Він працював на заправці, про військову кар’єру навіть не думав. З військового досвіду мав лише досвід строкової служби на початку 1990-х. Тоді отримав військово-облікову спеціальність зв’язківця та звання старшого сержанта.

24 лютого 2022 року Олег приїхав зі свого села до Гадяча, щоб стати до війська — але бажаючих було так багато, що змушений був повернутися додому. У селі організовували блокпости, робили коктейлі Молотова — «зброю», якою могли б зустріти ворога.

— Працював слюсарем у Києві на підприємстві, де виготовляли електролампи. Свого часу відслужив строкову службу, брав участь у зборах резервістів. Був зарахований до резерву першої черги. Мені періодично телефонували, запрошували на збори. А 23 лютого знову подзвонили з Чорнух з ТЦК. І сказали прибути. Тому я відпросився на роботі на 24 число. А ранком 24 почув вибухи, зібрав свою родину, поїхали з Києва в Чорнухи, — розповідає уродженець Лубенського району на Полтавщині 30-річний Євгеній. — Там за день розібралися зі справами і 25 ранком прибув у ТЦК, пройшов ВЛК. Нам усім сказали назавтра прибути з речами.

— Багато знайомих вже були у війську. Я відчув, що моя черга прийшла, вирішив стати частиною нашого війська. В Лимані тоді було все спокійно, нормальне життя, — розповідає про початок своєї військової служби старший солдат Олександр на псевдо Прораб родом з Лиманського району на Донеччині.

Командиру відділення взводу охорони Миргородського районного ТЦК та СП сержанту Анатолію Шептію зараз 53 роки. Хоч він і не був «народженим для війни», але вже понад шість років він у війську.

Молодшому сержанту Дмитру Кириченку 38 років, він командир відділення взводу охорони П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

Нині головний сержант Віталій Кривошей — військовослужбовець ТЦК та СП, проте за плечима у нього — участь у бойових діях на різних напрямках і поранення.

— Добровольцем я пішов. Спершу був два місяці від початку повномасштабної війни у нас в Заводській громаді у самообороні, а потім поїхав до найближчої частини — в Пирятин, взяв відношення. Пройшов повторну ВЛК: сховав медкартку, щоб потрапити в бойову частину, бо спочатку був визнаний обмежено придатним. 20 травня був уже призваний на службу. Дружина трохи плакала, але ми з нею поговорили. Пояснив, що це мій громадянський обов’язок і я все одно вдома не всиджу, коли війна в країні, — починає розповідь 54-річний Сергій Кириченко.

— Батько дуже хотів, щоб я був військовим. У мене було два двоюрідних брати — військові. Ще один тоді навчався. І дядько був військовим. Батько казав: вчися і ти. Буде вас у родині п’ятеро — як кулак. Я теж вступив — рік навчався на артилериста. Але мені військова кар’єра не подобалася, тому кинув навчання, — розповідає мешканець Диканьки — старший сержант Андрій Булава.

— Про те, що почалася велика війна, я дізнався не з новин, а з подій на вулиці. Почув вибухи — я у Чугуєві жив поблизу військової частини Повітряних Сил.Ранком 24 лютого 2022 року туди летіло все — і авіація, і ракети, — розповідає військовослужбовець — старший солдат Дмитро на псевдо «Професор».