«Досвід не з’явиться, якщо лежати на дивані й дивитися новини» — 54-річний військовий розповів, як він став воїном

Та на початку повномасштабної російської війни проти України В’ячеслав Вівтоніченко мобілізувався до лав 62-го окремого стрілецького батальйону, який активно формувався з жителів Полтавщини на посаду командира кулеметного відділення.

Після навчання особовий склад направили на виконання завдань. Спочатку в червні — на Чернігівщину, де стрільці контролювали північні кордони та берег Десни, а також працювали мобільними групами для протидії ворожим БпЛА.

Наприкінці жовтня батальйон передислокували для виконання завдань у зону бойових дій на Донеччину — на Бахмутський напрямок. Позиції розташовувалися поблизу Курдюмівки. Основним завданням підрозділу було утримати позиції. Обстріли були постійними, але, попри складні умови, рота змогла вийти без втрат.

— Коли заходили уперше, я на собі кулемет Максима туди затягував, той що з водяним охолодженням. Ото така зброя була в нас у 2022. — згадує старший сержант. — Два місяці ми на тому напрямку були. Були не стільки бої, скільки обстріли. А потім нас вивели на відновлення. Точніше, наш батальйон увійшов до складу 118 бригади. Я хотів перевестися на посаду водія, але мені сказали, що водії є, а от сержантів не вистачає. Перевели на посаду командира відділення — командира бойової машини.

Після навчання та злагодження особовий склад 118-ї окремої механізованої бригади вибув на виконання завдань на Запорізький напрямок — поблизу Оріхова, брали участь в боях за Роботине та Малу Токмачку.

За словами військовослужбовця, війна поступово почала даватися взнаки і фізично. Контузії, проблеми зі спиною, високий тиск — усе це накопичувалося місяцями і роками служби. І влітку 2025 року організм не витримав, зізнається військовий.

— Я тоді вже працював на пікапі. Поки туди їздиш — пів пачки сигарет викуриш. Бо дуже складна обстановка. За хлопців постійно хвилювався, постійно на зв’язку. Одного дня приїжджаю — тиск 220. Комбат тоді сказав, що, мабуть, уже пора проходити ВЛК і переводитися за станом здоров’я, бо бойові вже не тягну, — згадує старший сержант.

У вересні 2025 року старший сержант В’ячеслав Вівтоніченко був переведений до Другого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП у Глобине до відділення цивільно-військового співробітництва.

Каже, що ця служба теж непроста. Не стільки фізично, скільки морально — дуже складно.

Разом з іншими військовослужбовцями він займається перевезенням тіл загиблих військових, взаємодією з родинами полеглих, зниклих безвісти та полонених, бере участь в організації та проведенні поховань: «Така робота, що нікому не побажаєш. Але її теж хтось повинен робити. Маємо вшановувати воїнів, які загинули, захищаючи Україну і її громадян».

Попри втому і пережитий бойовий досвід, мотивацію до служби він не втратив.

— У 2022-му нас мотивувало те, що ворог був поруч. Ішли щоб уберегти рідних. І зараз мотивація залишається та сама — щоб, не дай Боже, росія сюди не прийшла. — говорить старший сержант Вівтоніченко. — Розумію, що цивільні чоловіки бояться іти на війну, бо не мають військового досвіду. Але в мене теж його не було. Досвід не з’явиться, якщо лежати на дивані й дивитися новини. Треба йти і хоч якось допомагати хлопцям. Ми ж, українці, всі в душі козаки, тож повинні за свою країну боротися.

#Герої_ТЦК #ГероїПолтавщини #вони_захищають_Україну #warriorsТЦК

© Група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП