Солдату Антону Баранцову з Семенівки 29 років, з яких чотири він професійний військовослужбовець. За цивільною професією електромонтер, у 2020-му уклав контракт на військову службу терміном три роки.

Гвардієць із псевдо Палич, справжнє ім'я якого Андрій Володимирович, є прикладом того, як мужність, оптимізм і почуття гумору можуть підтримувати бойовий дух навіть у найважчих умовах. Він один із тих, хто не чекав на повістку, а добровільно прийшов до військкомату на початку повномасштабної війни в Україні. Попри те, що йому було вже 58 років, Палич наполіг, щоб його взяли до лав Національної гвардії України.

З самого дитинства Олександр Скляр був захоплений спортом і постійно шукав нові виклики для себе. Його спортивний шлях розпочався ще в школі, де він займався футболом, баскетболом, волейболом і настільним тенісом. Але справжньою зміною для нього став кікбоксинг, який він відкрив для себе у старших класах. Цей спорт навчив його дисципліни, витривалості й бажанню досягати нових висот.

— Я хоч і не служив строкову службу, але ще зі школи зброю знав і стріляти вмів, і в рукопашному бою був вправний. Мене спонукала піти у військо усвідомлення того, що це потрібно країні. Знаю, що краще ворога зустріти з автоматом в руках, ніж із вилами. Коли мобілізовувався, сказали, що запишуть мене не в тероборону, а в ЗСУ. Кажу, мені все одно куди, головне — дайте автомат і покажіть, в який бік стріляти, далі я сам розберуся, — розповідає мешканець Кременчуцького району 51-річний Олег Федоряк.

Філ, до війни працював на шахті в Кривому Розі, був мобілізований до Національної гвардії України після початку повномасштабного вторгнення росії в 2022 році. Першим місцем його служби стала військова частина у Полтаві, звідки його підрозділ швидко направили на Харківський фронт. У перші тижні війни він разом із товаришами охороняв стратегічні об’єкти, зокрема мости, на Харківщині. Брак приладів нічного бачення на початку повномасштабної війни робив нічні зміни особливо небезпечними. «Ми часто плутали диких тварин із ворогом. Темрява, відсутність приладів — все це створювало постійне напруження», — згадує Філ. Противник зазвичай штурмував під вечір, що також додавало небезпеки в умовах обмеженої видимості.

Він добровільно призвався до ТЦК, потім у складі стрілецького батальйону воював на авдіївському напрямку, після чого повернувся в Козельщину — капітан Юрій Марченко розповів про свій бойовий досвід.

— Якщо громадянин не хоче боронити свою Батьківщину — це неправильно. Треба захищати свою країну і своїх рідних. Це наш обов’язок, — вважає 50-річний Сергій Бойко, військовослужбовець Кременчуцького районного ТЦК та СП.

Старший лейтенант Роман Хазієв надзвичайно цікавий, позитивний і досвідчений військовослужбовець. Він розповідає про війну як екшн і розваги, хоча у самого 11 контузій і 4 поранення. «Там така смішна історія була» каже Роман і далі розповідає про те, як йому у скроню прилетів уламок від міни 120 мм.

Військовослужбовці територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки — мужні воїни, які брали участь в запеклих боях із ворогом, відстоюючи територіальну цілісність і незалежність України зі зброєю в руках.

Хоча після поранень воїнів переводять з бойових бригад до складу рот охорони ТЦК та СП, їх нагороди за звитягу та успішне виконання завдань на лінії бойового зіткнення знаходять воїнів і в тилових підрозділах.

Військовослужбовцю Першого відділу Полтавського районного ТЦК та СП молодшому сержанту Володимиру Залізняку 38 років. Він утретє за своє життя проходить військову службу. І вперше — за власним бажанням.