До повномасштабного вторгнення полтавець Богдан на псевдо «Данко» працював у банківських установах. Приєднавшись до армії він пройшов пекло Соледара, залізничний насип під Авдіївкою та криваві бої за Новомихайлівку, де він втратив близького побратима Андрія Масленнікова, який помер прямо у нього на руках. Отримавши важке поранення, військовослужбовець відмовився від звільнення в запас. Сьогодні він продовжує нести службу в батальйоні РЕБ

Він працював на заправці, про військову кар’єру навіть не думав. З військового досвіду мав лише досвід строкової служби на початку 1990-х. Тоді отримав військово-облікову спеціальність зв’язківця та звання старшого сержанта.

Ексклюзивне інтерв’ю з Максимом Гарусом

Максим Петров доєднався до війська коли почалось повномасштабне вторгнення. Почав службу звичайним солдатом у складі 116-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Після участі бригади у важких боях під час захисту Батьківщини та отримання поранення, був у групі психологічного супроводу та відновлення, а через деякий став час капеланом. У відвертій розмові Максим ділиться тим, чим робота капелана на фронті відрізняється від роботи психолога, та чи може штучний інтелект колись замінити священника та Бога.

24 лютого 2022 року Олег приїхав зі свого села до Гадяча, щоб стати до війська — але бажаючих було так багато, що змушений був повернутися додому. У селі організовували блокпости, робили коктейлі Молотова — «зброю», якою могли б зустріти ворога.

— Працював слюсарем у Києві на підприємстві, де виготовляли електролампи. Свого часу відслужив строкову службу, брав участь у зборах резервістів. Був зарахований до резерву першої черги. Мені періодично телефонували, запрошували на збори. А 23 лютого знову подзвонили з Чорнух з ТЦК. І сказали прибути. Тому я відпросився на роботі на 24 число. А ранком 24 почув вибухи, зібрав свою родину, поїхали з Києва в Чорнухи, — розповідає уродженець Лубенського району на Полтавщині 30-річний Євгеній. — Там за день розібралися зі справами і 25 ранком прибув у ТЦК, пройшов ВЛК. Нам усім сказали назавтра прибути з речами.

Полтавець Сергій Пашковський на позивний «Паштет» — людина, чий шлях від початку повномасштабного вторгнення став історією про неймовірну витривалість та стійкість. Від менеджера з продажів до бойового медика, який пройшов пекло Соледара, навчання у Британії та фатальну засідку під Костянтинівкою. Сьогодні він у Норвегії — проходить реабілітацію після поранення та викладає військову медицину, займається громадською діяльністю й вчить українських дітей англійської. Ми поговорили про порятунок пʼятнадцяти побратимів під вогнем, боротьбу за життя під ударами дронів та про те, як голос друга здатний витягти людину з того світу

Трудовий колектив Полтавського ГЗК змушений публічно відреагувати на інтерв’ю арбітражного керуючого Дмитра Кучерявого, опубліковане 7 травня 2026 року на порталі «Полтавщина» на правах реклами — тобто оплачене з кишені тих самих людей, які організували цю рейдерську атаку на Полтавський ГЗК. Фактично рейдери, які намагаються збанкрутувати стратегічне підприємство, прагнуть за гроші переконати мешканців Полтавщини: чорне — це біле, а шахрай — це рятівник. Це інтерв’ю є не журналістським матеріалом, а частиною спланованої інформаційної операції проти стратегічного підприємства України в розпал війни.

Військовий шлях Олександр на позивний «Шумахер» розпочався ще у 2015 році з добровольчої евакуації поранених, а з початком повномасштабного вторгнення він доєднався до лав 116-ї окремої бригади Сил ТрО. У відвертій розмові офіцер розповів про трансформацію війни, надскладні рішення під час Курської операції, виведення понад 60 побратимів з оточення та важливість інтуїції на фронті

Ліза на псевдо «Черепашка» — 20-річна полтавська пілотеса FPV-дрона, яка змінила волонтерство на службу у штурмовому підрозділі 2-го батальйону безпілотних систем «Алькор» 116-ї окремої бригади Сил ТрО. Попри юний вік, дівчина швидко опанувала управління FPV-дронами, працюючи пілотом та штурманом