— Вийшов на роботу, дізнався, що війна почалася. Ну, що ж — треба йти захищати Батьківщину. Вперед. Сам пішов у ТЦК, оформив документи. Мене приписали в роту охорони, так я і продовжив свою службу, — згадує події трирічної давнини 31-річний військовослужбовець Лубенського районного ТЦК та СП солдат Роман Тарасенко.

— Я був на роботі — доглядав за тваринами у фермерському господарстві. Ранком 24 лютого росіяни почали Миргород бомбити, ми добре чули вибухи. Я розрахувався з роботи, швидко вдома зібрався і пішов до ТЦК в Хоролі, — розповідає колишній військовослужбовець Першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП старший солдат Іван Чайка.

— У лютому 2022 року я волонтерив — почав вивозити людей з Харкова. У той час росіяни вже йшли на Полтаву — їх зупинили під Гадячем. Потім була Буча, я коли побачив, що там робиться, 12 березня пішов до ТЦК мобілізовувався. Напередодні написав заяву і склав мандат — був помічником депутата Шевченківської районної ради в Полтаві. Прийняв таке рішення, тому що в мене дружина, діти, онука. Відмовився від цивільного життя ради того, щоб оці орки не підійшли до мого дому навіть на сотню кілометрів. Оце була моя причина, — розповідає військовослужбовець Полтавського районного ТЦК та СП старший солдат Євген Овсяницький. — Взагалі не думав, що добровольцям в ЗСУ гроші платять. Це нам вже пізніше сказали, що буде зарплата. У родини гроші були — роки півтора могли жити на заощадження. Звісно, сам купив собі все, що треба.

— Прибув я 3 жовтня в ТЦК, пройшов ВЛК. Отримав відстрочку до народження дитини — дружина була вагітна. Малий народився 5 січня, і вже 30 числа я був у лавах ЗСУ, — розповідає 25-річний молодший сержант Олександр Порожнюк, військовослужбовець Шостого відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

— Маю вищу освіту фінансово-банківську, навчався в Києві. А потім працював у торгівлі. Жив з родиною в Києві, коли почалася повномасштабна війна. Перші тижні ночували в підвалах, бо столиця потерпала від ворожих обстрілів. Дружина з дитиною виїхали за кордон у березні. А я повернувся в Чорнухи — мені зателефонували і сказали, щоб приходив до ТЦК на мобілізацію до війська, — розповідає військовослужбовець Третього відділу Лубенського районного ТЦК та СП 36-річний сержант Олександр П’ятецький. — Тоді ми всі йшли. Ні в кого не було навіть думки ухилитися. Покликали — значить, треба йти. Пройшов медкомісію, чекав удома на дзвінок. А за декілька днів зателефонували з ТЦК і сказали прибути з речами.

Молодшому сержанту Віктор Дроздову з Великої Багачки зараз 53 роки. З них чотири віддав військовій службі в лавах ЗСУ. З минулого року він — військовослужбовець Третього відділу Миргородського районного ТЦК та СП.

— 23 лютого мені зателефонували і сказали прибути з речами в ТЦК. Я кажу, ні, я не явлюсь, бо я тільки строчку закінчив. А наступного дня почалася велика війна. І я сам прийшов у ТЦК, та мені сказали бути на зв’язку. На початку березня викликали з речами, і відправили до Києва. Там я потрапив до лав президентського полку, в 20 окремий батальйон спеціального призначення, — розповідає військовослужбовець Четвертого відділу Лубенського районного ТЦК та СП старший солдат Владислав Базака.

— Мені й позивного не треба було придумувати — ним стало прізвище. А ще взвод, командиром якого я був, називали «вовками», — каже військовослужбовець Полтавського районного ТЦК та СП старший лейтенант Дмитро Вовк.

— Я у війську з 2020 року. Стало цікаво, що там робиться, пішов і підписав контракт, — каже 27-річний молодший сержант Дмитро Нечипоренко, військовослужбовець Другого відділу районного Лубенського ТЦК та СП. — До того встиг навіть попрацювати за цивільною професією — фармацевтом-технологом.

Напередодні Різдва група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП випустила мотиваційний відеоролик, в якому громадянам нагадали про необхідність долучатися до лав Збройних Сил України.