— Мені й позивного не треба було придумувати — ним стало прізвище. А ще взвод, командиром якого я був, називали «вовками», — каже військовослужбовець Полтавського районного ТЦК та СП старший лейтенант Дмитро Вовк.

— Я у війську з 2020 року. Стало цікаво, що там робиться, пішов і підписав контракт, — каже 27-річний молодший сержант Дмитро Нечипоренко, військовослужбовець Другого відділу районного Лубенського ТЦК та СП. — До того встиг навіть попрацювати за цивільною професією — фармацевтом-технологом.

Напередодні Різдва група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП випустила мотиваційний відеоролик, в якому громадянам нагадали про необхідність долучатися до лав Збройних Сил України.

— Розумів, що моя допомога потрібна хлопцям. Я ж був в АТО і вже мав якісь навички. Мені було важко жити з думкою, що беруть до війська хлопців, які взагалі не служили, ніколи раніше не тримали зброї, не вміли стріляти. І поки я в тилу працюю, вони за мене воювали, захищали мене і мою родину, — розповідає військовослужбовець Полтавського обласного ТЦК та СП старший солдат Віктор Величко.

— У 2022-му я працював за кордоном — у Будапешті. На заводах Самсунг монтували систему пожежної безпеки. Офіційно працював, платив податки. Практично оформив вид на проживання в країні. Та ранком 24 лютого, дізнавшись новини, зателефонував директору і попросив розрахунок, щоб повернутися в Україну, — розповідає інструктор відділення рекрутингу та комплектування П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП головний сержант Олег Семко. — Мене ніхто не зрозумів — а в нас чоловіків 30 було з України. Були хлопці із Сум, які вже знали, що танки під Сумами. Вони не знали, чим зможуть допомогти рідним, якщо повернуться. А я — знав.

— Добровольцем пішов у 22-му році, як почалося повномасштабне вторгнення. Мене спочатку не брали — три дні ходив щодня, але в першу чергу брали по червоних повістках — фахівців, які мали ВОС. А я ж був простий будівельник. Та 27 лютого нас трьох — мене, мого товариша і «Валькірію» (з нами була жінка) взяли, бо мали водійські посвідчення. Тоді якраз потрібні були водії. Я потрапив у частину зв’язку. Присягу приймав ще в Одесі під час строкової служби, відтоді мав сержантське звання, тому нас трохи навчали і ми одразу приступили до виконання обов’язків, — розповідає полтавець, військовослужбовець П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП старший сержант Олександр Гаєвський.

Військовий із позивним «Санта» служить у Другому відділі Лубенського районного ТЦК та СП у місті Пирятин. Свій позивний солдат Сергій Мороз отримав чи то за прізвище, чи то за лапату білу бороду. Чи може тому, що був мобілізований до лав ЗСУ під Новий рік.

— Як я дізнався про початок повномасштабної війни? Мене розбудив побратим: «Міха, вставай, Харків бомблять». Ми тоді були під Новолуганським, — згадує військовослужбовець Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП старший сержант Михайло Партола.

— Я з першого дня війни, як прийшов, то попав служити в роту охорони ТЦК. Просто я був, скажімо так, тут дуже потрібний, мене нікуди не відпускали. І ні одна бригада мене не хотіла брати за віком, бо мені було тоді 54 роки, — розповідає головний сержант роти охорони Миргородського районного ТЦК та СП Іван Зуйков.

— Та як це я міг не піти? Думав, шо всі нормальні мужики розуміють, що за них ніхто їх рідних не захистить. Я нормальний, тому я у війську. А ті хто по хатах сидить… Впевнений, вони колись зрозуміють. Та тільки щоб не було занадто пізно, — каже старший солдат Володимир Доброскок. Володимиру Григоровичу 55 років, він родом з села Білоцерківка Миргородського району. Має цивільну професію, але загалом майже 5 років свого життя присвятив війську.