Солдату Антону Баранцову з Семенівки 29 років, з яких чотири він професійний військовослужбовець. За цивільною професією електромонтер, у 2020-му уклав контракт на військову службу терміном три роки.

— Я хоч і не служив строкову службу, але ще зі школи зброю знав і стріляти вмів, і в рукопашному бою був вправний. Мене спонукала піти у військо усвідомлення того, що це потрібно країні. Знаю, що краще ворога зустріти з автоматом в руках, ніж із вилами. Коли мобілізовувався, сказали, що запишуть мене не в тероборону, а в ЗСУ. Кажу, мені все одно куди, головне — дайте автомат і покажіть, в який бік стріляти, далі я сам розберуся, — розповідає мешканець Кременчуцького району 51-річний Олег Федоряк.

— Я міг би у 2022 році, як керівний склад підприємства, бути заброньованим. Але якщо не ми, то хто? Моя особиста військова історія розпочалася на початку квітня 22-го року, коли мене призвали. Я прийшов одразу в лютому, мої дані записали та сказали, що викличуть, коли в цьому буде потреба. Бо в перші дні на мою ВОС не було запиту — я був старшим пожежником, а строкову службу проходив в головному управлінні розвідки у 2012-2013 роках. Тоді, до речі, моїй першій дитині було три роки, але я не відмовився від призову. Бо треба — значить треба, — розповідає про себе 34-річний кременчуківець, військовослужбовець Кременчуцького районного ТЦК та СП старший солдат Артем Поставний.

Він добровільно призвався до ТЦК, потім у складі стрілецького батальйону воював на авдіївському напрямку, після чого повернувся в Козельщину — капітан Юрій Марченко розповів про свій бойовий досвід.

— Якщо громадянин не хоче боронити свою Батьківщину — це неправильно. Треба захищати свою країну і своїх рідних. Це наш обов’язок, — вважає 50-річний Сергій Бойко, військовослужбовець Кременчуцького районного ТЦК та СП.

Старший лейтенант Роман Хазієв надзвичайно цікавий, позитивний і досвідчений військовослужбовець. Він розповідає про війну як екшн і розваги, хоча у самого 11 контузій і 4 поранення. «Там така смішна історія була» каже Роман і далі розповідає про те, як йому у скроню прилетів уламок від міни 120 мм.

Юрій Кримпоха — 56-річний солдат Збройних сил України. Родом з міста Зіньків Полтавської громади. За цивільним фахом — електрик, працював у комунальному підприємстві «Зіньків-Благоустрій». На початку квітня 2024 року змінив цивільний одяг на піксель.

Військовослужбовці територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки — мужні воїни, які брали участь в запеклих боях із ворогом, відстоюючи територіальну цілісність і незалежність України зі зброєю в руках.

Хоча після поранень воїнів переводять з бойових бригад до складу рот охорони ТЦК та СП, їх нагороди за звитягу та успішне виконання завдань на лінії бойового зіткнення знаходять воїнів і в тилових підрозділах.

Військовослужбовцю Першого відділу Полтавського районного ТЦК та СП молодшому сержанту Володимиру Залізняку 38 років. Він утретє за своє життя проходить військову службу. І вперше — за власним бажанням.

Богдану Борисенку нещодавно виповнилося 22 роки. Він народився, виріс і живе у Полтаві. Разом з дружиною виховують донечку. Два роки тому пішов добровольцем до війська.