— Розумів, що моя допомога потрібна хлопцям. Я ж був в АТО і вже мав якісь навички. Мені було важко жити з думкою, що беруть до війська хлопців, які взагалі не служили, ніколи раніше не тримали зброї, не вміли стріляти. І поки я в тилу працюю, вони за мене воювали, захищали мене і мою родину, — розповідає військовослужбовець Полтавського обласного ТЦК та СП старший солдат Віктор Величко.

— У 2022-му я працював за кордоном — у Будапешті. На заводах Самсунг монтували систему пожежної безпеки. Офіційно працював, платив податки. Практично оформив вид на проживання в країні. Та ранком 24 лютого, дізнавшись новини, зателефонував директору і попросив розрахунок, щоб повернутися в Україну, — розповідає інструктор відділення рекрутингу та комплектування П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП головний сержант Олег Семко. — Мене ніхто не зрозумів — а в нас чоловіків 30 було з України. Були хлопці із Сум, які вже знали, що танки під Сумами. Вони не знали, чим зможуть допомогти рідним, якщо повернуться. А я — знав.

— Добровольцем пішов у 22-му році, як почалося повномасштабне вторгнення. Мене спочатку не брали — три дні ходив щодня, але в першу чергу брали по червоних повістках — фахівців, які мали ВОС. А я ж був простий будівельник. Та 27 лютого нас трьох — мене, мого товариша і «Валькірію» (з нами була жінка) взяли, бо мали водійські посвідчення. Тоді якраз потрібні були водії. Я потрапив у частину зв’язку. Присягу приймав ще в Одесі під час строкової служби, відтоді мав сержантське звання, тому нас трохи навчали і ми одразу приступили до виконання обов’язків, — розповідає полтавець, військовослужбовець П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП старший сержант Олександр Гаєвський.

Військовий із позивним «Санта» служить у Другому відділі Лубенського районного ТЦК та СП у місті Пирятин. Свій позивний солдат Сергій Мороз отримав чи то за прізвище, чи то за лапату білу бороду. Чи може тому, що був мобілізований до лав ЗСУ під Новий рік.

— Як я дізнався про початок повномасштабної війни? Мене розбудив побратим: «Міха, вставай, Харків бомблять». Ми тоді були під Новолуганським, — згадує військовослужбовець Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП старший сержант Михайло Партола.

— Я з першого дня війни, як прийшов, то попав служити в роту охорони ТЦК. Просто я був, скажімо так, тут дуже потрібний, мене нікуди не відпускали. І ні одна бригада мене не хотіла брати за віком, бо мені було тоді 54 роки, — розповідає головний сержант роти охорони Миргородського районного ТЦК та СП Іван Зуйков.

— Та як це я міг не піти? Думав, шо всі нормальні мужики розуміють, що за них ніхто їх рідних не захистить. Я нормальний, тому я у війську. А ті хто по хатах сидить… Впевнений, вони колись зрозуміють. Та тільки щоб не було занадто пізно, — каже старший солдат Володимир Доброскок. Володимиру Григоровичу 55 років, він родом з села Білоцерківка Миргородського району. Має цивільну професію, але загалом майже 5 років свого життя присвятив війську.

Серед військовослужбовців Полтавського районного ТЦК та СП є воїн з позивним «Отаман». Отримав це псевдо не лише за козацькі вуса та кремезну статуру — і справді був отаманом Свистунівського козацького куреня. Нині 56-річний Олександр Бойко — військовослужбовець Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

— Коли ти відчуваєш, що за тобою йде побратим, який тебе винесе — навчений, який, раптом що, накладе тобі турнікет і допоможе — це одне. А коли ти йдеш сам — ти знаєш, що ти йдеш у безодню. Мені пощастило: я з кумом постійно — з ним ми пройшли 90-ті, товаришуємо більше 30 років, — каже солдат роти охорони Полтавського районного ТЦК та СП 50-річний Дмитро Гонтарь.

— Коли був на «нулі», я теж думав, що в ТЦК сидять лоби здорові та ховаються від фронту. Хотів, щоб нас нарешті поміняли — прийшли «тцкашники» в наші окопи, а ми б відпочили. Бо дивився ТікТок, а там на відео якісь мордовороти ходять людей хапають, і думав, що краще б вони до нас в окопи прийшли й помогли. А тепер зрозумів, як помилявся. Нас тут процентів 90 тих, хто відвоювався і кого після важких поранень по шматочках збирали, — розповідає військовослужбовець Полтавського обласного ТЦК та СП сержант Ліліян Старчук.