— Маю вищу освіту фінансово-банківську, навчався в Києві. А потім працював у торгівлі. Жив з родиною в Києві, коли почалася повномасштабна війна. Перші тижні ночували в підвалах, бо столиця потерпала від ворожих обстрілів. Дружина з дитиною виїхали за кордон у березні. А я повернувся в Чорнухи — мені зателефонували і сказали, щоб приходив до ТЦК на мобілізацію до війська, — розповідає військовослужбовець Третього відділу Лубенського районного ТЦК та СП 36-річний сержант Олександр П’ятецький. — Тоді ми всі йшли. Ні в кого не було навіть думки ухилитися. Покликали — значить, треба йти. Пройшов медкомісію, чекав удома на дзвінок. А за декілька днів зателефонували з ТЦК і сказали прибути з речами.

Молодшому сержанту Віктор Дроздову з Великої Багачки зараз 53 роки. З них чотири віддав військовій службі в лавах ЗСУ. З минулого року він — військовослужбовець Третього відділу Миргородського районного ТЦК та СП.

— 23 лютого мені зателефонували і сказали прибути з речами в ТЦК. Я кажу, ні, я не явлюсь, бо я тільки строчку закінчив. А наступного дня почалася велика війна. І я сам прийшов у ТЦК, та мені сказали бути на зв’язку. На початку березня викликали з речами, і відправили до Києва. Там я потрапив до лав президентського полку, в 20 окремий батальйон спеціального призначення, — розповідає військовослужбовець Четвертого відділу Лубенського районного ТЦК та СП старший солдат Владислав Базака.

— Мені й позивного не треба було придумувати — ним стало прізвище. А ще взвод, командиром якого я був, називали «вовками», — каже військовослужбовець Полтавського районного ТЦК та СП старший лейтенант Дмитро Вовк.

— Я у війську з 2020 року. Стало цікаво, що там робиться, пішов і підписав контракт, — каже 27-річний молодший сержант Дмитро Нечипоренко, військовослужбовець Другого відділу районного Лубенського ТЦК та СП. — До того встиг навіть попрацювати за цивільною професією — фармацевтом-технологом.

Напередодні Різдва група комунікацій Полтавського обласного ТЦК та СП випустила мотиваційний відеоролик, в якому громадянам нагадали про необхідність долучатися до лав Збройних Сил України.

— Розумів, що моя допомога потрібна хлопцям. Я ж був в АТО і вже мав якісь навички. Мені було важко жити з думкою, що беруть до війська хлопців, які взагалі не служили, ніколи раніше не тримали зброї, не вміли стріляти. І поки я в тилу працюю, вони за мене воювали, захищали мене і мою родину, — розповідає військовослужбовець Полтавського обласного ТЦК та СП старший солдат Віктор Величко.

— У 2022-му я працював за кордоном — у Будапешті. На заводах Самсунг монтували систему пожежної безпеки. Офіційно працював, платив податки. Практично оформив вид на проживання в країні. Та ранком 24 лютого, дізнавшись новини, зателефонував директору і попросив розрахунок, щоб повернутися в Україну, — розповідає інструктор відділення рекрутингу та комплектування П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП головний сержант Олег Семко. — Мене ніхто не зрозумів — а в нас чоловіків 30 було з України. Були хлопці із Сум, які вже знали, що танки під Сумами. Вони не знали, чим зможуть допомогти рідним, якщо повернуться. А я — знав.

— Добровольцем пішов у 22-му році, як почалося повномасштабне вторгнення. Мене спочатку не брали — три дні ходив щодня, але в першу чергу брали по червоних повістках — фахівців, які мали ВОС. А я ж був простий будівельник. Та 27 лютого нас трьох — мене, мого товариша і «Валькірію» (з нами була жінка) взяли, бо мали водійські посвідчення. Тоді якраз потрібні були водії. Я потрапив у частину зв’язку. Присягу приймав ще в Одесі під час строкової служби, відтоді мав сержантське звання, тому нас трохи навчали і ми одразу приступили до виконання обов’язків, — розповідає полтавець, військовослужбовець П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП старший сержант Олександр Гаєвський.

Військовий із позивним «Санта» служить у Другому відділі Лубенського районного ТЦК та СП у місті Пирятин. Свій позивний солдат Сергій Мороз отримав чи то за прізвище, чи то за лапату білу бороду. Чи може тому, що був мобілізований до лав ЗСУ під Новий рік.