«Навіщо чекати, доки прийдуть під твій паркан, якщо можна їх „гасити“ там, де вони зараз, на відстані?» — історія нагородженого орденом солдата ТЦК

Так нещодавно орден «За мужність» ІІІ ступеня отримав військовослужбовець Кременчуцького ТЦК та СП солдат Богдан Печенюк — за мужність та звитягу, виявлені у 2022 році при виконанні бойового завдання в районі села Миколаївка Друга Бахмутського району Донецької області.

Зараз кавалеру ордена «За мужність» ІІІ ступеня 24 роки. Перший досвід військової служби отримав під час строкової служби — з 2019 до 2021 року відслужив у Державній прикордонній службі України. Після завершення звільнився та працював зварювальником на Кременчуцькому колісному заводі.

24 лютого 2022 року Богдан за власним бажанням прибув до Другого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП у місті Глобиному.

— Добровольцем пішов, бо маю військовий досвід. Бачив, що усі справжні мужики, всі наші хлопці «підриваються» та йдуть у військо. Зрозумів, що буде конкретна двіжуха, щоб вигнати російських покидьків, і хотів зробити свій внесок. Щоб мої рідні, і щоб діти, навіть чуді, могли спокійно ходити містом і не боятися, що по них щось прилетить. Щоб окупанти не зайшли в наші будинки і не перевертали все там догори дриґом, — згадує військовослужбовець.

Богдан був мобілізований до лав 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на посаду стрільця, у складі свого підрозділу вибув до виконання бойового завдання на Донеччину.

Упродовж чотирьох місяців солдат Печенюк разом з товаришами по підрозділу утримували позиції між Зайцевим і Горлівкою. Виконували оборонні дії на самому «нулі» — до позицій противника було 60 метрів.

 — Ворог намагався атакувати, але успіху не мав. Потім була ротація, нас вивели в Чорнобиль, і там вже доукомплектували. Тому що інші підрозділі нашої бригади зазнали великих втрат, — розповідає військовий.

Наснаги на виконання бойових завдань надавали товариші по підрозділу, з якими разом несли службу. У складних ситуаціях дуже важлива взаємодія з побратимами, відзначає воїн. Дуже підтримували листи та сувеніри від дітей з рідного міста. Одну таку ляльку-янгола завжди носив у кишені бронежилета як оберіг.

Поблизу села Богданівка на Бахмутському напрямку позиції 30 ОМБр були в посадці. Взаємодіяли з «суміжниками» — підрозділами з інших бригад.

— Нас регулярно обстрілювали. На п’ятий день на нас висунулася група противника для штурму. У них не вийшло, ми їм наваляли, хоч нас було вполовину менше. Наступного ранку ми почули їх техніку. По нас працювала ворожа САУ — «прасувала» посадку. Нам пощастило, що були в безпосередній близькості до ворога, не так прицільно по нас били. Та потім по нас відпрацював ворожий танк.

Богдан отримав чергову контузію — практично втратив слух. Наші піхотинці ховалися в норах, які встигли собі підготувати. Та за їх посадку ворог взявся серйозно — обстріли з різних видів озброєння не вщухали майже добу. В підрозділі були поранені, які потребували евакуації. Тому було прийнято рішення про організований відхід.

Богдан брав участь в евакуації — виносив поранених побратимів до медеваків.

— Дуже тяжко виносили, тому що була грязюка, сніг, який танув — взимку на Донбасі багнюка непролазна довго тримається. Вдалося винести всіх, завантажити в транспорт. Коли він від’їхав, по нас був приліт. У нашій групі одразу мінус 4 людини — нас поранило.

4 березня 2023 року Богдан отримав важке осколкове поранення руки — з пошкодженням кістки передпліччя та м’язів. Допомогли евакуюватися суміжники — до медичного транспорту їх бригади довелося пішки йти більше кілометра.

— Я не зрозумів, що поранений. Нас сильно обстрілювали, і в якийсь момент і впав. Встаю — і не можу. Бачу, що рука є, але згинається не там, де потрібно. Намацав радійку, доповів, що в нас багато 300 і є 200, — згадує воїн — Після чергового вибуху почав бачити все в чорно-білому кольорі. Думав, що втрачаю зір. Потім хтось з побратимів з сусідньої бригади взяв мене за руку, і я зрозумів, що поки ще в цьому світі. Мене вивели під руки до медеваку, а там вже надали першу допомогу.

Богдан розповідає, що одразу після отримання поранення навіть не мав часу накласти собі турнікет — відлік ішов на долі секунди, треба було негайно виходити.

Кровотечу зупинили вже на точці евакуації. Невідкладно завантажили воїна в транспорт та вивезли в стабпункт. Попри серйозні ушкодження, руку вдалося зберегти.

По тому було лікування в лікарнях та госпіталях різних областей України, чотири операції, безліч перев’язок. Після реабілітації та відпустки військовослужбовець проходив службу в рембаті в місті постійної дислокації. пройшов ВЛК і за його висновками був визнаний тимчасово непридатний для служби в бойових підрозділах, і на початку квітня 2024 року був переведений до роти охорони Кременчуцького ТЦК та СП.

— Працюю на контрольно-пропускному пункті. Зустрічаю людей, перевіряю їх на металодетекторі, дивлюся документи, реєструю відвідувачів. Спрямовую до потрібного фахівця в певні кабінети. Доводилося брати участь і у заходах оповіщення громадян. Люди, в яких питав військово-облікові документи часто кричали на мене, чому я тут, а не на «нулі». Намагався пояснювати. Але їм по барабану, хто ти і де ти був. Навіть попри поранення, — зізнається Богдан. —  До людей треба якось достукатися. Бо вони чомусь не розуміють, що війна сама собою не закінчиться, а військові, які пішли ще з 2022 року вже втомлені — морально і фізично. Їм потрібна заміна.

Солдат підкреслює, що зараз треба максимально брати зброю в руки та ставати на захист українських територій. Бо якщо мотивація цивільних чоловіків до військової служби в Силах оборони України і надалі буде такою низькою, вони й незчуються, як російські загарбники вже стукатимуть у двері їх будинків.

— Навіщо чекати, доки прийдуть під твій паркан, якщо можна їх «гасити» там, де вони зараз, на відстані? Хочу, щоб люди усвідомили нарешті: для того, щоб ми змогли зберегти Україну, як незалежну державу, захищати її зі зброєю в руках доведеться усім і кожному, — наголошує військовий. — Сучасна війна виходить на інший рівень. Велику роль відіграє техніка, програмування, безпілотні апарати. Потрібні люди, які працюватимуть на польотах, виконуватимуть доставку та евакуацію. Роботи море, і її просто треба зробити, а не чекати, що хтось виконає її за тебе.

Служба зв’язків з громадськістю Полтавського обласного ТЦК та СП