52-річний солдат Андрій Кольчевський зараз проходить військову службу на посаді водія-електрика відділення взводу охорони Другого відділу Миргородського районного ТЦК та СП. Та перед тим встиг отримати неабиякий бойовий досвід буквально у всіх стихіях ЗСУ.

— Я ж не професійний військовий, але строкову службу відслужив свого часу — мав ВОС зв’язківця. По мобілізації уперше призвали у 2015 році. Тоді працював на підприємстві, мене викликали до дирекції, де повідомили, що треба пройти ВЛК. За її результатами отримав моброзпорядження і поїхав у навчальний центр. Після навчання потрапив на службу в 128 горно-піхотну бригаду стрільцем — помічником гранатометника, — розповідає військовослужбовець взводу охорони Полтавського районного ТЦК та СП старший солдат Костянтин Назаренко.

— Можна сказати, що я особисто був дотичним до формування двох бригад. Так вже склалося, — починає свою розповідь інструктор відділення рекрутингу та комплектування П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП старший солдат Владислав Марченко, 54 роки.

Старший сержант Григорій Степаненко зараз проходить військову службу на посаді головного сержанта взводу охорони Другого відділу Миргородського районного ТЦК та СП. До переведення військовий захищав Україну в боях у складі двох бригад.

Старшому сержанту Збройних Сил України Юрію з позивним «Рик» було 46 років, коли росія почала своє повномасштабне вторгнення в Україну. Працював тоді начальником караулу на Кременчуцькій ТЕЦ. Рішення звільнитися з роботи та стати до лав Сил оборони України ухвалив одразу.

— У мене ще з 2006 року у військовому квиткові стоїть відмітка про непридатність. З початком повномасштабного пішов у ТЦК — у міський, потім ходив у районний, навіть в обласний звертався, та не брали мене. Дивилися документи і казали — не потрібен, — розповідає старший стрілець відділення охорони взводу охорони Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП солдат Олександр на псевдо «Рибак».

— Добровільно пішов. Упорядкував справи на роботі, поговорив із родиною й сказав собі: час іти допомагати Силам оборони. Це було моє свідоме рішення, не емоційний порив: я був і є патріотом своєї країни. Те, що зробила росія — це неприйнятно. Вважав і вважаю своїм обов’язком захищати державу, — починає свою розповідь штаб-сержант 3 категорії відділення ЦВС Четвертого відділу Кременчуцького районного ТЦК та СП сержант Роман Лисівець.

Шлях лейтенанта Капітана у війську розпочався задовго до повномасштабної війни: ще у 2009 році він підписав контракт на службу, хоча на той час це рішення не було популярним.

Начальнику групи документального забезпечення Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП майору Віталію Тарнавському 53 роки. Він родом з Криму. На початку 1990-х навчався на військового інженера-кібернетика у Харкові, після випуску проходив службу на Одещині. Через тотальні скорочення у тодішньому українському війську перевівся до Національної гвардії. Коли на початку 2000 року і її розформували, пішов працювати на цивільне підприємство. Там пройшов шлях від охоронця до начальника виробництва.

— Сподівався, що великої війни не буде. Але я ж із 19 років у погонах. Строкову відслужив, потім трохи в ДС охорони попрацював. Потім пішов в міліцію, у 2014-му був у АТО, а звільнився у 2017-му вже з поліції, — починає свою розповідь штаб-сержант 3 категорії відділення ЦВС Першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП головний сержант Юрій Іщенко.