Старший лейтенант Роман Хазієв надзвичайно цікавий, позитивний і досвідчений військовослужбовець. Він розповідає про війну як екшн і розваги, хоча у самого 11 контузій і 4 поранення. «Там така смішна історія була» каже Роман і далі розповідає про те, як йому у скроню прилетів уламок від міни 120 мм.

Військовослужбовці територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки — мужні воїни, які брали участь в запеклих боях із ворогом, відстоюючи територіальну цілісність і незалежність України зі зброєю в руках.

Хоча після поранень воїнів переводять з бойових бригад до складу рот охорони ТЦК та СП, їх нагороди за звитягу та успішне виконання завдань на лінії бойового зіткнення знаходять воїнів і в тилових підрозділах.

Військовослужбовцю Першого відділу Полтавського районного ТЦК та СП молодшому сержанту Володимиру Залізняку 38 років. Він утретє за своє життя проходить військову службу. І вперше — за власним бажанням.

Богдану Борисенку нещодавно виповнилося 22 роки. Він народився, виріс і живе у Полтаві. Разом з дружиною виховують донечку. Два роки тому пішов добровольцем до війська.

Юрію Левковському 46 років, він — молодший сержант, військовослужбовець роти охорони Полтавського районного ТЦК та СП, воїн зведеного штурмового загону «Одін». Родом з Київщини, виріс у Горішніх Плавнях, але давно перебрався до Полтави.

З липня попередній очільник КП ПОР «Полтававодоканал», Олег Мізік очолює інше комунальне підприємство — «Полтаватеплоенерго». Новим керівником водоканалу став головний інженер підприємства — Юрій Заставський.

Мешканцю Лубенського району Валентину Міщенко 41 рік, з яких майже три він — військовослужбовець. Будівельник за цивільною професією, Валентин у лютому 2022 року пішов добровольцем до війська.

Жителю Полтавщини Івану Чорному 25 років. Ще три роки тому він жив за кордоном, абсолютно не уявляв себе у війську. А 28 червня 2024 року Президент України підписав Указ про присвоєння старшому солдату Чорному Івану Івановичу найвищого ступеня відзнаки — звання Героя України з врученням ордену «Золота Зірка».

— Війна сьогодні не закінчиться, і завтра також. Кожному доведеться захищати свій дім. Я міг не піти на війну, бо був заброньований як вчитель. Але що я потім скажу своїм дітям, учням у школі — де я був, чому не пішов? Бо насправді бронювання — не привід. І так, мені теж було страшно — як і всім, — каже 36-річний полтавець Анатолій Чумак.