— В машині їхав, зупинила поліція, підійшли співробітники ТЦК і вручили мені повістку, — згадує 40-річний харків’янин Віталій Зімін події літа 2022 року.

— Коли воював, страху не було як такого: там це сприймалося, як так і має бути. Робота, яку треба виконати. Коли бахкає, робиш все на автоматизмі. Страшно стало тоді, як попав у лікарню вже на мирній території, коли побачив таких хлопців, як я, що лежать. Тоді усвідомлюєш, де ти був, і що ми так само живі люди, ми ж не метал, — розповідає військовослужбовець Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП, 45-річний старший солдат Василь.

— У мене до бронежилета «остання граната» завжди була прив’язана, бо здаватися в полон немає сенсу — мої дані в сєпарів на «Трибуналі» є ще з часів АТО. Тому був морально готовий підірвати себе — і слава Богу, що воно не знадобилося. Бо я живу і хочу жити. А за службу мою мені не соромно. Ні про що не шкодую — якби потрібно було повернутися, то повернувся б саме туди і ще раз пройшов той самий шлях, — каже військовослужбовець Четвертого відділу Полтавського районного ТЦК та СП, сержант Станіслав Гриневич.

Уродженцю Краснограда Данилу Сухому 21 рік. Одружений, готується стати батьком. Живе з родиною на Полтавщині — як і тисячі його однолітків. Та з-поміж інших юнаків Данила вирізняють нагороди — ордени «За мужність» ІІІ та ІІ ступеню, Подяка Президента, медаль «Ветеран війни».

У цивільному житті полтавець Валентин — лікар. Має специфічну спеціальність, таких фахівців на Полтавську область лише декілька. Минулої осені був мобілізований Полтавським об’єднаним міським ТЦК та СП до лав ЗСУ, але не за медичним фахом.

— У будь-яку вільну хвилину ми проводили тренування з тактичної медицини. За 30 секунд треба було накласти джгут на будь-яку кінцівку. Перевіряли пульс, заставляли буквально дотягувати джгута, щоб зупинити кровопостачання кінцівки. Не раз мені потім дякували побратими, які отримали поранення, що добре навчили їх надавати собі допомогу. Одного зустріла в госпіталі пізніше, сказав: «Ці навички врятували мені життя, коли отримав поранення в ногу. І тобі привіт від ще одного товариша — він зараз у Чернігові лікується», — згадує військовослужбовиця Полтавського об’єднаного міського ТЦК та СП молодший сержант Лілія Занько.

Олександр Мацько родом з Полтави. Історик за освітою, обрав для себе цивільну професію промислового альпініста. Одружений, батько трьох дітей. Здавалося, має в житті все, що потрібно для щастя. Та тихі сімейні плани зруйнувала країна-агресор росія, коли підступно вдерлася в Україну 10 років тому.

Компанія ДТЕК ВДЕ на час будівництва Полтавської ВЕС в Глобинській громаді працевлаштує декілька сотень місцевих жителів, які допомагатимуть в реалізації проєкту.

Микиті Різнику зараз 26 років, з яких шість він — військовий. На військову службу, зізнається, потрапив майже випадково. А потім пройшов ООС, став ветераном війни. І нині проходить військову службу в Полтавському об’єднаному міському ТЦК та СП.

24 лютого 2022 року Сергій Батир прийшов добровольцем до Кременчуцького районного ТЦК та СП і з того часу перебуває у лавах Збройних Сил України.