«Прийде час і з кожного запитають, що він зробив для захисту країни» — військовослужбовець ТЦК та СП Сергій Батир

— Я працював водієм маршрутного таксі. Ранок 24 лютого. Цей день дуже запам’ятався. О 6-ій ранку я вже був на роботі. Коли був за кермом, то в якийсь момент збентежив звук авіації, який лунав над нашим містом. Було незрозуміло, що це. Бо повного розуміння, що відбувається навколо, не було. Через деякий час у ЗМІ було повідомлено, що росія напала на нашу державу. Рішення, яке мною було прийняте відразу, про те, що необхідно вкласти свій внесок у те, аби ворог не захопив нашу державу, — зі спогадів військового.

Після звернення до ТЦК і СП його відразу ж поставили на посаду командира взводу роти охорони. Адже раніше мав певний досвід військової служби.

— Перші дні повномасштабного вторгнення росії в Україну важко було не запам’ятати. Пригадую ту велику кількість людей, добровольців, які йшли тоді до військкомату. Траплялось, що і вночі працювали, а то і цілодобово. Тоді мешканці міста йшли до нас масово. Люди викликалися добровольцями до лав ЗСУ. Їх вік був різний: починаючи від молодих хлопців, майже підлітків, до чоловіків-пенсіонерів. Різні за фахом, за професією, але всі хотіли йти, боронити від ворога Україну», — розповідає Сергій Батир.

Згодом Сергія разом із 10 побратимами переводять із Кременчука і залучають до виконання завдань із оборони нашої держави.

— Довелось виконувати завдання на різних напрямках. Але основний — Донецький напрямок. Зокрема, це Авдіївка. Звідти ми нещодавно вийшли в складі своєї зведеної роти. Ми потрапили у той період, коли там точились найбільш тяжкі бої із оборони міста. Саме в пік — з жовтня по лютий. Ми виконували бойові завдання, коли наш підрозділ вивели через те, що дуже багато було поранених. На жаль, були бійці, які і досі вважаються безвісти зниклими, — розповів військовослужбовець.

За його словами, весь час їхнього перебування в Авдіївці — в місті, в яке нещадно рвався ворог, було дуже «гаряче».

— Там точились запеклі бої. Знаєте, як кажуть, за кожен клаптик землі. Все це бачив на власні очі. Це і є героїзм наших людей. Іноді наші військовослужбовці виконували майже неймовірні завдання. Є дуже багато прикладів про відвагу наших хлопців. Особисто те, що я знаю, це навіть по нашій роті. Неймовірна сила, неймовірна відвага цих військовослужбовців, завдяки яким ми виконували завдання, яке нам ставили командири. Ворог на цей напрямок стягнув дуже велику кількість своїх підрозділів, це була професійна армія, величезна кількість формування ворога, — говорить Батир.

Після того, як підрозділ кременчужанина з побратимами вивели з Авдіївки, дали час на відновлення.

— По завершенню відпустки особовий склад, який потребує лікування, буде, згідно із рішенням командирів і начальників, направлений в госпіталі для подальшого лікування і відновлення здоров’я та своїх сил», — зазначив військовослужбовець.

Сергій говорить, що такі добровольці, як він, які з перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну служать в лавах ЗСУ, вже і морально, і фізично виснажені.

— Слід до цього ставитися з розумінням — людей треба заміняти. Не забувати, що війна ще триває. А ті, хто вважає, що зможе пересидіти вдома, заховатися, може воно і грубо сказано, за спідницю своїх дружин, так воно не вийде. Прийде час, коли на кожного буде попит. Після повернення в Кременчук я пройшовся улюбленим парком в місті, сквером імені Бабаєва, подивився на людей, які тоді відпочивали. Помітив, що багато чоловіків, які просто відпочивають, радіють, проводять час із сім’ями, гуляють. Це добре, але військовослужбовці, які перебувають на службі, також хочуть бути разом з родинами, так само хочуть відпочивати, — говорить Сергій.

Його дружина і діти, як ніхто знають, як чекати звістки, знаючи, що рідна людина там, де чатує постійна небезпека.

— Коли звідти спілкувався з батьками чи дружиною, то майже не розповідав про те, що відбувається. Перекинулись загальними фразами: у мене все добре, у них все добре. Не треба, щоб рідні вдома хвилювались. Це всі військовослужбовці знають, а рідні нас розуміють. Та все ж я знаю, що і дружина, і діти, і батьки — всі переживали за мене. Важко, важко дуже морально. Іноді не знаєш, що сказати, щоб не розхвилювати рідних. Як-не-як, а їх хвилювання передається бійцям, а там це не потрібно. Саме в такому стані можна припуститися помилки. А помилка може коштувати життя, — слова Сергія.

Стосовно можливості домовитись з росією військовий налаштований однозначно

— Які можуть бути переговори з ворогом, який вбивав і продовжує убивати наших дітей, наших матерів, наших дружин? Ніяких перемовин тут не повинно бути! Ворога потрібно гнати, гнати до наших державних кордонів, — переконаний воїн. — Адже трохи більше, ніж за понад 2 роки з простих водіїв-маршрутників, слюсарів, спортсменів утворилась армія, яка здатна давати потужний опір ворогу. Перш за все, я думаю, кожний військовослужбовець зараз має неймовірну жагу до Перемоги, прагнення жити на вільній землі. Зараз у бій йдуть за свою сім’ю, батьків, дружин, дітей. Це головний фактор того, що наші військовослужбовці воюють професійно, і з часом більш професійно підходять до різних військових процесів. Знаєте, все приходить з досвідом. Теорія теорією, а практика — то головне. Від початку повномасштабного вторгнення наша армія стала більш могутнішою, і потенціал її лише нарощується, — запевнив військовослужбовець.

На запитання, якби можна відмотати час назад, чи змінив би своє рішення піти добровольцем 24 лютого 2022 року, Сергій відповів:

— Тут моє рішення не змінилося б. Я думаю, що вчинив би так, як рівно 2 роки тому. Так само прийшов би у територіальний центр. Прийшов для того, аби ми жили у вільній державі без загарбників, без агресора в нашій вільній країні.

Згадав і своїх побратимів, які стояли з ним на захисті України пліч-о-пліч, які віддали своє життя, загинувши на полі бою.

— Я знаю одне: ці чоловіки і батьки все зробили для того, щоб їхні близькі жили, радувались у процвітаючій країні. Прийде час і з кожного запитають, що він зробив для захисту країни. Насамперед мені завжди цікаво, якщо подивитися наперед (років на 10-15), коли діти запитають в своїх батьків: «Що ти, тато, зробив для того, щоб ми жили, щоб ми ходили в школу, щоб я вступив в інститут чи університет», яку відповідь вони дадуть?.

За матеріалами «Кременчуцької газети»