Розмір тексту

Шестиразова чемпіонка світу з армрестлінгу запрошує чоловіків до лав ЗСУ

Молодший сержант Лілія Занько | Фото Ольги Стенько
Молодший сержант Лілія Занько | Фото Ольги Стенько

— У будь-яку вільну хвилину ми проводили тренування з тактичної медицини. За 30 секунд треба було накласти джгут на будь-яку кінцівку. Перевіряли пульс, заставляли буквально дотягувати джгута, щоб зупинити кровопостачання кінцівки. Не раз мені потім дякували побратими, які отримали поранення, що добре навчили їх надавати собі допомогу. Одного зустріла в госпіталі пізніше, сказав: «Ці навички врятували мені життя, коли отримав поранення в ногу. І тобі привіт від ще одного товариша — він зараз у Чернігові лікується», — згадує військовослужбовиця Полтавського об’єднаного міського ТЦК та СП молодший сержант Лілія Занько.

У лавах Сил оборони України Лілія з лютого 2022 року. Прийшла до Полтавського ОМТЦК та СП добровольцем 25 лютого, щоб зі зброєю в руках відстоювати територіальну цілісність України. Свій вибір зробила свідомо — тоді іншого варіанту навіть не розглядала.

— Винищувач МіГ над моїм домом пролетів 24 лютого вранці, спрацювала тривога, сирена. Потім мені написав знайомий військовий — полковник — і повідомив, що почалася повномасштабка, бомблять усі аеродроми. Я заходжу в інтернет, а Харків з «градів» обстрілюють. У мене в Харкові багато родичів, друзів, знайомих тренерів. Я думаю, я ж тримаю дуже міцно автомат у руках, вмію користуватись, розбирати, збирати. Зрозуміла, що на дивані вже не усядусь.

Лілія добре володіє зброєю — це її хобі. А ще добре фізично розвинута, має величезну силу в руках. Інакше й бути не може, бо Лілія Занько — спортсменка та тренерка. У спорті з 8 років, у 14 виконала норматив майстра спорту з дзюдо і вже брала участь у дорослих змаганнях. Згодом захопилася кіокушинкай, але доля привела її в армспорт. Йому присвятила 22 роки свого життя.

Лілія Занько — майстер спорту міжнародного класу, шестиразова чемпіонка світу, багаторазова чемпіонка Європи та України з армспорту. Тренує не лише молодь, але й розвиває інваспорт.

Щоб відвідувати змагання — завжди для неї переможні — використовує дні з відпустки. Представляє Україну на світовій спортивній арені. А в лавах ЗСУ — захищає.

У перші ж дні повномасштабного вторгнення росії Лілії пропонували прихисток у Польщі та в Америці — могла виїхати як спортсменка зі світовим ім’ям. Та цей варіант всерйоз навіть не розглядала, зізнається. Вистоявши дводенну величезну чергу до ТЦК, ввечері 26 лютого вже була зарахована до лав 13-го окремого стрілецького батальйону.

— Мене одразу зарахували на посаду санітарного інструктора. Запитали, чи проходила домедичну допомогу при навчанні в педагогічному університеті. Я за освітою тренер-викладач, тож як і всі проходила курси домедичної і першої медичної допомоги. Тому мене записали санінструктором, — пояснює військовослужбовиця.

Одразу після мобілізації упродовж трьох місяців проходила навчання: базова військова та фахова тактична медична підготовка. Після того, як батальйон повністю сформувався як військова одиниця, підрозділ, де служила солдат Занько, вибув для виконання завдань на Харківщину.

За декілька місяців військові отримали бойове розпорядження про передислокацію їхнього батальйону в Донецьку область. Довелося побувати в багатьох «гарячих» точках: окрім Бахмута, були в Авдіївці, Красногорівці, Новобахмутівці.

У складі свого підрозділу Лілія Занько виконувала бойові завдання в бригаді медичної евакуації. Удвох з водієм вивозили поранених з позицій — робота складна і небезпечна. Нерідко Лілії доводилося нести на собі поранених побратимів, щоб доправити до автівки.

— Якось сидимо з моїм водієм із позивним «Дід» у розбитій хаті й рахуємо: один «приліт», другий, третій… Штукатурка щоразу осипається. Ми з цієї точки, де перебували, виїжджали забирати поранених хлопців. Тоді повідомлення про пораненого надійшло о 03:00. Я по рацію чую, що потрібна евакуація — і вже вдіваємося з «Дідом» у броніки й каски, беремо зброю, я підхоплюю свій медичний рюкзак, в якому є все-все, що потрібно для виїзду, — згадує Лілія.

Тоді поїхали на евакуацію в «буханці» — старенькому УАЗі. В повній темряві, бо відкрита ділянка була давно пристріляна ворогом. Їхали полем, густо всіяним ямами та вирвами від російських мін і снарядів. Та зненацька потрапили в одну зі свіжих воронок — «буханка» в’їхала носом і самотужки вже було не виїхати. Тож останні метрів 700 солдат-медик долала в супроводі побратима, який знав дорогу до позицій.

Надавала допомогу побратиму майже навпомацки, підсвічуючи червоним ліхтариком. Довелося терміново вирішувати питання евакуації — з точки, куди пораненого донесли ношами, вивіз товариш по підрозділу з позивним Вєтєр. Тієї ночі вибралися практично без пригод.

— Поранення важке було, але боєць вижив. Ми з ним іноді переписуємося. Він дякує, що врятувала його і витягла. Та слава Богу, всі, кого ми вивозили, лишилися живі, — каже молодший сержант.

Але наступного дня, коли поїхали забирати застряглу «буханку», потрапили під жорсткий артобстріл ворога. І тільки дивом лишилися живі. Сила ударів була такою, що здавалося, нібито порушується серцевий ритм, зізнається військова.

— Річ у тому, що водій ЛАЗа, яким мали витягнути наш УАЗик від шоку закляк на місці. Довелося вдатися до нецензурної лексики, аби його «роздуплити». Я не є прихильником матюків, але іноді, як не дивно, вульгарна лайка допомагає, особливо в тих умовах, у яких ми перебували, — згадує Лілія.

За деякий час їх батальйон вивели з зони бойових дій у місце розташування. Після жорстоких обстрілів їх позицій Лілія отримала декілька контузій. Спочатку її постійно допікали нестерпні головні болі, після лікування стан покращився, але й досі потрібна підтримуюча терапія — проходить крапельниці раз на три місяці.

— Я від душі бажаю росіянам такого ж пекла на землі, яке вони принесли в Україну, — емоційно каже жінка.

З початку року молодший сержант Лілія Занько переведена на посаду в роту охорони Полтавського міського ОМТЦК та СП. Разом з іншими воїнами, обпаленими вогнем війни, працює в групах оповіщення громадян. Зокрема, на блокпостах, на підприємствах та на вулиці. Роздає повістки, спілкується з чоловіками з питань мобілізації. І щодня чує агресію та образиливі слова — не лише на свою адресу, але й на адресу терцентрів комплектування та взагалі Збройних Сил України.

— Так, у нашому місті зараз тихо, хоча й сюди долітають російські ракети. Порівняно з тим, через що мені довелося пройти — тут набагато спокійніше. Але тут значно важче морально — щодня дивитися, як дорослі чоловіки ліплять якісь відмазки, придумують якісь приводи, аби лиш не йти захищати рідну землю. Іноді задаюся питанням — чи я хочу захищати людей, які навіть самі себе не хочуть захистити. Вважаю таких ухилянтів «ждунами» — вони можуть на кожному кроці кричати про свій патріотизм, але підсвідомо — або й свідомо — просто очікують росію, щоб прийшла їх звільняти від «бандерівців». Але мене такий розклад не влаштовує, тому я — в ЗСУ, — каже молодший сержант.

Зараз майстер спорту Лілія Занько бере участь у Чемпіонаті Європи з армспорту. Тимчасово змінила військову форму на спортивну. Щоб, стоячи на п’єдесталі переможців, ще раз нагадати світу, що Україні точиться важка кривава війна, і нам потрібна допомога.

— Хочу нагадати усім, хто сподівається на допомогу ззовні, що найперше нашому війську дуже потрібна допомога всередині країни — допомога наших громадян, реальних чоловіків, які прийдуть до війська. Не ми почали цю війну, але нам випала доля її завершити, — додає військова.

Ольга СТЕНЬКО

Вони захищають Україну

Редактор проекту — Роман Істомін

38

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему