Соцільно-просвітницька кампанія від Українського інституту національної пам’яті (УІНП) відбувається у Полтаві-місті Петлюри.

Симон Петлюра — вихідець із козацько-священицьких родів. «Остап Петлюра у часи Петра Калнишевського був отаманом Платнирівського куреня. А коли московське військо руйнувало гніздо козацької вольності, зумів перебратися дніпровськими плавнями до Самарського монастиря. Син Остапа Омелько малював ікони Самарського запорозького собору. Із заснуванням у Павлограді кінного заводу взявся доглядати коней. Тут і виріс Павло Омелькович, дід Симона Петлюри, який теж працював на кінному заводі. Перегодом він оселився у Полтаві, зробився міщанином», — зазначає полтавський краєзнавець Анатолій Чернов.

Під головуванням Голови Українського інституту національної памʼяті (УІНП) Олександра Алфьорова відбулося перше робоче засідання Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів до 100-річчя дня пам’яті Симона Петлюри. Голова УІНП окремо звернув увагу на необхідність відкриття пам’ятника Петлюрі у Полтаві.

З 2024 року колектив Диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д. М. Гармаша веде особливу, сповнену болю та водночас безмежної гордості роботу — створення цифрової Книги пам’яті, присвяченої видатним землякам — полеглим Героям російсько-української Війни за Незалежність України. Сьогодні ця ініціатива ожила в експозиції зали, присвяченій становленню і відстоюванню Української державності від кінця 20-го — до подій відсічі російській агресії у 21 столітті. Завдяки сучасному сенсорному екрану пам’ять про кожного захисника стала ближчою і людянішою. Цими днями до музею на знайомство із експозицією завітали гості — представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, відомий меценат української культури Юрій Худяк та начальниця відділу культури та туризму Диканської селищної ради Наталія Злидар.

За ініціативи Українського інституту національної пам’яті у селі Лазірки Новооржицької селищної ради Лубенського району Полтавської області відбулися пам’ятні зібрання з нагоди 90-річчя від дня народження поета-шістдесятника Володимира Підпалого.

Слово про уродженку села Климівка (нині належить до Ланнівської громади Полтавського району), неперевершену майстриню гри на українській бандурі, співачку й письменницю, організаторку мистецького життя українців в Австралії світлої пам’яти Галину Анну Глуховеру (Корінь). 12 травня 2026 року Божого виповнилося 100 років від дня народження цієї видатної діячки української культури.

Виставку Українського інституту національної пам’яті (УІНП) «Фактор свободи. Мазепинці. Петлюрівці. Бандерівці» експонували Новосанжарському селищному культурно-мистецькому центрі. Змістовні екскурсії у квітні та на початку травня для мешканців Новосанжарської селищної територіальної громади Полтавського району провела зберігач фондів Новосанжарського краєзнавчого музею, голова місцевого осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Тамара Паттієва.

Українська література другої половини ХХ століття прикметна з’явою в ній шістдесятників. До них належав і Володимир Підпалий (1936-1973) — поет, прозаїк, перекладач, редактор. Прийшов у цей світ майбутній письменник 90 літ тому, 9 травня 1936 р. у селі Лазірки, яке нині належить до Новооржицької селищної громади Лубенського району). За ініціативи Українського інституту національної пам’яті та згідно з Постановою ВР 90-річчя від дня народження письменника з Полтавщини цьогоріч відзначається на державному рівні. Біографія (життєві обставини, світогляд, епоха) — ключ до розуміння творів, особистості автора, його моральних цінностей. Тож виокремлю життєві і творчі події, які визначили повороти долі Володимира Підпалого.

9 травня 1920 року у Києві відбувся спільний парад Армії Української Народної Республіки (УНР) та Війська Польського. Українські й польські частини урочисто пройшли центральною вулицею столиці – Хрещатиком. Це був парад перемоги над російсько-більшовицькими окупантами – символ короткого, але важливого моменту, коли над Києвом знову замайоріли українські прапори.

9 травня 1919 року Директорія Української Народної Республіки (УНР) офіційно затвердила Симона Петлюру своїм Головою зі збереженням за ним посади Головного Отамана військ і флоту УНР. Це рішення юридично закріпило його статус як очільника Української держави в один із найскладніших періодів Української революції.