9 травня полтавця Симона Петлюру затвердили головою Директорії УНР
9 травня 1919 року Директорія Української Народної Республіки (УНР) офіційно затвердила Симона Петлюру своїм Головою зі збереженням за ним посади Головного Отамана військ і флоту УНР. Це рішення юридично закріпило його статус як очільника Української держави в один із найскладніших періодів Української революції.
Фактично ж Симона Петлюру було обрано ще 11 лютого 1919 року. Він очолив УНР в умовах наступу військ ленінської росії, постійних боїв з більшовиками та втрати контролю над значною частиною території. Саме Петлюра у 1919 році взяв на себе політичне й військове керівництво державою.
11 лютого 1919 року уродженець Полтави став позапартійним керівником УНР, вийшовши із Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Цього дня звернувся до партії із листом. Цей документ відшукав у архівах Владислав Верстюк, оприлюднивши його на порталі «Історичної правди»: «Виходячи з того, що сучасна ситуація для України надзвичайно складна і тяжка, вважаю, що в даний момент всі сили творчі нашого краю повинні взяти участь у державній праці, не вважаю для себе можливим ухилятися од виконання своїх обов’язків, яко сина свого народу, перед Батьківщиною і буду, доки це можливо, стояти і працювати при державній праці. З огляду на це виходжу зі складу членів Укр. С.- Д. партії». Верстюк переконаний, що вихід Симона Петлюри із УСДРП засвідчив завершення еволюції його світогляду в бік національно-державної ідеї: «До партії він більше не повертався. Українська соціал-демократія втратила одного із своїх лідерів. Зате Україна знайшла послідовного борця за її державну незалежність».
Приходу Симона Петлюри до влади в УНР у лютому і травні 1919 року передували важливі події Української революції 1917-21 рр. Очільник уряду (голова Секретаріату Української Центральної Ради) Володимир Винниченко звинувачував Петлюру у «конфлікті з Радою народних комісарів Росії». Політичні суперечності, пов’язані із петлюрівською позицією на безкомпромісну боротьбу з ленінською Росією вилилися у політичну відставку: 18 грудня 1917 року на знак протесту проти лівацько-пробільшовицької орієнтації Винниченка Симон Петлюра пішов з посади секретаря з військових справ (військового міністра). У січні наступного року він долучився до формування добровольчого «Гайдамацького коша Слобідської України». Вояки коша взяли участь у боях за Київ та в придушенні більшовицького січневого заколоту. У листопаді 1918 року став одним із організаторів антигетьманського повстання. На той час був членом Директорії, яка обрала його Головним Отаманом військ УНР.
Симон Петлюра залишався очільником УНР з травня 1919 року і аж до трагічної загибелі у травні 1926 року, створивши і очоливши Державний центр УНР в екзилі. «Петлюра був надзвичайно енергійний, відданий ідеї ентузіаст з великою вірою в українську справу. Він умів захоплювати своїм запалом інших, умів вести за собою маси, кликати їх до тяжкої боротьби й жертв»,— згадував у своїх мемуарах керівник уряду Директорії Ісаак Мазепа.
Як Головний отаман військ УНР Симон Петлюра став символом продовження боротьби за українську державність. Попри надзвичайно складні обставини, Армія УНР продовжувала чинити опір російсько-більшовицькій агресії та відстоювати незалежність України.
За матеріалом з офіційної ФБ-сторінки УІНП
Пресслужба «Полтаватеплоенерго»
