Як перейменують вулиці у селах Полтавської громади: робоча група затвердили нові варіанти ще для 24 вулиць

В попередніх статтях ми публікували варіанти, які затвердили для 40 з 99 вулиць другої черги. В цій публікації зазначимо варіанти ще 24-х вулиць.

Полтава

→ 40. Вулиця Лізи Чайкіной

Чайкіна Єлизавета Іванівна (1918-1941) — секретар Пеновського підпільного райкому комсомолу Калінінської області, одна з організаторів партизанського загону в роки Великої Вітчизняної війни. Герой Радянського Союзу. Діячка не має жодного стосунку до Полтави і Полтавщини.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Анни Ярославни — на честь королеви Франції Анни, доньки Великого князя Київського Ярослава Мудрого.

Анна Ярославна (Анна Руська, Анна Київська) — королева Франції в XI ст. Народилася в Києві близько 1032 р. від другого шлюбу князя Ярослава з донькою шведського короля принцесою Інгігердою.

Унаслідок династичного шлюбу, Анна Ярославна стала другою дружиною французького короля Генріха I (1051—1060). Мати французького короля Філіппа І. Після смерті чоловіка, спадкоємець престолу був ще малолітнім. І королева-мати брала активну участь в управлінні державою. А згодом, коли син підріс, передала йому владу над королівством і вийшла заміж за могутнього графа Рауля де Крепі де Валуа. Достовірні історичні відомості про Анну Ярославну дуже часто поєднуються з легендами й художніми витворами. Але образ королеви Анни є досі шанованим французьким народом, який надає підтримку українському народові в боротьбі з російськими окупантами.

Вулиця Демида Бурка

Демид Григорович Бурко (Бурко-Корецький) народився в 1894 році у с. Пирогів на Вінниччині. Церковний і громадський діяч, історик церкви, літератор. Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917). Референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Учасник бою під Крутами у складі 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Після захоплення Києва московськими окупантами 8 лютого 1918 року повернувся на Поділля. З осені 1918 року — студент історичного факультету Українського Кам’янець-Подільського університету. Паралельно відвідував вечірній богословський курс. З травня 1920 року — в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки Перших визвольних змагань опинився в Польщі. Влітку 1921 року намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні його заарештували і віддали до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах. У 1931 році через репресії залишив педагогічну працю, служив у кооперації. У 1935 році Демида Бурка знову заарештували, але він утік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів (за підробленими документами) до 1941 року. Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12.05.1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі м. Харків. Служив настоятелем Свято-Миколаївської церкви м. Полтава до вересня 1943 р. Емігрував до Німеччини, де, зокрема, підготував ряд праць з історії автокефальної церкви; помер там у 1988 р. Вноситься з метою виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті»

Вулиця Федора Берглезова

Федір Іванович Берглезов (1882–1972, Полтава) — фахівець у галузях овочівництва і садівництва. Професор, мав вітчизняну й зарубіжну освіту. Працював у школах садівництва та овочівництва з 1909 р., зокрема, у Полтавського училищі садівництва та городництва (1918– 1956, з перервами), з 1919 р. — технікуму; був його першим директором. Розробив проект дендрологічних парків у Полтаві. Проживав до глибокої старості на території Садівництва.

→ 41. Провулок Марата

Жан-Поль Марат (1743-1793) — французький лікар, публіцист, революціонер під час Великої французької революції, голова Якобінського клубу. Є символом терору, творець «якобінського ВЧК», навколо якого формувалася радянська ідеологія.

Варіанти для нової назви:

Провулок Івана Левенця

Іван Прокопович Левенець (р. н. невід. — помер до 1736) — полтавський військовий керівник та адміністратор часів Гетьманщини. Був полтавським полковим сотником (1687–90), полковим осавулом (1691–93). Полковник полтавський Війська Запорозького (1701–1709). Брав участь у нараді у Батурині в жовтні 1708 року, тож був посвячений у плани Івана Мазепи підняти антимосковське повстання й укласти угоду зі шведським королем. Іван Левенець проігнорував накази московського царя Пєтра I: не поїхав до Глухова на «вибори» підконтрольного Москві нового гетьмана. Не встиг підтримати виступ Івана Мазепи, бо був затриманий російським комендантом Полтави і командиром залоги О.С. Келіним, та відправлений під арешт у Харків. Позбавлений чину й із 1710 р. жив у Полтаві, як рядовий мешканець. У 1724-1727 роках був одним із трьох правителів Генеральної військової канцелярії — членом Першої Малоросійської колегії. Знову полтавський полковник (1727-1729). Батько — Прокіп Пилипович Левенець (р. н. невід. — 1691) — полковник полтавський Війська Запорозького в 1674-1675, 1677-1679 рр.

Провулок Чорний Яр

Назва яру, на дні якого протікає струмочок «Чорненька». Історична назва цього яру — Чорний. Пропонується повернути цю історичну назву.

Червоної Рути пров.«Червона рута» — українська пісня, яка стала однією з найвідоміших і найпопулярніших у світі. Молодий композитор Володимир Івасюк написав її в 1970 році. Пісня дала назву першому українському музичному фільму «Червона рута», зйомки якого розпочалися на початку серпня в Яремчі. У цьому фільмі пісню виконував Василь Зінкевич. Назва міфічної рослини «червона рута» пов’язана з таїнством свята Івана Купала, яке в язичницькі часи відзначали в день літнього сонцестояння. У Карпатських горах це — народна назва виду рослини Рододендрон Кочі.

→ 42. Вулиця Матросова

Матросов Олександр Матвійович (1924-1943) — рядовий-піхотинець, боєць «штрафбату». Герой Радянського Союзу. Постать належить до низки міфологізованих радянською ідеологією героїв задля патріотичного виховання. Не має стосунку до Полтави і Полтавщини.

Пропозиція робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Інститутом національної пам’яті України з метою вшанування пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років рекомендовано зберегти назви на честь простих захисників, зокрема солдатів, офіцерів, лікарів та медсестер, зокрема тих, що загинули, захищаючи місто від нацистів або під час вигнання їх з Полтави.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Віктора Ревегука

Віктор Якович Ревегук (1938-2019) — краєзнавець, дослідник новітньої історії України та Полтавщини, національно-визвольного руху першої половини ХХ століття, громадський активіст. Працював учителем, викладачем (з 1975 до 2014, незмінно викладав історію України в Полтавському педуніверситеті). Мав близько 300 наукових і публіцистичних публікацій, з-поміж яких понад 20 монографій і підручників: «Новітня історія Полтавщини (перша половина ХХ століття)» (у співавт., 2005), «Новітня історія Полтавщини (друга половина ХХ століття)» (у співавт., 2007), «У боротьбі за волю України (визвольні змагання на Полтавщині 1920-1925 рр.)» (2000), «Полтавщина в добу Української революції 1917-1920 рр.» (2002), «Полтавщина в роки Другої світової війни (1939-1945)» (2004), «Гомін долі: українське національне життя Полтавщини в часи Другої світової війни (1941-1945 рр.)» (2008), «Короленко в Полтаві (1917-1921)» (2009), «Полтавщина в роки радянсько-німецької війни (1941-1945)» (2010), «Отамани Полтавського краю — борці за волю України: нариси з історії» (2011), «Національне відродження Полтавського краю» (2012), «Полтавщина під німецькою окупацією (1941-1943)» (2015), «Полтавці — поборники державної незалежності України» (2017), «Полтавщина. Протибільшовицький рух опору 20-30-их років ХХ століття» (2017) та інших.

Автор і учасник створення просвітницьких теле- і радіопередач, виставок, лекторіїв тощо.

Вулиця Гостомельська

Гостомель — Місто-герой України (пропозиція: назвати вулицю на честь його героїчних захисників під час російської військової агресії в лютому-березні 2022 р.).

Село Абазівка

→ 43. Вулиця Білоуська

Старший лейтенант Білоусько Іван Васильович (1920 — 1945), командуючи ротою, одним із перших увірвався в Берлін. 28 квітня 1945 року в жорстокому бою з фашистами загинув смертю хоробрих. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Пропозиція від робочої групи — уточнити назву вулиці, додавши ім’я Героя: «вул. Івана Білоуська».

Вулиця Івана Білоуська

Іван Васильович Білоусько народився в 1920 році у селі Соломахівка (нині Полтавського району Полтавської області України) у селянській родині. Вчився спочатку в школі у селі Абазівка, а потім у селі Гожули (Полтавського району). Закінчивши дорожньо-механічний технікум у Полтаві та дивізійну партійну школу. Від 1940 року служив в армії. Від літа 1942 року, після закінчення військового училища, перебував на фронті. Був двічі тяжко поранений. Відзначився у битві за Берлін. Командир танкової роти 45-ї гвардійської танкової бригади (11-й гвардійський танковий корпус, 1-а гвардійська танкова армія, 1-й Білоруський фронт) гвардії старший лейтенант Білоусько 21 квітня 1945 року зробив вдалий маневр. Залишивши один взвод на фронті перед обороною супротивника, з рештою сил увірвався до гітлерівців з тилу і розгромив їх. У ході цієї атаки було знищено 2 танки, 3 пушки, 4 міномети, 1 САУ та до 120 гітлерівців. 22 квітня 1945 року у районі міста Калькберзі гітлерівці зустріли радянські підрозділи організованою обороною, не допускаючи їх до переправи через річку (західніше міста Калькберге). Старший лейтенант Білоусько, вирвавшись уперед своєї роти, повів її в бій. У цьому бою знищили 1 танк, 2 САУ, 5 фаустників і до 50 солдатів і офіцерів противника. Танкісти його роти розгромивши супротивника першими увійшли до Берліна. 22 квітня 1945 року в районі Нойкельн правильно оцінюючи бойові обставини його рота захоплювала один квартал за іншим, зустрівши ворожу САУ яка почала обстріл радянських частин, вправно обійшла її і знищила з двох пострілів, а з кулемета ліквідувала до 30 гітлерівців. 28 квітня 1945 року загинув у боях за Берлін. Похороний у місті Альтландсберг (Німеччина). За ці подвиги І.В. Білоуську присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

→ 44. Вулиця Гагаріна

Гагарін Юрій Олексійович (1934-1968) — перша людина, яка в 1961 р. на пілотованому ним космічному кораблі «Восход» здійснила політ у космос, Герой Радянського Союзу. Комуністична партія використовувала космос і космічні програми з його освоєння у воєнно-політичному протистоянні з Заходом, нагнітанні холодної війни та гонки озброєнь. Постать Юрія Гагаріна стала культовою в народі, була предметом тотальної героїзації, створення навколо нього міфу образу ідеальної радянської людини, гідної наслідування.

Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Ю. Гагарін жодного відношення до України і Полтавщини не мав. Його ім’я достатньо пошановане в радянській історії, увічнене на пострадянському просторі. В Україні є імена діячів, які були пов’язані з теорією і практикою космічних програм, і заслуговують на повернення в топонімічний простір.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Історична

На вулиці проживають люди, які були першими забудовниками цієї території, на землях які роздавали селянам внаслідок укрупнення сіл. У давнину тут розташовувався цегельний завод пана Абази.

Вулиця Леоніда Каденюка

Леонід Костянтинович Каденю́к (28 січня 1951, Клішківці, Чернівецька область — 31 січня 2018, Київ) — громадянин України з 1996 р., льотчик-випробувач 1-го класу, політичний діяч, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України (політ на кораблі США «Колумбія» 19.11-05.12.1997 р.; удостоєний медалі «За космічний політ»), народний депутат України 4-го скликання (2002-2006) від провладної партії «За єдину Україну» (Володимира Литвина). Народний Посол України, Герой України (1999), кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2011), кавалер ордена «За мужність» (1998). Почесний громадянин міста Чернівці. Генерал-майор Збройних Сил України, Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем’єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, радник та помічник Президента України з питань авіації і космонавтики.

Вулиця Сергія Корольова

На честь Сергія Павловича Корольо́ва (1906-1966) — вченого у галузі ракетобудування та космонавтики, конструктора. Одного із засновників практичної космонавтики. Народився в Житомирі. Перший головний конструктор ракетно-космічних систем в СРСР. Академік АН СРСР (з 1958), очолив ракетну програму СРСР. Під його керівництвом було запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, здійснено перший політ людини в космос (Юрія Гагаріна) та вихід людини у відкритий космос.

→ 45. Вулиця Матросова

Матросов Олександр Матвійович (1924-1943) — рядовий-піхотинець, боєць «штрафбату». Герой Радянського Союзу. Постать належить до низки міфологізованих радянською ідеологією героїв задля патріотичного виховання. Не має стосунку до Полтави і Полтавщини.

Пропозиція робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Інститутом національної пам’яті України з метою вшанування пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років рекомендовано зберегти назви на честь простих захисників, зокрема солдатів, офіцерів, лікарів та медсестер, зокрема тих, що загинули, захищаючи місто від нацистів або під час вигнання їх з Полтави.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Захисників Маріуполя

Назва на честь героїчної оборони міста Маріуполя від російських загарбників у 2014-2022 роках.

Вулиця Івана Франка

Іван Якович Франко́ (1856-1916) — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Народився у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля; з раннього віку став сиротою. Навчався у Львівському й Чернівецькому університетах. Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Сюжети для творів Франко черпав із життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами. У поетичному доробку Франка близько пів тисячі окремих ліричних і ліро-епічних творів, частина з яких виходили за життя поета в 11 збірках. Проза Івана Франка — складний і багатий ідейно-художній комплекс із великим розмаїттям тем та ідей, жанрових, сюжетно-композиційних форм; комплекс, у якому порушено значну кількість проблем, де віднаходимо широкий спектр стилістичних вирішень: від готики й пізнього романтизму до модернізму. У царині прози письменник працював понад сорок років, з 1871–1872 навчального року, коли ще був гімназистом, — до 1913 року, адже саме тоді вийшла у світ друга редакція роману «Петрії й Довбущуки». За цей час з-під пера Франка з’явилося 10 романів і повістей та близько 150 творів малої прози (повісток, оповідань, новел, нарисів, образків, казок, ескізів, етюдів тощо). Драматургія Франка, започаткована ще в дрогобицький період, збагатила українську літературу зразками історичної («Три князі на один престол», 1874; «Славой і Хрудош», 1875) і психологічної драми («Украдене щастя», 1891–1893) тощо. У літературній спадщині Івана Франка значне місце посідає перекладацький доробок. Загалом він знав 14 мов. Франко-науковець — автор численних наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології, мовознавства, перекладознавства, мистецтвознавства, релігієзнавства, історії, економіки, соціології, філософії, описового природознавства.

Вулиця Річкова

Вулиця веде до річки Полузір’я. Розташована вздовж її русла.

Вулиця Симона Петлюри

Симон Васильович Петлюра — видатний діяч часів української національної революції 1917-1920 років. Народився у Полтаві 10 (22) травня 1879 р. Навчався у Полтавській духовній семінарії (1895–1901). У 1900 році вступив в революційну українську партію. З тих пір почалася його активна партійна діяльність. Трохи пізніше виступив одним із засновників, а потім і лідерів соціал-демократичної робітничої партії. Коли ж в 1917 році була проголошена УНР, недовго пропрацював в уряді на посаді військового секретаря. Від 28 червня — 31 грудня 1917 Симон Петлюра член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ. Від листопада 1918 року Симон Петлюра головний отаман військ УНР. У 1918 році, після державного перевороту Скоропадського, біографія Симона Петлюри стала відома як найяскравішого представника опозиції його режиму. У лютому 1919 року майже вся повнота влади перейшла до Петлюри. 9 травня 1919 — 10 листопада 1920 Симон Петлюра був головою Директорії УНР. За період правління Петлюри було зроблено кілька реформ, в основному військових. Він сформував армію, яка виступала проти червоної армії, що намагалася окупувати Україну. Емігрував з УНР в 1920 до Польщі, жив в Угорщині, Австрії, Швейцарії, Францію. У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб», продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. У Парижі ж 25 травня 1926 р. С.Петлюра був убитий (буцімто за єврейські погроми в часи його керівництва Директорією УНР).

Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Бричківка

→ 46. Вулиця Ватутіна

Ватутін Микола Федорович (1901-1944) — генерал армії, Герой Радянського Союзу. Винний у злочинній загибелі тисяч українців. Брав участь у реалізації злочинного пакту Ріббентропа-Молотова. Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки, враховуючи ціну, якою здобувалася перемога, ми не можемо вшановувати радянських воєначальників — політичні фігури та генералітет Червоної армії, навколо яких формувалася радянська ідеологія.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Калинова

Кущ калини, її квіти й плоди — це символ рідної землі, отчого краю, батькової хати, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. А також на прославлення української пісні «Ой, у лузі червона калина», яка стала народною.

Вулиця Полтавська

Ця вулиця — виїзд із села на місто Полтаву і в’їзд із боку Полтави.

Вулиця Романа Шухевича

Роман Осипович Шухе́вич (псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка»; 30 червня 1907, м. Львів — 5 березня 1950, с. Білогорща, нині мікрорайон у складі м. Львова) — український політик, громадський і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Активний діяч ОУН. Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі. Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). Борець за незалежність України у XX сторіччі.

Вулиця Східна

Пропонується так назвати, бо ця вулиця спрямована на схід, у бік сходу Сонця.

Село Гринівка, Бричківський старостат

→ 47. Вулиця Ватутіна

Ватутін Микола Федорович (1901-1944) — генерал армії, Герой Радянського Союзу. Винний у злочинній загибелі тисяч українців. Брав участь у реалізації злочинного пакту Ріббентропа-Молотова. Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки, враховуючи ціну, якою здобувалася перемога, ми не можемо вшановувати радянських воєначальників — політичні фігури та генералітет Червоної армії, навколо яких формувалася радянська ідеологія.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Калинова

Кущ калини, її квіти й плоди — це символ рідної землі, отчого краю, батькової хати, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. А також на прославлення української пісні «Ой, у лузі червона калина», яка стала народною.

Вулиця Романа Шухевича

Роман Осипович Шухе́вич (псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка»; 30 червня 1907, м. Львів — 5 березня 1950, с. Білогорща, нині мікрорайон у складі м. Львова) — український політик, громадський і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Активний діяч ОУН. Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі. Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950). Борець за незалежність України у XX сторіччі.

Село Долина, Абазівський старостат

→ 48. Вулиця Жовтнева

Назва вулиці із числа стандартних радянських топонімів, присвячених «Великому Жовтню» — більшовицькому перевороту 1917 року.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Ольги Тригуб

Ольга Данилівна Тригуб (07.04.1882 — 28.12.1976) — лікарка, перша жінка в Полтавському повіті, яка отримала вищу медичну освіту (Харківський університет). Народилася на хуторі Долина Полтавського повіту в родині заможного козака Данила Сильвестровича Тригуба. Отримала початкову освіту в с. Байрак; із золотою медаллю закінчила гімназію в Полтаві. Працювала завідувачкою медичних закладів в Полтаві, її досі пам’ятають як чудову лікарку-терапевта й громадську діячку. Завдяки їй встановлено місце розташування «Дуба Шевченка» у Полтаві.

Вулиця Павла Скоропадського

Павло Петрович Скоропадський (15.05.1873–26.04.1945) — гетьман України, глава Української Держави з 29 квітня по 14 грудня 1918 року.

Павло Скоропадський став засновником і командиром Першого Українського корпусу, силами якого наприкінці жовтня 1917 р. зупинив і повністю роззброїв збільшовичений 2-й гвардійський корпус, який рушив на Київ, щоб повалити Центральну Раду.

Протестуючи проти намагання знищення корпусу керівництвом УЦР Скоропадський подав у відставку, але це корпус не врятувало. В умовах австро-німецької військової присутності в Україні уряд УНР і Центральна Рада демонстрували повну нездатність до ефективного управління. У таких умовах виникла небезпека ліквідації німцями України як самостійної держави і Скоропадський, спираючись на рішення З’їзду хліборобів-власників, здійснює державний переворот, який дозволив зберегти українську державність. Скоропадський стає Гетьманом Української Держави.

За часів правління гетьмана Скоропадського був здійснений цілий ряд кардинальних реформ у багатьох сферах, покликаних закріпити незалежність молодої Української держави. Між іншим відновлено право приватної власності. Дозволялося вільне підприємництво. Розвивалася торгівля. Україна перетворилася на острів добробуту в морі злиденної постреволюційної Росії; встановлено державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі з метою боротьби з анархією на місцях; удосконалено грошову системи, сформовано державний бюджет, почали виплачувати пенсії; прийнятий закон про загальний військовий обов’язок, формувалися українські збройні сили, розпочато розвиток українського морського флоту, національної авіації; створена українська поліція — гетьманська варта; налагоджена робота пошти і залізниці; прийняті закони про українську державну символіку і українське громадянство; створювалися українські початкові школи, відкрито 50 нових українських середніх шкіл, 150 українських гімназій, відкривалися курси української мови для педагогів, видавалися величезним тиражем українські підручники; відкрито два українські університети — в Києві та в Кам’янець-Подільському. При цьому російські університети продовжували свою роботу; заснована Українська академія наук і Національний архів; збільшилася кількість українських театральних закладів, музичних і культурних установ; покладено початок Української Автокефальної Православної Церкви; Українську державу офіційно визнали майже тридцять країн світу; підписаний мирний договір з Радянською Росією, що забезпечило мир на сході країни; визначені і, що головне, визнані державні кордони України.

Село Петрівка, Бричківський старостат

→ 49. Вулиця Гагаріна

Гагарін Юрій Олексійович (1934-1968) — перша людина, яка в 1961 р. на пілотованому ним космічному кораблі «Восход» здійснила політ у космос, Герой Радянського Союзу. Комуністична партія використовувала космос і космічні програми з його освоєння у воєнно-політичному протистоянні з Заходом, нагнітанні холодної війни та гонки озброєнь. Постать Юрія Гагаріна стала культовою в народі, була предметом тотальної героїзації, створення навколо нього міфу образу ідеальної радянської людини, гідної наслідування.

Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Ю. Гагарін народився і виріс в росії, жодного відношення до України і Полтавщини не мав. Його ім’я достатньо пошановане в радянській історії, увічнене на пострадянському просторі. В Україні є імена діячів, які були пов’язані з теорією і практикою космічних програм, і заслуговують на повернення в топонімічний простір.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Зоряна

Назва на космічну тематику, як і попередня назва цієї вулиці.

Вулиця Космічна

Як певна аналогія з попередньою назвою цієї вулиці.

Вулиця Павла Поповича

Павло Романович Попович (1930-2009) — перший радянський космонавт українського походження (в космічному польоті 1962 р. заспівав українську пісню «Дивлюсь я на небо, та й думу гадаю»), генерал-майор авіації, Двічі Герой Радянського Союзу. Почесний громадянин міста Полтави.

Вулиця Скіфська

Під час проведення археологічних розкопок в межах території старостату, на правому березі річки Ворскла було виявлено поселення доби бронзи та поселення скіфського періоду (VII—III століття до Р. Х.)

→ 50. Вулиця Кондратка

Кондратко Г. П. (1886-1938) — борець за радянську владу, член Губвійськревкому, похований на Монастирському кладовищі міста Полтави.

Активний більшовицький діяч партизансько-повстанського руху проти УНР і Української держави.

Вулиця Азовців

На честь воїнів окремого загону (полку) спеціального призначення «Азов», які з 2014 року боронять Україну від російських загарбників.

Вулиця Архістратига Михаїла

У 1744 році в селі збудовано Храм Святого Архістратига Михаїла. У першій половині ХХ століття був знищений комуністичним режимом. У 2007 році відбулося урочисте закладання першого каменя під будову нового храму. 13 червня 2009 року новозбудований храм освятив владика Полтавський та Кременчуцький Федір із священством Полтавської єпархії.

Вулиця Захисників України

Пропонується назвати на честь Збройних Сил України, волонтерів, які протистоять російській військовій агресії.

Село Гожули

→ 51. Вулиця 9 травня

Цей день в СРСР і пострадянський період святкувався як День Перемоги. Російська державна пропаганда перетворила це свято на день перемоги у війні виключно росії.

Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю на «вул. 8 Травня» (День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни).

Варіанти для нової назви:

Вулиця 8 Травня

День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни

Вулиця 24 серпня

На честь пам’ятної дати — 24 серпня 1991 року (Дня проголошення Незалежності України).

Вулиця Єдності

На честь Дня Пам’яті й примирення (єдності), та єднання народу України в протистоянні російським загарбникам.

Вулиця Оксани Іваненко

На честь Оксани Дмитрівни Іваненко (1906–1997), української дитячої письменниці та перекладачки, лауреата Державної премії УРСР імені Т.Г. Шевченка (1986), яка народилася у Полтаві в родині журналіста і видавця Дмитра Іваненка.

→ 52. Вулиця Полбіна

Полбін Іван Семенович (1905-1945), генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу, льотчик. Діяч не має жодного стосунку до Полтави і Полтавщини.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Гетьманська

Гетьма́нщина — українська козацька держава, яка виникла в середині XVII століття на теренах України внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очільником виступав виборний гетьман.

З 1654 перебувала під протекторатом Московського царства. В офіційних документах Гетьманщина називалася також Україною. Протягом XVIII століття Гетьма́нщина поступово втратила політичну й економічну автономію (особливо — після Полтавської битви 1709 року). 1764 року наказом імператриці Катерини Другої інститут гетьмана скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію. До складу Гетьманщини входила і сучасна Полтавщина.

Вулиця Григорія Коваленка

На пошану видатного історика, письменника і художника, педагога, українського громадського діяча, керівника полтавської «Просвіти» Григорія Олексійовича Коваленка (1868-1937, псевдонім: Грицько Коваленко), розстріляного комуністичним режимом.

→ 53. Провулок Полбіна

Полбін Іван Семенович (1905-1945), генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу, льотчик. Діяч не має жодного стосунку до Полтави і Полтавщини.

Варіанти для нової назви:

Провулок Родини Симиренків

На честь родини науковців і практиків садівництва, меценатів української культури. Левко Платонович і його син Володимир Левкович Симиренки були визначними науковцями, засновниками раціонального садівництва не лише в Україні, алей і за її межами. Вважаємо за доцільне дати таку назву в пам’ять про розвиток садівництва на околицях Гожулів.

Провулок Тростянецький

На честь міста Тростянця Сумської області, захисники якого не дозволили глибоко просунутися російським окупантам узимку — навесні 2022 року на територію Полтавщини.

→ 54. Вулиця Чкалова

Чкалов Валерій Павлович (1904-1938) — радянський льотчик-випробувач, комбриг, Герой Радянського Союзу.

Стосунку до Полтави і Полтавщини не має.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Київська

На честь столиці України — міста Київ.

Вулиця Петра Франка

Імені авіатора Петра Івановича Франка (1890-1941) — сина класика української літератури Івана Франка,. Його вважають одним із фундаторів галицької військової авіації, а також співзасновником «Пласту», «батьком» військової авіації Української галицької армії, автором 36 винаходів у галузі хімії та кількох книг, які мали своїх читачів і шанувальників. Знищений радянською владою в червні 1941 року.

Вулиця Смарагдова

Доцільна назва для цієї невеликої зеленої вулички. Смарагдовий відтінок — яскраво-зелений.

Село Бугаївка, Пальчиківський старостат

→ 55. Вулиця Гагаріна

Гагарін Юрій Олексійович (1934-1968) — перша людина, яка в 1961 р. на пілотованому ним космічному кораблі «Восход» здійснила політ у космос, Герой Радянського Союзу. Комуністична партія використовувала космос і космічні програми з його освоєння у воєнно-політичному протистоянні з Заходом, нагнітанні холодної війни та гонки озброєнь. Постать Юрія Гагаріна стала культовою в народі, була предметом тотальної героїзації, створення навколо нього міфу образу ідеальної радянської людини, гідної наслідування.

Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Ю. Гагарін народився і виріс в росії, жодного відношення до України і Полтавщини не мав. Його ім’я достатньо пошановане в радянській історії, увічнене на пострадянському просторі. В Україні є імена діячів, які були пов’язані з теорією і практикою космічних програм, і заслуговують на повернення в топонімічний простір.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Зоряна

Доцільно перейменувати за космічною тематикою (як успадкування від попередньої назви).

Вулиця Космічна

За космічною тематикою, як і попередня назва цієї вулиці.

Вулиця Леоніда Каденюка

Леонід Костянтинович Каденю́к (28 січня 1951, Клішківці, Чернівецька область — 31 січня 2018, Київ) — громадянин України з 1996 р., льотчик-випробувач 1-го класу, політичний діяч, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України (політ на кораблі США «Колумбія» 19.11-05.12.1997 р.; удостоєний медалі «За космічний політ»), народний депутат України 4-го скликання (2002-2006) від провладної партії «За єдину Україну» (Володимира Литвина). Народний Посол України, Герой України (1999), кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2011), кавалер ордена «За мужність» (1998). Почесний громадянин міста Чернівці. Генерал-майор Збройних Сил України, Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем’єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, радник та помічник Президента України з питань авіації і космонавтики.

Село Сем’янівка

→ 56. Вулиця Нікітченка

Нікітченко Микола Степанович (1901-1975) — командир 95 гвардійської Полтавської стрілецької дивізії, яка визволяла Кременчук в 1943 році. При деокупації Полтави командиром цієї дивізії ще не був.

Пропозиція робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Інститутом національної пам’яті України з метою вшанування пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років рекомендовано зберегти назви на честь простих захисників, зокрема солдатів, офіцерів, лікарів та медсестер, зокрема тих, що загинули, захищаючи місто від нацистів або під час вигнання їх з Полтави.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Захисників України

На честь воїнів — захисників від німецько-фашистських, а тепер — російських загарбників.

Вулиця Лесі Українки

Леся Українка (літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач, 1871-1913) — українська письменниця, перекладачка та культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Вулиця Полку «Азов»

На честь воїнів Окремого Загону Спеціального Призначення (полку) «Азов» Національної гвардії України, який з 2014 року відзначився в боях із російськими загарбниками.

→ 57. Провулок Нікітченка

Нікітченко Микола Степанович (1901-1975) — командир 95 гвардійської Полтавської стрілецької дивізії, яка визволяла Кременчук в 1943 році. При деокупації Полтави командиром цієї дивізії ще не був.

Варіанти для нової назви:

Провулок Заплавний

Оскільки село розташовується на заплаві (поймі) річки Ворскли. Назва коротка і не заполітизована.

Провулок Миколи Нікітченка

Пропонується уточнити ім’я Нікітченка. Нікітченко Микола Степанович (1901-1975) був начальником штабу дивізії, коли відбувалося вигнання німецьких окупантів із цієї території. Він брав реальну участь у вигнанні німецько-фашистських загарбників із Полтавщини.

Село Патлаївка, Сем’янівський старостат

→ 58. Вулиця Ватутіна

Ватутін Микола Федорович (1901-1944) — генерал армії, Герой Радянського Союзу. Винний у злочинній загибелі тисяч українців. Брав участь у реалізації злочинного пакту Ріббентропа-Молотова. Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки, враховуючи ціну, якою здобувалася перемога, ми не можемо вшановувати радянських воєначальників — політичні фігури та генералітет Червоної армії, навколо яких формувалася радянська ідеологія.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Ворсклянська

Село розташоване в долині річки Ворскла, поблизу її русла.

Вулиця Івана Мясоєдова

Іван Григорович Мясоєдов (1881-1953) — всесвітньо відомий художник, який любив фотографувати і малювати пейзажі долини Ворскли біля села Патлаївка (особливо — від її високого правого крутосхилу).

Село Супрунівка

→ 59. Вулиця Гагаріна

Гагарін Юрій Олексійович (1934-1968) — перша людина, яка в 1961 р. на пілотованому ним космічному кораблі «Восход» здійснила політ у космос, Герой Радянського Союзу. Комуністична партія використовувала космос і космічні програми з його освоєння у воєнно-політичному протистоянні з Заходом, нагнітанні холодної війни та гонки озброєнь. Постать Юрія Гагаріна стала культовою в народі, була предметом тотальної героїзації, створення навколо нього міфу образу ідеальної радянської людини, гідної наслідування.

Пропозиція від робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Ю. Гагарін народився і виріс в росії, жодного відношення до України і Полтавщини не мав. Його ім’я достатньо пошановане в радянській історії, увічнене на пострадянському просторі. В Україні є імена діячів, які були пов’язані з теорією і практикою космічних програм, і заслуговують на повернення в топонімічний простір.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Володимира Великого

Володи́мир I Святосла́вич (960/963 — 15 липня 1015) — великий князь київський (979–1015), князь новгородський (970–988). Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів. Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича від ключниці Малуші (імовірної дочки древлянського князя Мала). Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977–979). Приєднав до Київської Русі землі в’ятичів (982), ятвягів (983), радимичів (984), білих хорватів (981). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірменів (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Охрестив Русь 988 року. Встановив Київську митрополію Константинопольського патріархату. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Заснував Володимир (988) та інші міста. Використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом. Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний святий. Засновник династії Володимировичів. Національний герой України. Прізвиська — Великий, Святий, Хреститель, Красне-Сонечко тощо.

Вулиця Ніни Бочарової

Ніна Антонівна Бочарова (24 вересня 1924 року, с. Супрунівка, Полтавська область — 31 серпня 2020 року, Рим, Італія. Похоронена в Києві) — українська гімнастка (спортивна гімнастика), дворазова олімпійська чемпіонка на змаганнях 1952 року в Гельсінкі.

Народилася у селянській сім’ї. Займатися спортом розпочала у Супрунівській школі, згодом навчалася на відділенні спортивної гімнастики Полтавської школи фізкультури. 1938 р. стала чемпіонкою України зі спортивної гімнастики серед дівчат середнього юнацького віку, 1939 дебютувала в чемпіонаті Української РСР серед дорослих. У роки Другої світової війни була акробаткою полтавського цирку (театру вар’єте) борця І. Шемякіна. З 1944 мешкала у м. Києві. Закінчила 1948 Київський державний інститут фізичної культури. 1949 стала чемпіонкою СРСР в багатоборстві та у вправах на гімнастичній колоді. 1951 здобула титул чемпіонки СРСР зі спортивної гімнастики у вправах на брусах і колоді та стала членом олімпійської збірної СРСР. Літні Олімпійські ігри 1952 у м. Гельсінкі (Фінляндія) були першими, в яких взяла участь команда СРСР. Бочарова — перша олімпійська чемпіонка серед представників України. Там вона завоювала 4 медалі: 2 золоті (вправа на колоді та в командній першості) та 2 срібні (за сумою багатоборства в особистому заліку і в командних вправах з предметом).

Завершила спортивну кар’єру гімнастки 1958 р., після чого працювала тренеркою в Києві. Почесна громадянка м. Києва (з 2015). Нагороджена орденами княгині Ольги III ст. (2002), II ст. (2009), I ст. (2012). Неодноразово приїжджала на свою малу Батьківщину.

→ 60. Вулиця Рибалко

Вулиця названа на честь маршала Петра Рибалко, який брав участь у боротьбі з УНР.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Богоявленська

За назвою місцевої церкви, яка розташована поруч. Свято-Богоявленська релігійна громада Української православної церкви в селі Супрунівка Полтавського району зареєстрована в 2002 році (заснована в 2000 р). Спочатку богослужіння відбувалися у пристосованому приміщенні — звичайному будівельному вагончику, а вже з 2008 року, завдяки зусиллям благодійників і Супрунівської громади, стало можливим відправляти служби у новозбудованому храмі. Храм освячений у 2017 році. Станом на 2023 р. зареєстрована релігійна громада Свято-Богоявленської церкви ПЦУ.

Вулиця Калинова

Кущ калини, її квіти й плоди — це символ рідної землі, отчого краю, батькової хати, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. А також на прославлення української пісні «Ой, у лузі червона калина», яка стала народною.

→ 61. Вулиця Кондратенка

Кондратенко Степан Федорович (1906-1942) — секретар Полтавського підпільного обкому КП (б)У. Оскільки наприкінці обіймав посаду секретаря, що вважається керівною посадою в комуністичній партії, то вулиця, названа в його честь, підлягає перейменуванню відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Варіанти для нової назви:

Вулиця Всеволода Нестайка

Всеволод Зіновійович Неста́йко (30 січня 1930, Бердичів, Житомирська область — 16 серпня 2014, Київ) — український письменник-прозаїк, класик сучасної української дитячої літератури. Найбільше відомий за романом «Тореадори з Васюківки». Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Є одним з найкращих українських дитячих письменників, чим заслуговує на вшанування.

Вулиця Героїв України

На честь Героїв — воїнів Збройних Сил України, Національної гвардії України ті інших борців на суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, які протистоять російській військовій агресії з 2014 року.

Вулиця Рибалко

Вулиця названа на честь маршала Петра Рибалко, який брав участь у боротьбі з УНР.

Вулиця Богоявленська

За назвою місцевої церкви, яка розташована поруч.

Свято-Богоявленська релігійна громада Української православної церкви в селі Супрунівка Полтавського району зареєстрована в 2002 році (заснована в 2000 р). Спочатку богослужіння відбувалися у пристосованому приміщенні — звичайному будівельному вагончику, а вже з 2008 року, завдяки зусиллям благодійників і Супрунівської громади, стало можливим відправляти служби у новозбудованому храмі. Храм освячений у 2017 році. Станом на 2023 р. зареєстрована релігійна громада Свято-Богоявленської церкви ПЦУ.

Вулиця Калинова

Кущ калини, її квіти й плоди — це символ рідної землі, отчого краю, батькової хати, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї, символ безсмертя, невіддільний від життя. А також на прославлення української пісні «Ой, у лузі червона калина», яка стала народною.

Село Тахтаулове

→ 62. Вулиця Матросова

Матросов Олександр Матвійович (1924-1943) — рядовий-піхотинець, боєць «штрафбату». Герой Радянського Союзу. Постать належить до низки міфологізованих радянською ідеологією героїв задля патріотичного виховання. Не має стосунку до Полтави і Полтавщини.

Пропозиція робочої групи — перейменувати вулицю, оскільки Інститутом національної пам’яті України з метою вшанування пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років рекомендовано зберегти назви на честь простих захисників, зокрема солдатів, офіцерів, лікарів та медсестер, зокрема тих, що загинули, захищаючи місто від нацистів або під час вигнання їх з Полтави.

Варіанти для нової назви:

Вулиця Енеїди

За назвою відомої в Україні п’єси авторства Івана Петровича Котляревського.

Вулиця Козацька

Назва в пам’ять про козацькі військово-політичні утворень XVI—XVIII століття на території сучасної України. У XVI ст. основним центром розселення козацтва стало Запорожжя, або Низ (територія Дніпрових порогів). Звідси назва козаків — запорозькі або низові. Козаки заснували укріплені поселення — січі. У часи Гетьманщини двома основними групами Держави Війська Запорозького були Військо Запорозьке Городове та Військо Запорозьке Низове. Низові козаки жили в паланках басейну пониззя Дніпра, за Дніпровськими порогами, а городові — на території Гетьманщини, зокрема, в містах і селах Полтавщини.

Вулиця Микити Ґалагана

На пошану українського національного героя, який у ході Корсунської битви 16 травня 1648 року свідомо пішов на тортури та смерть, аби видати ворогу дезінформацію про кількість і розташування козацьких військ і завів 25-тисячне військо в хащі, що дало змогу козакам атакувати у вигідних для них умовах. Подвиг Микити Ґалаґана став хрестоматійним і увійшов до шкільних підручників та довідників з історії козаччини.

Вулиця Наталки-Полтавки

За назвою п’єси Івана Петровича Котляревського (Із цієї п’єси: «Тахтаулівський дячок, чоловік, знаменитий басом своїм, ізучен ярмолоя і даже знаєт печерський лаврський напів». Сватався до Наталки).

→ 63. Провулок Матросова

Матросов Олександр Матвійович (1924-1943) — рядовий-піхотинець, боєць «штрафбату». Герой Радянського Союзу. Постать належить до низки міфологізованих радянською ідеологією героїв задля патріотичного виховання. Не має стосунку до Полтави і Полтавщини.

Пропозиція робочої групи — перейменувати провулок, оскільки Інститутом національної пам’яті України з метою вшанування пам’яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років рекомендовано зберегти назви на честь простих захисників, зокрема солдатів, офіцерів, лікарів та медсестер, зокрема тих, що загинули, захищаючи місто від нацистів або під час вигнання їх з Полтави.

По цьому провулку офіційно зареєстроване одне домоволодіння.

Варіанти для нової назви:

Провулок Смарагдовий

Смарагдовий відтінок — яскраво-зелений. Абстрактна назва для цього геоніму, який, за даними старостату, фактично не існує.

Село Жуки, Тахтаулівський старостат

→ 64. Вулиця 40-річчя Перемоги

Має бути перейменована на виконання вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Варіанти для нової назви:

Вулиця Євгена Піддубного

Євген Піддубний (позивний: «Наливайко») — уродженець села Жуки Полтавського району, колишній воїн радянської армії (в Українській повстанській армії з листопада 1943 року). Про його долю майже нічого не відомо. На честь борця за незалежність України в роки Другої світової війни.

Вулиця Європейська

Пропонована назва вулиці відображає прагнення України до європейських інституцій, і відображає європейський вектор розвитку держави (на противагу « руському міру»), а також як вдячність державам Європи за підтримку українського народу в боротьбі з російськими агресорами.

Вулиця Івана Жученка

Іван Якович Жученко — представник старовинного козацького роду Жученків (Жуків), із покозачених шляхтичів, якого вважають засновником села Жуки (1636 р. село під назвою Жуки вже існувало, і мало власну церкву). Син засновника цієї династії Якова Жука; козакував, брав участь у боях із татарами. Можливо, був учасником повстання під проводом Якова Острянці, теж пов’язаного із селом. Помер біля 1671 р. У Івана Жука було четверо дітей: сини Тимофій, Яків, Федір, донька Олександра. Найбільш відомий із дітей — Федір Іванович Жученко, — був полтавським полковником. Жученки протягом тривалого часу, прямо чи опосередковано, мали значний вплив у Полтавському полку.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»