Інформаційний матеріал Українського інституту національної пам’яті до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру

16 (27) вересня 1781 року російською імперською владою було ліквідовано один з останніх атрибутів української козацької державності — полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій. Натомість указом Катерини ІІ на землях Гетьманщини утворили три загальноімперські намісництва — Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. Урочисте їх відкриття відбулося у січні 1782 року. Подія мала згубні наслідки для Гетьманщини. Це означало переведення її земель на становище звичайних російських провінцій, адже структура намісництв не відрізнялася від структури інших частин Росії, а відмінні від російських місцеві установи втрачали чинність.

Одним із ключових заходів з відзначення 220-ої річниці з дня народження видатного українського математика, механіка, фізика, академіка, уродженця хутора Пашенна (нині село Пашенівка, що належить до Хорішківського старостату Козельщинської громади Полтавської області) Михайла Васильовича Остроградського став обласний науковий «круглий стіл» «Наукова спадщина Михайла Остроградського: історичні віхи та погляд у майбутнє».

24 вересня 1801 року славний козацький Полтавський край дав Україні і світу Михайла Васильовича Остроградського. Він народився у родині, яка належала до знатного козацько-старшинського роду Остроградських, що вже п’яте покоління, ще з XVII століття виходив від козака, бунчукового товариша Івана Остроградського. Тривалий час, у темну добу бездержавності російська і радянська історіографії «ліпили» з нашого земляка «вєлікого руского учоного». Досі у «всесвітній павутині», навіть на вітчизняних інтернет-сайтах, можна надибати повідомлення з пропагандистським кліше «видатний російський математик». Замовчувалося ставлення вченого до забороненої у Російській імперії української мови, а ще за комуністичних часів особливо наголошували на, начебто, атеїзмі математика. 220-річчя із дня народження механіка, фізика, академіка, уродженця хутора Пашенна (нині село Пашенівка, що належить до Хорішківського старостату Козельщинської громади Полтавської області) цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті й згідно з Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» відзначається на державному рівні. Тож, маємо нагоду, відмовившись від пропагандистських штампів минулого, привернути увагу читача до цієї непересічної особистості через призму історичної правди.

Днями у місті Шепетівка на Хмельниччині Інститут нацпам’яті спільно з місцевим музеєм організував всеукраїнський семінар для музейних працівників «Сучасний музей та його роль у суспільстві як інституції пам`яті». У ньому з ініціативи Полтавського офісу Північно-східного відділу УІНП взяли участь і представники місцевих сільських і міських комунальних музеїв Полтавщини, а саме Біликів і Горішніх Плавнів.

Чи був гетьман Скоропадський українським патріотом? Це питання в Дискусійному Клубі Полтава розглянули Віталій Бичко-Токовий, історик, контент-мейкер, і Олександр Золотухін, організатор Клубу.

До 150-річчя від дня народження видатної української поетеси, драматургині, першої української модерністки та громадської діячки Лариси Косач-Квітки, відомої світові як Леся Українка та 180 — річчя із дня народження Михайла Драгоманова (1841–1895), уродженця міста Гадяч на Полтавщині, громадського та політичного діяча, історика, публіциста, літературознавця, фольклориста. Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали «Династія» про родини Драгоманових і Косачів. Зокрема, про Ольгу та Михайла Драгоманових, Петра Косача та його двох синів і трьох доньок, найбільш знана з яких — Леся.

185 років тому, 18 серпня 1836 року на хуторі Переходівка (нині село у Чернігівській області) народився Олександр Кониський, перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч, адвокат, автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Тараса Шевченка, викладач недільних шкіл у Полтаві.

Розсекречення архівів комуністичних репресивних органів суттєво збільшило кількість історичних джерел ХХ ст. Водночас такий крок зменшив простір для історичної міфотворчості, активно впроваджуваної пропагандистською машиною СРСР.З іншого боку, ми самі звикли спостерігати за історією крізь призму великих структур. Якщо Русь, то князя Володимира, а не якого не будь Вишати з Переяслава; Визвольна війна — Богдана Хмельницького, а не козака Убийконя з Кобеляцької сотні… Насправді ж, історія — це сума родоводів конкретних людей. Якщо говорити через призму німецької окупації Кобеляцького району, то історія це не таємний протокол до пакту Молотова-Рібентропа, не 22 червня і не Гітлер зі Сталіним. Історія — це лінія фронту, яка перетинала хутір Порубаї у 41-му навпіл, це колони евакуйованих тракторів, покинуті вже у Харківській області, це підірвані мости через Ворсклу, могили німецьких солдат на Горі у Біликах, це поліцай Валявський, який після мобілізації заслужив медалі «За бойові заслуги», «За взяття Будапешту» та… 16 років таборів…

Корпус джерел, які відтепер відкриті у архівних відділах СБУ, можна назвати велетенським. У справах зберігаються особисті документи, листи, вірші, рецепти страв, подекуди репертуари театрів та щоденники. Один із таких — щоденник старости Білицької управи, який зберігається у архівному відділі УСБУ Полтавської області, у справі № 4405, хочемо представити читачам.

Депутат Юлія Городчаніна звертається з проханням направити 200 тис. грн на проект реставрації будинку, у якому жив Патріарх Мстислав