Розмір тексту

«Династія»: родини Драгоманових і Косачів. 10 фактів про Михайла Драгоманова

До 150-річчя від дня народження видатної української поетеси, драматургині, першої української модерністки та громадської діячки Лариси Косач-Квітки, відомої світові як Леся Українка та 180 — річчя із дня народження Михайла Драгоманова (1841–1895), уродженця міста Гадяч на Полтавщині, громадського та політичного діяча, історика, публіциста, літературознавця, фольклориста. Український інститут національної пам’яті підготував інформаційні матеріали «Династія» про родини Драгоманових і Косачів. Зокрема, про Ольгу та Михайла Драгоманових, Петра Косача та його двох синів і трьох доньок, найбільш знана з яких — Леся.

Читайте також 10 фактів про Лесю Українку

Драгоманови

З цього роду походить мама Лесі Українки — Ольга Драгоманова (Косач), відома як Олена Пчілка. Прізвище походить від слова «драгоман», що з арабської означає перекладач, тлумач. Відома така версія походження роду. Його засновником ще за часів Богдана Хмельницького став якийсь «заволока з Греччини». Завдяки володінню грецькою мовою його часто залучали до перемовин із дипломатами зарубіжних країн. Так назва роду діяльності згодом перетворилася на офіційне прізвище.

Михайло Драгоманов

1. Політик, філософ, історик, публіцист Михайло Драгоманов народився 18 вересня (за новим стилем) 1841 року в Гадячі, що на Полтавщині. Старший брат Олени Пчілки. Освіту здобув у Гадяцькому повітовому училищі, згодом — у Полтавській гімназії. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Знавець рідної й світової культури (знав п’ять європейських мов). Лідер передової суспільно-політичної думки в Україні після смерті Тараса Шевченка. Вважав, що здобувши самостійність, українці займуть достойне місце серед народів світу. Бо відсутність незалежності «є головною причиною тієї хвороби, котра під’їдає всі зусилля українського народу».

2. 18 травня 1861-го був серед тих, хто, зустрічав під Києвом домовину Тараса Шевченка. У виголошеній від імені студентства Київського університету промові він сказав: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець». Разом із ним були Володимир Антонович, Микола Лисенко, Тадей Рильський, Михайло Старицький. Згодом вони склали ядро київської Громади. І в кабінеті професора історії Володимира Антоновича та на домашніх зібраннях у Лисенків, Драгоманових, Косачів, Старицьких обговорювали й утверджували державну символіку, гімн, формували політичні товариства й партії.

3. У 1871 році Київський університет відрядив його за кордон. За три роки він відвідав Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гайдельберг, Львів. Це наукове турне було надзвичайно плідним для молодого вченого. Сформувало його критичні погляди, дало змогу зіставити свої переконання з західноєвропейським досвідом.

Михайло Драгоманов.  Фото сайт УІНП Михайло Драгоманов. Фото сайт УІНП

4. Перший політичний емігрант у Російській імперії. За Емським указом, щоб присікти «небезпечну для держави діяльність українофілів, особисто імператор Олександр ІІ постановив «Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинського, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов» із забороною в’їзду в Південні губернії і столиці, під таємний нагляд. В еміграційний період 1876–1895 роки проживав Відні, Женеві (там створив осередок української еміграції в Женеві, заснував Вільну українську друкарню).

5. «Українець» — не єдиний псевдонім Михайла Драгоманова. Наукові та публіцистичні праці підписував також як «Волинець», «К.Василенко», «М.Галицький», «М.Гордієнко», «П.Кузьмичевський», «П.Петрик», «Чудак».

6. Засновник української зарубіжної періодики. Створив друкарню і видавав український громадсько-політичний та науково-літературний збірник «Громада» (перший безцензурний в історії української преси). Його п’ять випусків вийшли у Женеві протягом 1878–1882 років. У передньому слові до його першого випуску Драгоманов міркував: «Так-то по всіх наших українах стало тепер на однакове: ...скрізь мужицькі громади одного бажають, скрізь виявилось однаково, що марні надії на кого-небудь, окрім на самі мужицькі громади. ...Ясно, що нашим людям найліпше: стати спільно, щоб дійти до свого; щоб жити по своїй волі на своїй землі. Що ж то значить: жити по своїй волі на своїй землі? Чи то значить тільки заложити свою окрему державу, як, наприклад, зробили це на наших очах італьянці? Безперечно, українці багато стратили через те, що в ті часи, коли більша частина інших пород людських в Європі складали свої держави, їм не довелось того зробити. Як там не єсть, а своя держава, чи по волі, чи по неволі зложена, була й досі ще єсть для людей спілкою задля оборони себе од чужих і задля впорядкування своїх справ на своїй землі по своїй волі».

7. Його політичний ідеал — федеративна держава, побудована на самоуправних принципах на всіх рівнях — від сільської громади до державного управління. Вважав себе соціалістом, однак у центр уваги ставив свободу особистості. Критично сприймав марксизм і рішуче заперечував терористичні методи російських народників, вважаючи, що «чиста справа потребує чистих рук».

8. Популяризатор спадщини Тараса Шевченка. У друкарні «Громади» 1878 року тисячним накладом вийшов мініатюрний «Кобзар» із передмовою Федора Вовка та АнтінаЛяхоцького і 12 поезіями, забороненими російською цензурою. Розмір книжечки за форматом був як пакунок європейського цигаркового паперу, що ввозився до Росії. Так ці примірники потрапили в Україну. У 1882 році Михайло Драгоманов видав у Женеві поему «Марія» із власним вступним словом і коментарями — спершу українською мовою, переданою латинським шрифтом, а 1885-го — в перекладі російською. Всього у Швейцарії він видав без цензури 112 назв книг і брошур, у тому числі 37 українською мовою.

9. Автор понад 2 тисяч творів з історії, фольклористики, літературознавства. Працю «Чудацькі думки про українську національну справу» вважають заповітом науковцям у галузі дослідження української історії. «Чим став Драгоманов в історії українського відродження, — писав Михайло Грушевський, — завдяки сій громадській місії за кордоном, що ... визволила його з-під тиску царського режиму, з місцевої буденщини і кружківщини, з-під цензурної езоповщини... Винесла на становище, що змушувало його протягом цілого ряду літ ... нагадувати широкому культурному світові в найтемнішу добу українського життя, що Україна живе, не вмерла — і не вмре... Витягала українство з манівців провінціялізму і опортунізму на широкі шляхи світового куль­турного руху і змушувала орієнтуватись на перспективи загального по­літичного і соціяльного визволення. ... Місія Драгоманова зробила з сього погляду епоху в українськім житті».

10. Останні шість років життя провів у Болгарії. 1889 року, прийнявши запрошення тамтешнього уряду, він став професором кафедри всесвітньоїісторії щойно заснованої Вищої школи в Софії (згодом — університету). Створив у ньому власну школу фольклористики. Користувався великим авторитетом місцевої демократичної громади. Помер 1895 року і похований у Софії.

За матеріалами офіційного сайту УІНП

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

372
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему