Розмір тексту

«Так вічной пам’яти бувало у нас в Гетьманщині колись»: 240 років тому російська влада ліквідувала полково-сотенний устрій Гетьманщини

16 (27) вересня 1781 року російською імперською владою було ліквідовано один з останніх атрибутів української козацької державності — полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій. Натомість указом Катерини ІІ на землях Гетьманщини утворили три загальноімперські намісництва — Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське. Урочисте їх відкриття відбулося у січні 1782 року. Подія мала згубні наслідки для Гетьманщини. Це означало переведення її земель на становище звичайних російських провінцій, адже структура намісництв не відрізнялася від структури інших частин Росії, а відмінні від російських місцеві установи втрачали чинність.

Наступ росіян на українську козацьку державність: факти про ворожу експансію

Утім, скасування полково-сотенного устрою не було випадковим. Наступ російської влади на українську козацьку державність почався задовго до Катерини ІІ. Так, упродовж ХVІІ–ХVІІІ століть, поряд із «збиранням земель Золотої Орди», Московська (згодом Російська) держава здійснювала «збирання земель Русі», що супроводжувалося експансією на українські терени.

Укладення 1654 року військово-політичного альянсу між Військом Запорозьким та Московським царством відкривало останньому шлях для подальшого втручання в українські справи. Уже за правління наступника Богдана Хмельницького гетьмана Івана Виговського (1657–1659 роки) козацька Україна зіткнулася з відкритою збройною агресією Московії.

Гетьманщина 1649–1654 років на тлі сучасних кордонів України Гетьманщина 1649–1654 років на тлі сучасних кордонів України

Герб гетьмана Івана Виговського (1659) Герб гетьмана Івана Виговського (1659)

Подальші події 60–80-их років ХVІІ століття, відомі під назвою Руїни, позначилися внутрішнім розбратом, розколом Війська Запорозького на кілька утворень, втручанням сусідніх держав в українські справи задля встановлення контролю над Україною. Відтак до початку ХVІІІ століття козацько-гетьманська держава зберігалася на Лівобережній України у автономній формі під владою Московії, підпорядковуючись у військових питаннях та закордонній політиці.

«…це той перший, що розпинав нашу Україну»

Після поразки воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи Гетьманщина й надалі зазнавала утисків та обмежень з боку царської влади, що вело до звуження автономних прав. Павло-Роберт Маґочій у праці «Україна: історія її земель та народів» зауважив: «Протягом десятиліть, з 1708 р., коли Мазепа перейшов на бік шведів, до 1780-х рр. політика царського уряду стосовно автономії Гетьманщини декілька разів мінялася, частково зумовлена потребами закордонної політики, а частково — різними позиціями правителів та осіб, що визначали внутрішню політику Російської імперії».

Так, за правління московського царя Петра І, про якого Тарас Шевченко писав: «це той перший, що розпинав нашу Україну», запроваджувався контроль за діями гетьмана Івана Скоропадського (1708–1722 роки) з боку спеціального резидента, відбувалося втручання в місцеву систему адміністрації і судочинства, сферу призначення козацьких полковників, установлювався пильний нагляд за старшинським середовищем та ін. Також на місцеве населення покладався тягар з утримання російського війська, яке постійно дислокувалося в Гетьманщині. А заборона вивозу стратегічно-сировинних товарів (віск, селітра, збіжжя та ін.), обмеження імпорту до України закордонних товарів та інші нововведення Петра І спричинили занепад економіки Гетьманщини та переорієнтування її на російський ринок.

Кадр з фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» Кадр з фільму «Молитва за гетьмана Мазепу»

Москва руйнувала й територіальний устрій гетьманської України. У грудні 1708 року Московія була поділена на адміністративно-територіальні одиниці під назвою губернії. При цьому такі підконтрольні Гетьманщині міста як Переяслав, Ніжин, Чернігів, а також значні території сучасної Чернігівської області та окремі території сучасної Російської Федерації потрапили до Київської губернії з центром у Києві.

Нарешті, за часів Івана Скоропадського, у 1722 році царський уряд створив Малоросійську колегію, підпорядковану Сенату, що відав внутрішніми справи Російської держави. Це означало, що Гетьманщина вже не розглядалася Петром І як незалежна територія. До складу колегії входило шість офіцерів російських військових полків, розташованих на території Гетьманщини, а очолював її Степан Вельямінов. Вона контролювала суди, фінанси, адміністрацію козацької України.

Після смерті Івана Скоропадського (1722 рік) старшині не вдалося отримати від московського царя дозволу на обрання нового гетьмана. Чернігівський полковник Павло Полуботок, що перебував у якості наказного гетьмана, невдовзі був заарештований за наказом Петра І. Відтак правління Гетьманщиною перебрала на себе Малоросійська колегія.

1727 року імперський уряд, прагнучи здобути прихильність населення козацької України перед можливим початком російсько-турецької війни, погодився на обрання гетьмана. Малоросійська колегія припинила своє існування, а новим гетьманом став миргородський полковник Данило Апостол (1727–1734 роки).

Миргородський полковник гетьман Данило Апостол Миргородський полковник гетьман Данило Апостол

Монета НБУ Данило Апостол Монета НБУ Данило Апостол

Утім, позбутися російського втручання йому не вдалося. Після смерті Апостола управлінські функції в Гетьманщині були передані новому органу — Правлінню гетьманського уряду, що діяв до 1750 року. Він складався з трьох росіян, призначених імперським урядом, і трьох представників козацтва. Також російський уряд започаткував спорудження фортифікаційних споруд на українських територіях, суміжних із володіннями запорозького козацтва й розселення іноземних колоністів (сербів, болгар, греків та ін.). Тож, у 1750-их роках на відторгнутих у Запорожжя землях виникають прикордонні військові регіони Нова Сербія, Слов’яно-Сербія та ін.

«… а вторая доконала вдову-сиротину»: Полтавський полк — один із перших у Гетьманщині, анексованих імперією

1762 рік. Унаслідок державного перевороту у Санкт-Петербурзі на чолі Російської імперії опиняється німкеня за походженням Катерина II, яка продовжує експансіоністську політику Петра I та його наступників щодо України. Влучно висловився про це Тарас Шевченко: «… а вторая доконала вдову-сиротину». Кобзар називав російську царицю не інакше як «лютий ворог України, голодна вовчиця».

За часів Катерини ІІ російський уряд активно здійснював політику централізованого управління, упорядкованої, уніфікованої держави. Це передбачало ліквідацію та інтеграцію Гетьманщини й інших самоврядних регіонів, підконтрольних імперії (Ліфляндія, Фінляндія, Слобожанщина, Запорожжя) у політичну, адміністративну, соціальну структуру Російської держави. У рамках експериментів, у 1764 році було створено Новоросійську губернію. Її організували як військовий округ на базі земель Нової Сербії, Новослобідського козацького поселення, Слов’яно-Сербії, Української лінії, тринадцяти сотень Полтавського полку (за винятком Полтавської, Великобудищанської та Решетилівської сотень), та двох сотень Миргородського полків, а також Бахмутського повіту. Населення губернії було воєнізованим і приписаним до гусарських і пікінерських полків.

Герб Полтавського полку

Прапор Полтавського козацького полку Прапор Полтавського козацького полку

Розташування Полтавського полку на карті Розташування Полтавського полку на карті

Зауважимо, що Полтавський полк з осередком у місті Полтава належав до одного з найдавніших та центральних козацьких адміністративно-територіальних та військових одиниць на теренах лівобережної України. Він виник ще у 1648 році, на початку подій Хмельниччини. Станом на 1649 рік у ньому налічувалося дев’ятнадцять дрібніших одиниць — сотень. Згодом полк неодноразово зазнавав територіальних реорганізацій, а тому кількість сотень змінювалася. На час ліквідації гетьманської посади (1764 рік) полк належав до одного з десяти полків козацької України.

Кизи-Кирмен — дзвін відлитий з трофейних гармат захоплених козаками Полтавського полку Кизи-Кирмен — дзвін відлитий з трофейних гармат захоплених козаками Полтавського полку

Рештки Полтавського полку відійшли до Новоросійської губернії у 1775 році, внаслідок чого він узагалі зник із політичної карти козацької України. Отже, частина південних земель Гетьманщини була вилучена з її підпорядкування та включена до складу російської губернії.

Згодом у славетній «Енеїді» Іван Котляревський із ностальгією згадає козацько-гетьманську державу та її окремі полки, серед яких буде і перший повністю анексований Росією — Полтавський:

«Так вічной пам’яти бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто військо шиковало,
Не знавши: стій, не шевелись;
Так славнії полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все метуть».

Ілюстрація до твору Котляревського «Енеїда» Ілюстрація до твору Котляревського «Енеїда»

Інший козацький автономний регіон — Слобожанщина — також потрапив під приціл уряду Катерини ІІ. У 1765 році на його території скасували полковий адміністративний устрій, створивши Слобідсько-Українську губернію із загальноімперськими органами управління.

Того самого 1775 року, коли припинив існувати Полтавський полк, після чергової війни з Османською державою російські війська знищили Січ — центр автономного політичного утворення запорозького козацтва. Останнього кошового отамана Війська Запорозького Низового Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі, а володіння запорожців були включені до складу імперії (більша частина — до складу Новоросійської губернії) та зазнали подальшої колонізації вихідцями з інших держав.

Постало також питання про остаточне знищення залишків автономії Гетьманщини та завершення її інтеграції до складу імперії. Кирило Розумовський, який у 1750 році був обраний на гетьманство, склав свої повноваження у 1764 році. Посаду гетьмана було остаточно скасовано, а управлінські функції в Гетьманщині перейшли до нового органу — Малоросійської колегії. Вона складалася з чотирьох вищих російських офіцерів та чотирьох представників козацької генеральної старшини. У 1765–1769 роках, у рамках політики уніфікації було проведено Генеральний опис Малоросії — фіксацію соціуму (тотальний перепис населення)й економіки Гетьманщини.

Карта земель України у другій половині 18 століттяКарта земель України у другій половині 18 століття

Під орудою президента колегії, генерал-губернатора краю графа Петра Румянцева було здійснено демонтаж залишків козацької автономії та особливостей місцевого укладу на українських землях: скасовано полковий адміністративно-територіальний устрій, поширено російську систему адміністрації й судочинства, ліквідовано козацьке військо (замість нього створили кінні полки регулярної російської армії), остаточно закріпачено селянство на теренах Лівобережної України й Слобожанщини. А ще поширено положення «Жалуваної грамоти» дворянству на козацьку старшину, яка після цього стала на бік імперського уряду та інтегрувалася в російську соціальну структуру. Виконавши покладені на неї Катериною ІІ завдання, Малоросійська колегія у 1786 році припинила свою діяльність.

У праці «Ілюстрована історія України» Михайло Грушевський так висловився щодо описаних вище подій кінця ХVІІІ століття: «Мовчки прийняло українське суспільство це остаточне скасування старого устрою. Деякі сторони нової реформи — як визнання дворянських прав або остаточне закріпачення селян — могли навіть подобатися старшині; багато хто… прагнув отримати посади, що зорганізувались новим ладом, прагнув чинів і багатої платні, як передбачала імператриця. І старшинська аристократія потроху забувала свою стару Гетьманщину, втішаючись достатками, багатством, яке приносила їм забезпечена новими порядками кріпацька праця, або ж, зітхаючи за колишнім, все-таки старанно турбувалась про службову кар’єру в нових умовах, у нового начальства. І справді, як розраховувала Катерина, серед цієї погоні за кар’єрою зникали колишні прагнення до вольності, до політичних прав. Тільки український народ не знаходив собі втіхи у своєму кріпацькому рабстві».

Отже, поступова інтеграція Московською (згодом Російською) державою українських земель особливої інтенсивності набула у ХVІІІ столітті. Однією з кульмінаційних точок була ліквідація у 1781 році витвореного козацтвом ще в середині ХVІІ століття полково-сотенного устрою Гетьманщини та запровадження замість нього загальноімперської системи управління у формі намісництв. Кількома роками пізніше, 1783 року, було ліквідовано і козацьке військо, яке тоді вже не мало у своєму підпорядкуванні власної території. Заходи Катерини ІІ обернулися для України трагічно: призвели до втрати державності та переходу до тривалого колоніального становища.

Дмитро СТАЦЕНКО, кандидат історичних наук (доктор філософії), член Полтавської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, м. Полтава (для Полтавського офісу Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті).

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

377

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему