Навіщо зберігати російські імперські «пам’ятники» Пьотру I і його полигачам у пору, коли біснуваті наслідувачі знову пішли війною?

Перша, ясна річ, — це те, що вони не розуміють і розуміти не хочуть шкодочинності цих пам’ятників, які прославляють перемогу ката петра І і його посіпак над українським народом. Невже і внуки та правнуки наші мають читати брехливий панегірик на пам’ятнику комендантові окупаційних військ Келіну: «Доблесному коменданту Полтавы полковнику Келину и славным защитникам города в 1709 году»? А пам’ятник на місці відпочинку петра І? Може, почепимо дошку з роз’ясненням:

Петька-кат тут жер і сцяв,
Все навколо обригав,
А що був до смерти п’яний, 
То Мазепу не догнав…

Чи, може, ви поставите пам’ятник гітлерові біля будинку, де він відпочивав? Бо якщо катові петрові можна, тоді можуть претендувати на вшанування й інші кати українського народу.

Особливо вразило мене твердження про те, що ці пам’ятники стали частиною сімейної історії. О, то вже точно! Я ненавиджу всім серцем ту колону в Корпусному саду, бо поневолення України московитами завдало тяжких ран моєму роду: мою бабусю Настю Назаренко і маленьку сестричку моєї матусі Фанашечку «наследнікі пєтровской побєди» заморили голодом у 1933-ому, а свекра Анатолія Іларіоновича Антиповича, учителя, сина священника, гнану комуїстами світлу людину з печальними очима, — у голодомор по Другій світовій. На батьківському обійсті у моєму рідному селі поруч з новою хатою і досі стоїть та, з якої дідуся Тимофія Дениска і бабусю Олександру мали вигнати з трьома дітьми, бо не вистачало розкуркулених до плану. Довелося хату добровільно здати, а пізніше викуповувати… Згадки про такі сімейні історії навіває та колона багатьом полтавцям.

Студенти будівельного інституту, нині Полтавської політехніки, завжди знущалися над пам’ятником Келіну, натираючи левові підхвістя до блиску. То пора вже взяти того лева за хвіст і перетворити на музейний експонат.

Друге, що дивує у поглядах захисників імперсько-московитських пам’ятників, — це твердження про те, що без них Полтава втратить привабливість, зокрема туристичну. Ці пам’ятники приваблювали лише туристів з Московії. Не думаю, що в найближчі десятиліття Раша так зміниться, що йтиметься про якихось туристів звідти. Маємо все зробити, щоб нога москаля не ступала більше на полтавську землю (крім тієї малесенької горсточки борців з путлерівським режимом, яких нині тримають у катівнях так само, як при царях і більшовиках). Сьогодні продовжувач справи петьки біснуватого — такий самий біснуватий путлер — погрожує Україні ядерним ударом, а ви хочете зберегти пам’ятки тої імперської біснуватості?

А головне — усі, влада, архітектори і скульптори, мають попрацювати для того, щоб Полтава набула нового, модерного обличчя. І для того, щоб у місті постали пам’ятники авторові першої у світі Конституції Гетьманові Пилипові Орлику; Миколі Міхновському, котрий у нашому місті в будинку Русових читав свою «Самостійну Україну»; Симонові Петлюрі, конкурс на проєкт пам’ятника якому вже проведено, і затримка лише за фінансуванням; першому міністрові освіти Незалежної України Іванові Стешенку, який у Полтаві народився і загинув… І таких видатних борців за Волю України, чиє життя і діяльність пов’язані з Полтавою, дуже багато. Монумент цим борцям і може постати на місці того фалоса в Корпусному саду, що століттями ґвалтує українські небеса.

Після перемоги над путлерівською ордою слід спорудити монумент і полтавцям — героїчним оборонцям Незалежності України від російської агресії у війні, що триває з 2014 року. Можливо, на місці колишнього пам’ятника катові Леніну.

Нарешті, третє, що дивує у поглядах захисників пам’ятників московитського побєдобєсія, — це твердження про світове значення, високу естетичну вартість отого фалоса в центрі Полтави. Як може бути витвором мистецтва високого рівня копія копії? Про це влучно написав у Фейсбуці мій племінник, високофаховий культуролог Петро Дениско, тож хай його текст доповнить мій роздум.

Петро ДЕНИСКО, кандидат філософських наук

Російсько-імперському ерогованому фалосу не місце в центрі Полтави

«Монумент Слави в центрі Полтави — це російсько-імперський ерогований фалос, а місцеві полтавські експерти чомусь уперто не розуміють фалічної символіки цієї пам’ятки. Тріумфальні колони з’явилися в добу римських імператорів і чітко відтворювали будову ерогованого чоловічого пеніса з його тілом і головкою. У цих колон над капітеллю вгорі міститься постамент, на якому й розташовано скульптуру чи певний символ, і той постамент нерідко ще й має заокруглену форму своєї горішньої частини (полтавський Монумент Слави — типовий зразок), тому капітель із постаментом на ній відповідає головці чоловічого пеніса, а сама колона на п’єдесталі — тілу. Це означає, що тріумфальна колона і в римських імператорів, і в їхніх численних пізніших епігонів (зокрема й російських) не є простим свідченням перемоги в битві чи війні, бо як фалічний символ вона виражає також владу, чоловіче домінування, насильницьке підкорення активною (чоловічою) вертикаллю пасивної (жіночої) горизонталі. А імітація тріумфальних колон римських імператорів обов’язково передбачає ще й ототожнення з величчю Римської імперії та весь комплекс значень, пов’язаний з імперіалізмом.

Полтавський Монумент Слави не має значної мистецької й естетичної вартості, бо відверто наслідує композицію й оздоблення попередніх тріумфальних колон, а головне те, що за 30–40 років до його появи в Полтаві тріумфальні колони-фалоси з орлом на вершині постали в російській Гатчині (1770 рік) і Царском Сєлє (1778 рік). Тож Монумент Слави в центрі Полтави лише продовжує серію російських фалосів з орлом, що ототожнювали російську імперію з римською. Цій же функції ототожнення слугують і численні римські символи, використані в рельєфах на п’єдесталі та в оздобленні самої колони Монумента Слави. Російська метрополія, встановлюючи в підкореній українській колонії імітацію своїх пам’яток, таким способом казала: у вас немає нічого цінного, ваша культура й мистецтво ніц не варті, тому ось вам у центрі міста стиль російський класицизм, а в центрі круглої площі (жіночий символ) — величезний ерогований російський фалос, який ви зобов’язані любити. Ця фалічна колона символізує панування метрополії над приниженою і зневаженою провінцією, адже весь простір центральної площі й парку підпорядковано височезному вертикальному об’єкту. Царина політичного перетинається з цариною сексуального, породжуючи щось на кшталт фалократії: російська метрополія домінує над українською колонією так само, як чоловік домінує над жінкою під час сексуального акту. Ось так і діє будь-яка ідеологія, зокрема й ідеологія російського імперіалізму й шовінізму: вона діє передусім на рівні прихованих значень, апелює до несвідомого, тому часто й послуговується символами різного штибу. А багатьом полтавцям, які нездатні критично мислити й аналізувати, здається, що Монумент Слави — це найголовніший елемент центрального парку, міського ландшафту, невід’ємна частина їхніх родинних історій. Тріумфальна колона-фалос у центрі міста реалізувала своє призначення: чуже й насильницьки нав’язане почало виглядати як своє, рідне, що його не можна втратити. Російський фалос запліднив уяву полтавців…

Полтавські чиновники постійно стверджують, що на Монументі Слави немає імперських символів. Однак чому на цьому пам’ятнику російським солдатам і їхній перемозі в битві зображено зброю й обладунки римських солдатів, а також римські символи? Бо в такий спосіб російських вояків символічно ототожнено з римськими, перемоги росіян — із перемогами римлян, а російську імперію — з римською. І якщо зображено змію, що ковтає свого хвоста, то це не просто символ повторення всього в історії, бо конвенційні символи зазвичай пристосовують до конкретної ситуації їхнього використання, і завдяки цьому їхнє значення конкретизується. Росіяни перемогли шведів, то що ж повторилося? Рельєфи на монументі, оздоблення й сам монумент (тріумфальна колона) як винахід римської імперії свідчать, що перемоги російської армії повторюють перемоги римської, а сама російська імперія є продовженням римської. Російська ідеологія імперіалізму послуговується символічними ототожненнями, а це не те саме, що символи як емблеми.

Орел на верхівці монумента не є імперським символом, кажуть місцеві чиновники, бо в нього одна голова, а не дві. Однак орел складається не лише з голови! На початку ХІХ століття, цебто в добу правління імператора Алєксандра І, коли й було створено полтавський Монумент Слави, російські конвенції зображення двоголового орла на монетах, печатках, прапорах і т. д. вимагали, щоб він тримав лавровий вінок і блискавки. Також ці конвенції приписували, щоби двоголовий орел мав розпростерті крила, а кінчики крил були спрямовані донизу. Орел на полтавському Монументі Слави дуже точно відтворює всі (!) ці ознаки своїх двоголових родичів, проте має тільки одну голову, але й ця ознака не належить до новацій творців монумента, а повторює збудовані раніше в царських маєтках у Росії тріумфальні колони з одноголовим орлом. Цебто в росіян уже існувала традиція встановлювати на тріумфальних колонах одноголового орла, і цієї традиції вони дотрималися і в Полтаві. Тож орел тут, поза сумнівом, є символом російської імперії, а полтавські чиновники вводять людей в оману.

Дискусії стосовно демонтажу Монумента Слави вважаю недоцільними: російсько-імперському ерогованому фалосу не місце в центрі Полтави, тому його негайно треба демонтувати й зберегти для музею лише окремі елементи. Демонтувати потрібно й інші пам’ятки російського імперіалізму».

Ганна АНТИПОВИЧ (ДЕНИСКО), заслужена журналістка України, лавреатка премій Паїсія Величковського, Симона Петлюри