«Пам’ятники московитського побєдобєсія — на задвірки Полтави!» — крайова «Просвіта» висловилася за демонтаж імперських маркерів

Нагадаємо, у рекомендаціях йдеться про розташовані у Полтаві пам’ятники, а саме: колону Слави російської зброї, окупанту Келіну і місцю відпочинку того, про якого Пророк писав: «Це той первий, що розпинав нашу Україну», тобто скаженому Петру, такому ж виродку, як і сучасний тиран Росії Путлер.

«З часу створення Клубу „Рідне слово“ у 1987 році і донині наше обласне об’єднання Товариства „Просвіта“ невтомно працювало над розвінчанням колоніальних російських самодержавних ідеологем, що плавно, але невмолимо послідовно впліталися у нове московитське, вже комуністичне, поневолення українського народу. Ми добре пам’ятаємо негативну реакцію частини полтавців, дух і розум яких був поневолений цими колоніальними цінностями, на наші лекції, різноманітні масові заходи наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Ясна річ, що й комуністична полтавська, влада, яка за своєю суттю була колаборантською, своєю пропагандою, не згірш від сучасної путлерівської, всіляко підігрівала антиукраїнські наративи у свідомості людей. Та ми знали Шевченкове „Борітеся — поборете!“ і „Брешеш, людоморе!“, і поступово колоніальна крига скресала і наша українська правда, зболена і знівечена окупантами та їхніми комуністичними лакеями і тисячами всіляких блюдолизів-перевертнів, нарешті почала відкриватися полтавцям і являти їм сліпуче сяйво нескореної України. Такі наші акції, як ланцюг пам’яті жертв російських тиранів „Від ката Петра до ката Сталіна“, встановлення Хреста загиблим у полтавській битві за волю України козакам, урочисті велелюдні щорічні панахиди біля нього, сотні тисяч листівок про полтавську катастрофу, видання книг про полтавську трагедію, фестиваль „Мазепа-фест“ допомогли значній кількості полтавців позбутися у своїх душах і головах колоніальної російської скверни», — зауважує депутат Полтавської обласної ради, очільник обласного товариства «Просвіта» Микола Кульчинський.

У заяві «Просвіти» сказано, що саме це звільнення з духовного та інтелектуального російського полону багатьох полтавців і дозволило з’явитись у Полтаві величному, художньо довершеному пам’ятнику гетьманові Іванові Мазепі.

«Та, очевидно, далеко не всі з того полону звільнилися. Одинадцять років полтавська влада в особі міського голови Андрія Матковського та голови обласної ради, а згодом, за президента Януковича, і голови обласної державної адміністрації Олександра Удовіченка робила все можливе, щоб не допустити встановлення вже виготовленого громадським коштом пам’ятника Іванові Мазепі. У тій же команді була і сьогоднішня підписантка проти демонтажу колоніальних пам’ятників пані Оксана Бєлявська, яка знову і знову нападає на пам’ятник Мазепі за нібито його естетичну недовершеність, неправильно обране місце тощо», — висловили думку просвітяни краю.

Насправді розмови про не такий пам’ятник — не що інше, як димова завіса, флер, якими прикривається, може, навіть і несвідомо, хоч не дуже в останнє й віриться, малоросійська скверна. Як і в інших підписантів петиції до голови Полтавської ОВА та Міського голови про недопустимість демонтажу колоніальних пам’ятників у Полтаві. Бо як інакше пояснити, як не малоросійською скверною, слова «…славним захисникам Полтави і коменданту Келіну»? Це ж хто славні захисники Полтави? Московські окупанти, Петрові зарізяки? Бо козаки Полтавського полку, долаючи перешкоди, добиралися до Мазепи, щоб разом із законно обраним Гетьманом захищати Українську Свободу, а сам полковник полтавський Іван Левенець по всіх церквах полтавських оголошував Мазепині Універсали і сприяв козакам у їхньому з’єднанні з Гетьманом, за що і був заарештований окупаційною адміністрацією моськовського царя.

«Автори петиції звинувачують у більшовизмі тих полтавців, які справедливо прагнуть прибрати з міського простору усі колоніальні пам’ятники. Більшого абсурду й уявити важко. Якраз більшовицькі російські поневолювачі і не руйнували колоніальних пам’ятників, бо усвідомлювали їхню антиукраїнську, отруйну для поневоленого українського народу сутність. Нам, членам Полтавської „Просвіти“, та й, переконані, усім полтавським патріотам пеком пекла і в роки неволі, і нині оця рясна присутність загарбників і катів, увічнених у пам’ятниках, оце щоденне нагадування про майже тристалітнє рабство, сповнене жахливих знущань над українським народом та його землею. Звичайно, поневоленому духу й розуму багатьох полтавців неволя і приниження не пекли, вони залюбки фотографувалися біля колоніальних пам’ятників, і ті світлини ставали світлинами „родинної історії“, як пишуть автори петиції. Історії поневолення і ганебного рабського пристосуванства — кажемо ми сьогодні і казали раніше, будячи полтавців від сну Духу, що, як стверджував Франциско Гойя, породжує чудовиськ. І сьогодні ми хочемо, щоб наші діти, внуки і правнуки не питали у нас, хто такий Келін чи цар Петро. Хочемо, щоб вони питали, хто такий Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Стешенко, Юрій Горліс-Горський, Андрій Лівицький, патріарх Мстислав, хочемо, щоб вони зупинялися біля монументу борцям за Незалежність, серед яких були б увічнені постаті або збірні образи юнаків і дівчат, що загинули, захищаючи нас від озвірілої Московщини. Ми хочемо жити у вільному від символів російського колоніалізму місті. І в такому місті щоб жили усі майбутні покоління. І саме таке місто і матиме свою справжню українську індивідуальність, а не купу імперських пам’ятників, що засвідчують московське панування над вільним козацьким народом», — наголошується у документі.

Просвітяни Полтавщини звертають увагу на проблему: «На сьогодні справді обличчя Полтави ще визначають колоніальні пам’ятники, тож усі вони мають бути перенесені на поле Полтавської битви. Якщо цього не зробить нинішня вкрай осовєчена міська влада, то зробить наступна. Українська правда переможе на фронті і зовнішньому, і внутрішньому, і наше улюблене місто розквітне новими пам’ятниками, новими архітектурними формами, що їх створять вільні громадяни вільної країни без найменших домішок московської колоніальної скверни і отрути у своїй свідомості».

«Як тільки не називала імперія українських патріотів — мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями, буржуазними націоналістами, а від підписанта петиції пана Трістанова українські патріоти, а ми, просвітяни, також маємо честь себе такими вважати, удостоїлися вже нового визначення — ортодоксальні націоналісти. Можемо погодитися, бо ми хочемо, щоб Полтава мала українське обличчя, а не колоніальне. І буде вона ще привабливіша для туристів, і ніхто з них не думатиме, що ми такі самі, як московити. На полі Полтавської битви слід влаштувати майданчик для колоніальних скульптур, і на ньому розмістяться всі московські колоніальні пам’ятники. А на місці колони „слави“, що символізує утвердження шизофренічної імперської ідеї Третього Риму, постане прекрасний монумент борцям за Українську самостійну соборну державу. І не треба залякувати громадськість витраченими мільйонами на виготовлення неймовірної кількості документів для демонтажу колоніальних пам’ятників. Для цього треба мати тільки одне — політичну волю і Україну „любити до загину“, як писала безсмертна Леся Українка І ми, просвітяни Полтавщини, переконані — нова влада її матиме, а полтавська громада допоможе, чим зможе. А туристів після огляду оновленої Полтави будуть возити подивитися ще й на колоніальну „псевдовелич“ на задвірках Полтави», — підкреслили автори Заяви.

«Просвіта» закликала голову ПОВА Дмитра Луніна «зробити все можливе для очищення обласного центру від колоніального сміття та приступити до ріноманітних консультацій з представниками різних середовищ щодо напонення ландшафтів міст і сіл Полтавщини, зокрема Полтави, справжнім українським змістом, що його безперечно створить звільнений від московських колоніальних пут дух українських митців».

За дорученням правління заяву підписав голова Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, депутат обласної ради Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ