— Сподівався, що великої війни не буде. Але я ж із 19 років у погонах. Строкову відслужив, потім трохи в ДС охорони попрацював. Потім пішов в міліцію, у 2014-му був у АТО, а звільнився у 2017-му вже з поліції, — починає свою розповідь штаб-сержант 3 категорії відділення ЦВС Першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП головний сержант Юрій Іщенко.

Максим, позивний «Жук», — піхотинець 17 Полтавської бригади НГУ «Рейд». Разом зі своїм підрозділом він тримає вогневу позицію та діє в обороні, аналізуючи обстановку. «Найважче — коли йде штурм передових позицій або з флангу, а ти не можеш допомогти навіть вогнем. Тому що ландшафт — десь висоти, десь низини. Як би ти не хотів — нічого не зробиш. Просто чекаєш у цій невідомості», — продовжує свою розповідь Жук.

Офіцерське звання запасу харків’янин Максим Іноземцев отримав ще після навчання в Харківському авіаційному університеті, де здобув фах інженера-механіка авіаційних двигунів та силових установок. Утім за фахом не працював. З 2000 року живе у Полтаві, створив тут родину, працював у приватному бізнесі на керівних посадах. Не вважав себе створеним для війни, не мріяв про військову кар’єру. Та в Харкові жили його близькі — мама, сестра, племінник та старша донька, які не хотіли покидати своє рідне місто. Думки про це мотивували чинити опір російській агресії.

Снаряд влучив у будинок, врятувала лише стіна коридору. Тоді бойовий медик Ігор Мамчик отримав поранення, але продовжив рятувати побратимів. Сьогодні він уже без зброї в руках, натомість будує власну ферму. І робить це з тією ж відвагою, з якою колись витягував бійців із-під обстрілів.

Раф працює зв’язківцем у прифронтовій зоні. Його робота — тримати зв’язок живим, навіть коли довкола сиплеться смертоносний метал.

Сергій «Рибак» виконує завдання на лінії бойового зіткнення. Спочатку — піхотинцем. Там, у відкритому полі, кожен рух відчувається на шкірі: обстріли, міни, постійна загроза. Він виносив поранених, тягнув побратимів крізь обстріли, годинами тримав їх живими до евакуації. У донецькому селищі його групу накрили скидами — двоє «трьохсотих». Дванадцять годин під вогнем. Шість годин ворог намагався добити. Вижили всі. Сьогодні ті хлопці вже на ногах.

Вересень відзначається як Всесвітній місяць обізнаності про хворобу Альцгеймера — це час, коли кожен може дізнатися більше це про захворювання, підтримати членів його родини і поширити інформацію про дане нейродегенеративне захворювання.

— Нагороди? Та трохи є. «Золотий хрест», «Сталевий хрест», «Залізний хрест». Ще «За поранення». Від мого батальйону «За стійкість», від Київської міської ради — медаль «Честь. Слава. Держава». Не можу сказати, яка за що конкретно. Це за всі бої, де брав участь, думаю. Я ж точно не за нагородами йшов, просто виконував поставлені завдання. Коли вже виходив з позиції, мені повідомили, що треба заїхати щось отримати. Я навіть не вдавався, — зізнається Олександр із позивним «Циган» — військовослужбовець Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

У новому випуску подкаста «Стара Полтава» говорили про жахливі історичні періоди в місті — радянські репресії. У ті часи в Полтаві були залиті кров’ю підвали, де утримували репресованих, а також вулиці міста, на яких їх розстрілювали співробітники НКВС. В урочищі Триби поховали десятки тисяч жертв репресій. Про ці події розповіла завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Наталія Кузьменко.

Міжнародні партнери підштовхують українську владу до виборів, як до важливого елементу демократії. Після умовного миру одночасні вибори можуть відбутися вже у березні наступного року