Деколонізація вулиць Кременчука: у Інституті нацпам’яті розповіли про спортсмена Івана Піддубного

Предки Піддубних–українські козаки. Змалку разом з трьома братами Іван допомагав батькові по господарству. Був дуже сильним — сам підіймав мішки з зерном і клав на віз. У 17 років поїхав на заробітки до Криму, працював вантажником у порту Феодосії. Якось до міста приїхав мандрівний цирк, до трупи якого входили атлети. Піддубний спробував сили у греко-римській боротьбі та переміг усіх суперників. Так, з 1897 року почалася стрімка кар’єра у боротьбі. Прочитав багато книг про важку атлетику та боротьбу, тому перемагав суперника не лише силою, але й технікою. Світова слава прийшла після перемоги на чемпіонаті світу в Парижі 1905 року. Тут він був проголошений чемпіоном світу серед професіоналів. Улюбленим жартом було дати потримати комусь свої тростину — а вона важила біля 19 кг. Коли хтось із несподіванки її втримував, борець дуже веселився.

На запитання, чи знає він когось сильнішого від себе, відповідав: «У боротьбі — ні! А в житті мій батько набагато сильніший був від мене». У повсякденному житті був спокійним, але виходячи на борцівський килим ставав схожим на звіра. Своїх супротивників кидав із такою силою, що ті непритомніли. «На днях боролися Піддубний і німець Абс, — писала тогочасна преса в серпні 1904-го — Боротьба йшла затята. Супротивники в боротьбі налітали на рампу, на задній завісу, ламали куліси. Дійшло до справжньої жорстокості. На кінець, після 37-хвилинної безрезультатної боротьби Піддубний і Абс опинилися за кулісами. Судді дали дзвінок. Борці вже нічого не чули. Піддубний схопив Абса, виніс його на одній руці на сцену і зі всієї сили кинув головою на підлогу. За кулісами роздався істеричний крик дружини Абса. Той лежав без свідомості. Дали завісу. Публіка кричала: „Абс! Покажіть Абса! Що сталося з Абсом?“ Переполох у публіці тривав хвилин десять. Нарешті відкрилася завіса, і на сцені для заспокоєння публіки з’явився Абс, який прийшов до тями».

Газети Росії друкували досягнення Піддубного на перших шпальтах, називаючи «російським богатирем». Та насправді був українцем, відданим рідній землі. Свої перемоги присвячував Україні й завжди молився за Батьківщину, виходячи на сцену. У 1937 році Івана схопили енкаведисти. Цілий рік протримали в ув’язнені, а коли відпустили, то вся спина була у страшних рубцях. Катували за паспорт. Коли видавали документ, то його прізвище записали на російський лад і вийшов — Поддубный. Іван вирішив змінити помилку й написав заяву до міліції на заміну «о» на «і». Але отримав відмову. Тоді недовго думаючи, взяв і власноруч у документі виправив на Піддубний, а в графі національність закреслив «росіянин» й зверху написав «українець». За це пекли спину паяльником.

«Чи є на землі хто-небудь, хто вас може здолати?» — часто запитували в Піддубного. «Є, — зітхав борець. — Баби! Все життя мене, дурня, зі шляху збивали». Уперше він закохався в 17 років у дівчину зі свого села. Вона походила з заможного роду, тож її батьки не захотіли віддавати свою дочку за бідняка. Нібито саме тому хлопець подався із села на заробітки до Севастополя. Уже виступаючи в цирку він закохується в мініатюрну гімнастку Марію Дозморову. Однак, під час гастролей цирку в Тифлісі 1903-го вона зірвалася з канату й розбилася. Іван Максимович дуже болісно переніс втрату коханої, навіть збирався покінчити з своїми цирковими виступами й повернутися до села. В сорок років він в чергове закохується, на цей раз в жінку з дворянської родини — Ніну Квітко-Фоменко. 1910 року одружилися, Піддубний полишив боротьбу й вирішив присвятити своє життя родині. Оселяється із дружиною в селі Богодухівка на Полтавщині. Купує 120 десятин землі, будує млин і починає хазяйнувати. Але господар з нього виявився невдалий, справа прогоріла. Тож через 3 роки повертається в спорт.

Наприкінці життя Піддубний переїхав на Кубань, у Єйськ, де помер у 1949 році і був похований.

Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті (за матеріалами офіційного сайту УІНП)