Мазепи, Калнишевського, Миколайчука, Сковороди, Сластіона: у Заводській громаді Миргородського району дерусифікували 52 топоніми

Рішенню народних обранців передувало громадське обговорення, поштовхом до котрого стало звернення Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП). «З початком повномасштабних військових дій розпорядженням від 28.04.2022 року виконком ініціював зміни щодо назв топонімів. За результатами обговорення будуть прийняті відповідні рішення», — зазначав у офіційній відповіді регіональному представнику УІНП в Полтавській області Олегу Пустовгару Заводський міський голова Віталій Сидоренко.

Топонімічний простір громади очищено від російського військового комуністичного злочинця Ніколая Ватутіна, який придушував український визвольний рух за незалежність України, воював проти загонів Армії Української Народної Республіки на Полтавщині; Максіма Горького — російського сталінського письменника, одного із провідних ідеологів комуно режиму; радянського воєначальника Михайла Кирпоноса.

Переназвали й вулицю, яка звеличувала рядового-піхотинця Червоної армії, уродженця Росії (Башкорстану) Алєксандра Матросова, що входив до російського і радянського комуністичного пантеону так званої «Великої Вітчизняної війни». Тепер ця вулиця символізує європейський вектор розвитку України і має назву Європейська

З 19 листопада по 5 грудня 1997 року Леонід Каденюк здійснив політ на американському космічному кораблі «Колумбія» місії STS-87, проводив досліди із впливом невагомості на вегетацію рослин. Завдяки йому в космосі вперше було розгорнуто державний прапор України і прозвучав наш Гімн. А ще узяв з собою в політ томик «Кобзаря». Каденюка увічнили у місті Заводське, перейменувавши вул. Ломоносова. Символічно, що вулицю Юрія Гагаріна у селі Піски перейменували на честь першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка.

Натомість потужно представлені часи козаччини та доба Гетьманщини. У Заводському вулицю російського поета Маяковського перейменовано на честь видатного борця за незалежність, проти московського царя Пьотра I, гетьмана Івана Мазепи; вулицю Комарова (російський радянський космонавт) на Козацьку, російського фельдмаршала Кутузова-Голєніщева на останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, вулицю російського публіциста Чернишевського на Івана Богуна — лицаря козаччини, який у 1651 р. вразив своїм героїзмом, вивівши в час бою під Берестечком більшість козацьких військ з облоги; протягом 15 років очолював багато переможних визначальних боїв. Завжди, де був Богун, там була перемога — козаки йому вірили, його любили, за ним ішли. Був талановитим воїном-стратегом й далекоглядним політиком: не підписав Переяславської угоди про підданство московському цареві, переконував Богдана Хмельницького про загрозу такого вчинку для майбуття Гетьманщини.

Пішов у небуття топонім, що пропагував Олексія Рикова — уродженця російського міста Саратов, наркома внутрішніх справ в уряді Владіміра Лєніна. Тепер ця вулиця носить ім’я Івана Сірка. Це йому присвятив свій бестселлер «Таємний посол» відомий український письменник, уродженець Лубен Володимир Малик. Це про нього написав один із своїх найкращих прозових творів «Яса» Юрій Мушкетик. Це саме він перемагав у 65 боях. Це він є героєм багатьох українських пісень і казок. Це саме його після смерті нарекли характерником. У часи СССР компартійні ідеологи ретельно приховували той факт, що Іван Сірко виступив проти Переяславської угоди з Московщиною, відмовившись присягати московському царю Олексію Михайловичу. У 1660–1680 pp. дванадцять разів його обирали кошовим отаманом. Після Андрусівського договору 1667 року зайняв виразно антимосковську позицію. У 1672 році претендував на гетьманську булаву, що посварило остаточно із московським урядом, який заслав його до Тобольську. По поверненні з московської неволі (1673 рік) до кінця життя лишився противником Москви, обстоюючи автономні інтереси Запоріжжя.

Торжеством історичної справедливості є перейменування вулиці, яка звеличувала російського воєначальника і організатора жорстокого придушення Коліївщини — козацько-селянського повстання в Правобережній Україні Алєксандра Суворова. Тепер вона носить ім’я Петра Дорошенка - одного із найвидатніших гетьманів України, учасника московсько-української війни, очільника Гетьманщини

У назвах вулиць громади увічнили плеяду видатних українських митців і науковців. Пошановано українського маляра, архітектора і етнографа Опанаса Сластіона. У селі Бодаква на його честь перейменували вулицю комуніста Хомайко, а у Заводському вулицю Георгія Жукова. Цей топонім підпадав під дію декомунізаційного закону, адже «маршал Побєди», обіймав низку керівних посад в СРСР, зокрема, міністра оборони і члена Президії ЦК КПРС. В умовах військової та інформаційної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини української території ім’я Жукова використовується в інформаційно-пропагандистських кампаніях росіян, які просувають міфи про «спільну історичну долю росіян та українців», «Велику Вітчизняну війну», що є загрозою нацбезпеці. Жуков не рахувався з втратами, не беріг солдатські життя, причетний до мародерства під час окупації Східної Німеччини, придушення Берлінського повстання 1953 року та Угорської революції 1956-го. У 1954 році під його керівництвом відбулися сухопутні навчання на Тоцькому полігоні із застосуванням атомної бомби, у яких взяли участь близько 45 000 військових.

У селі Вишневе вулицю 8 березня назвали на честь Остапа Вишні (Павла Губенка) — начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць Української Народної Республіки, в’язня комуністичних сталінських концтаборів, письменника-сатирика, гумориста, перекладача.

У селі Нижня Будаківка вулицю Петренка (місцевий комуніст) на Лесі Українки. Вулицю Олександра Невського (м.Заводське) переназвали на честь композитора, автора безсмертної «Червоної рути» Володимира Івасюка.

Покінчили з пропагандою трубадура російської імперії поета Алєксандра Пушкіна, ім’я якого росіяни використовують як ідеологічну зброю: «Херсон — полуденный край России», — банер з цією цитатою окупанти розвісили у Херсоні, а віршем «Клеветникам России» путінська пропаганда виправдовує війну проти України. Тож у селі Піски вулицю Пушкіна перейменували на філософа і поета Григорія Сковороди, а у Заводському на кіноактора, сценариста Івана Миколайчука.

У місті Заводське вулицю 8 березня перейменували на честь українського прозаїка, поета, публіциста, автора концепції «Дайош Європу! Геть від Москви!» і памфлетів проти русифікації української культури Миколи Хвильового «Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стилів українська поезія повинна втікати якомога швидше, — писав Микола Хвильовий. І пояснював: — Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування». Зазнав нищівної критики в намаганні відірвати українську культуру від російської.

Вул. Правди (назва на честь газети «Правда» — головного друкованого органу ЦК КПРС) перейменували на Григорія Галагана — громадського діяча і мецената, одного із фундаторів бібліотеки, яка нині відома як Національна парламентська бібліотека України, а вулицю Івана Якубовського, маршала, члена ЦК КПРС, учасника війн СРСР проти Польщі у 1939 році та проти Фінляндії у 1939-40 рр. на Павла Чубинського — фольклориста, етнографа і громадського діяча, автора тексту Гімну «Ще не вмерла Україна», невтомного дослідника українських звичаїв, традицій, культурної спадщини нашого народу. Михайло Вербицький — композитор та хоровий диригент, автор мелодії державного гімну, віртуоз-гітарист. На його пошану перейменували вул. Лермонтова.

А вул. Антона Чехова отримала назву Катерини Білокур — художниці, майстрині декоративного розпису. Вулицю комсомольця Олега Кошового переназвали на на пошану земляка Василя Дейнеки уродженця села Бодаква Заводської громади, професора, вченого- кібернетика.

Вулицю, яка звеличувала Зою Космодем’янську — радянську диверсантку, діячку Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді (ВЛКСМ) назвали у Заводському на честь Українських добровольців. Так увічнили пам’ять про Героїв російсько-української війни за незалежність — учасників військових формувань, вступ до яких відбувався на добровольчій основі і створених з 2014 року у відповідь на агресію росії.

«Імперсько-російська та радянсько-комуністична системи завше продумано нав’язували свої топоніми, русифікуючи в такий спосіб місцеве життя та розчиняючи корінну ідентичність в імперському наративі. Українцям судилося практично всюди на своїй землі побачити маркування Москвою української території топонімами, які були чужинськими для нас і підміняли нашу національну самобутність. Правителі цієї системи знали що роблять, насаджуючи нам, українцям, свої назви, імена, свої так звані геройства і цінності. Населені пункти Заводської громади не були винятком. Тож дякую місцевим депутатам за чіткі і виважені рішення», — прокоментував ухвалу сесії Олег Пустовгар.

Полтавський офіс УІНП