Вижив під Крутами: у Полтаві вшанували учасника легендарного бою

Урості влашували Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті, ГО «Сокіл», Свято-Миколаївська громада ПЦУ, депутати Полтавських обласної і міської рад Анатолій Ханко, Ігор Скляр, Юліан Матвійчук, Тарас Синяговський та Полтавське міське товариство «Просвіта» ім.Т.Шевченка.

Церемонію вів ініціатор встановлення дошки, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар. Він наголосив: «Бій під Крутами — це не поразка. настав час відійти від чужинецького дискурсу. Це була перемога українських добровольців, українського духу. Тоді патріотична молодь зупинила російсько-більшовицьких окупантів на підступах до Києва на кілька днів, що дало змогу здобути дипломатичне визнання молодої Української держави від країн Четвертного союзу». Пустовгар нагадав, що завдяки декомунізаційному законодавству у Полтаві з’явилася вулиця Героїв Крут і зауважив, що відкриття дошки — ще один крок до створення у Полтаві символьного простору, присвяченого Героям Крут. Зараз встановлені особи 12-ти звитяжців, чиє життя пов’язане з Полтавщиною, серед них і Демид Бурко. «Ми ініціювали встановлення пам’ятного знака, на якому були б викарбувані прізвища всіх полтавців, котрі брали участь у бою під Крутами, і домагатимемося його створення. Уже маємо обнадійливі заяви із цього приводу від очільника міста Олександра Шамоти», — підсумував пан Олег.

Заступник директора Державного архіву Полтавської області, історик-архівіст, голова Полтавської міської «Просвіти», історик Тарас Пустовіт розповів, що першим дослідником сторінок життя Демида Бурка був полтавський літератор і краєзнавець Петро Ротач. Відомості про нього збирав по краплині, передусім листуючись із діячами української еміграції в Німеччині, і були опубліковані вперше у часописі «Полтавські єпархіальні відомості» у 1997 році. «У цьому храмі, настоятелем якого Демид Бурко був у 1941-43 роках, тоді лунала українська мова», — зазначив Тарас Пустовіт.

Власні кошти на виготовлення дошки виділили заступник голови обласної ради Анатолій Ханко, депутат обласної ради Ігор Скляр, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, настоятель Свято-Миколаївської церкви ПЦУ о. Олександр Дєдюхін, парафіяни цієї громади та Полтавське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, ГО «Справа Громад» (координаторка Олена Гальченко).

Один із меценатів, ветеран російсько-української війни (полк «Азов») Анатолій Ханко зауважив: «Життя Демида Бурка склалося як і в тисяч українських патріотів: коли треба було захищати Україну зброєю, вони брали до рук зброю, коли треба — брали святе слово і намагалися будувати Україну духовно, коли треба — брали перо і писали справжню історію».

«У 1918 році ще тривала Перша світова війна, і в цей час розросталася радянська чума, яку зупинила Українська Народна Республіка у складі мужніх та незламних ще зовсім юних українців, „крутянців“. Сто років тому радянська пропаганда писала, що тут немає їхніх військ, є лише українські революціонери, які борються за „червону“ Україну. Сьогодні історія повторюється — Путін бреше всьому світу про те, що відбувається в Україні та не визнає присутність своїх військ на Донбасі. Тоді й зараз молоді хлопці стали першим щитом проти російських окупаційних військ», — сказав депутат міської ради, ветеран російсько-української війни (полк «Азов») Юліан Матвійчук.

Заступник голови обласної ради Анатолій Ханко

Юілан Матвійчук

Тарас Пустовіт

Після відкриття дошки настоятель храму Олександр Дедюхін відслужив короткий молебень. Почесну варту біля дошки несли активісти ГО «Сокіл», одягнені у форму армії УНР. Завершилися урочистості спільним виконанням Гімну України.

Довідково: За даними інтернет-видання «Історична правда», у бою під Крутами брали участь шість майбутніх православних священиків. Завдяки невтомній краєзнавчій праці полтавського письменника і просвітянина Петра Ротача є змога оприлюднити сторінки життя видатного релігійного діяча — Демида Бурка (Бурка-Корецького). Він народився 29 серпня 1894 року у с. Пирогів на Вінниччині. Водночас життя його пов’язане і з Полтавою та селом Яреськи Шишацького району. Церковний і громадський діяч, історик церкви, літератор. Делегат І Всеукраїнського військового з’їзду (05.1917). Референт інформаційного бюро Секретаріату військових справ Центральної Ради. Свідок проголошення Четвертого Універсалу. Учасник бою під Крутами у складі 1-ї Української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Після захоплення Києва московськими окупантами 8 лютого 1918 року повернувся на Поділля. З осені 1918 року — студент історичного факультету Українського Кам’янець-Подільського університету. Паралельно відвідував вечірній богословський курс. З травня 1920 року — в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки Перших визвольних змагань опинився в Польщі. Влітку 1921 року намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні його заарештували і віддали до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах. У 1931 році через репресії залишив педагогічну працю, служив у кооперації. У 1935 році Демида Бурка знову заарештували, але він утік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів. У своїй енциклопедії «Полтавська Шевченкіана» письменник і краєзнавець, активіст «Просвіти» Петро Ротач написав, що Демид Бурко «у серпні 1936 року відвідав с. Яреськи на Полтавщині. Переховувався за підробленими документами до 1941 року. Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12.05.1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі м. Харків. Служив настоятелем Миколаївської церкви м. Полтава. Підготував до друку видання Євангелія (у перекл. П. Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942). У газеті „Голос Полтавщини“ 1941–1943 надрукував низку статей з історії літератури і мистецтва, вірші і спогади з пережитого».

Восени 1943 року у потоці біженців Демид Бурко потрапив до Німеччини, де в перші повоєнні роки очолював Миколаївську парафію у таборах для неповерненців. З 1973 року — член Ради митрополії УАПЦ. Протопресвітер. Активний співробітник журналу «Рідна Церква», де з 1954 року публікував серію статей-спогадів «З книги буття Української Церкви». Автор спогадів про визначних діячів УАПЦ (серед них митрополити В. Липківський, М. Борецький). Спогади відтворюють картину комуністичних переслідувань Церкви і є важливим джерелом з історії православ’я в Україні. Завершальним етапом релігійно-церковної публіцистики Демида Бурка стала книга «Українська Автокефальна Православна церква — вічне джерело життя» (1988, Бавнд-Брук, США). На її окремих сторінках знайшли місце полтавські враження автора. Помер на 94 році, похований на Штутгартському цвинтарі.

За матеріалами офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті