115 років тому у селі Старі Санжари на Полтавщині народилася дисидент Оксана Мешко
Дисидент, фактичний голова української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років Оксана Яківна Мешко народилася 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари нині Новосанжарського району Полтавської області. Родина мала давнє козацьке коріння та уникнула свого часу покріпачення.
У грудні 1920 року в Харкові на Холодній горі комуністи розстріляли батька Оксани, який був взятий ними у числі інших навесні як заручник за невиконання волостю продподатку. Невдовзі від руки місцевого «активіста» гине 17-річний брат Євген, активіст «Просвіти».
За час навчання на хімічному факультеті Інституту народної освіти у Дніпропетровську декілька разів виключалась з інституту «за соцпоходження» та знову добивалась свого поновлення. Зазнав арештів і чоловік Федір Сергієнко. Як родичку «ворогів народу» в 1937 році Оксану Мешко звільняють «за скороченням» з хімічної лабораторії Інституту зернового господарства. Переїжджає до Тамбова, до чоловіка, де й застала їх німецько-радянська війна. У травні 1944 року повертається до Дніпропетровська, потім до Києва.
У лютому 1947 року Оксану Мешко арештовують у Києві на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова. Вирок — 10 років виправно-трудових таборів.
Допити тривали і вдень, і вночі. Про це Оксана Мешко згадує у своїй книзі «Між смертю і життям»:
«Не призналась я і після 21 доби слідства без сну, що здійснювалося в такий спосіб: нічні допити починалися через 30-40 хвилин після „отбою“, кінчалися за годину, часом менше, перед „підйомом“ ...»
У 1947–1954 роках — в’язень радянських таборів в Ухті (Комі АРСР), комісована як недужа. Вийшла з-за колючого дроту на заслання. Паспорт отримала лише в 1956 році та змогла в червні того ж року повернутися до Києва. У липні 1956 року полковник юстиції Захарченко, вручаючи Мешко реабілітаційне посвідчення, сказав: «Родина просит извинения. Желаю вам счастья и будьте здоровы».
22 травня 1972 року заарештована в справі сина — Олеся Сергієнка. Знову почалися обшуки, виклики в КДБ, допити. Один із членів-засновників Української Гельсінської групи. У 1979 році члени УГГ Оксана Мешко, Ніна Строката та Ірина Сеник оприлюднили документ «Ляментація» — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів, про численні факти «ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні». 76-річну Оксану Мешко КДБ так боялося, що у 1980 р. відправило етапом до Охотського моря на заслання із надією, що та більше звідти не повернеться. На що Оксана Яківна відповіла: «Я ще Брежнєва переживу!».
Так і сталося. Оксана Мешко у 1985 р. повернулася до Києва і 1988 р. виїхала за океан задля участі у роботі Світового конгресу вільних українців США.
Один з провідників Української Гельсінської Спілки, створеної 7 липня 1988 року на основі Української Гельсінкської Групи, член Координаційної Ради. У червні 1990 року, насамперед зусиллями Оксани Мешко, було поновлено правозахисну діяльність — створено Український комітет «Гельсінкі-90». Померла у 1991 році.
Пам’ять про Оксану Яківну Мешко увічнена на її батьківщині у селі Старі Санжари. Її ім’я присвоєне у вересні 2002 року місцевій середній школі за участю відомих українських правозахисників Євгена Сверстюка та Василя Овсієнка. Тут створено меморіальну кімнату-музей української правозахисниці, на школі встановлена меморіальна дошка.
У 2014 році з ініціативи тодішнього Директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Олега Пустовгара (нині регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області) телеканал «Лтава» про Оксану Мешко створив короткометражний документальний фільм з циклу «Поборники незалежності».
20 травня 2016 року у рамках декомунізаційних процесів полтавську вулицю Клари Цеткін з ініціативи міської громадсько-наукової топонімічної групи (координатор, депутат міськради Юліан Матвійчук) та кандидата історичних наук з ПНПУ Тетяни Демиденко перейменовано на честь Оксани Мешко.
