Розмір тексту

122 роки тому на Полтавщині народився Симон Наріжний — історик Гетьманщини, бібліограф, дослідник української еміграції

Симон Наріжний народився 30 січня у 1898 р. у містечку Сокілка неподалік Кобеляк на Полтавщині. Дістав середню освіту у Кобеляцькій комерційній школі, яку закінчив 1917 року. Під час навчання у ній був заарештований і ув’язнений на 8 місяців «за зберігання й розповсюдження забороненої літератури» ( із закликами до боротьби за автономію України). Вищу освіту здобув у Полтаві на історико-філологічному факультеті університету (1918 — 1921 рр.). Співпрацював із часописами «Рада», «Полтавський день», «Рідне слово».

Після окупації Української Народної Республіки (УНР) російськими більшовиками вимушений емігрувати до Чехословаччини, став студентом філософського факультету Українського вільного університету у Празі, де у 1927 році отримав диплом професора філософії (докторська дисертація мала назву «Гетьманування Виговського, Хмельниченка та Тетері»). Тоді ж став викладачем кафедри всесвітньої історії середніх і нових віків Українського високого педагогічного інституту (УВПІ) ім. М. Драгоманова у Празі, де викладав протягом чотирьох років (1928 — 1932 рр.), видав навчальний посібник «Нариси з історії середньовіччя. Мусульманський світ» , огляд «Українські публікації до всесвітньої історії» та постійно вів рубрику аналізу матеріалів з україніки у часописі «Слов’янський огляд». Залишивши УВПІ, перейшов на кафедру історії України і Східної Європи Українського вільного університету у Празі, де був обраний спочатку доцентом, згодом — професором. У Празі жив і працював до кінця Другої світової війни. У 1929 — 1944 рр. учений виконував обов’язки секретаря Українського історично-філологічного товариства. Три роки (1945 — 1948) Наріжний був директором Музею визвольної боротьби України.

Симон Наріжний був учнем видатного історика і дипломата часів Української революції 1917-21 років Дмитра Дорошенка. Він у листі до В’ячеслава Липинського називав Симона Наріжного найздібнішим зі своїх слухачів: «Як людина, він здається мені симпатичним: культурний, коректний, працьовитий... Живучи в злиднях, ніколи не бідкався і не нарікав. Думаю, що з нього будуть люде». Саме під впливом останнього Симон плідно займався історією козаччини, особливо діяльністю гетьмана Івана Виговського, Гадяцькою угодою, московськими посольствами в Україні у XVII ст., запорізьким судочинством. З цієї тематики у 1928 — 1942 рр. він опублікував кілька цінних досліджень: «Гетьманство Івана Виговського»; «Гадяцька умова у світлі української історіографії» ; «Приняття московських посланців в Україні в др. пол. XVII в.»; «Судівництво і кари на Запоріжжі» та ін. Цілий ряд статей автор присвятив також діяльності наукових товариств та організацій.

Особливо цінний доробок Наріжного у вивченні української еміграції, її культурних, наукових, громадських установ та інституцій. Навіть сьогодні неперевершеною та інформативно найповнішою є фундаментальна книга Наріжного «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами», що вийшла під егідою Музею визвольної боротьби України. Ця праця виконана на унікальних матеріалах даного музею, який був вивезений у 1945 — 1946 рр. до СРСР, і до цього часу його матеріали не віднайдені. Тому книга водночас є і аналітичним авторським дослідженням, і антологією джерельних матеріалів. Відомо, що була підготовлена друга частина книги, яка загинула (чи не віднайдена) разом із музеєм.

Від 1951-го мешкав в Австралії. Десять років доглядав паралізовану дружину. Вже після виїзду автора до Австралії наприкінці 1950-х років у Європі вийшли друком підготовлені ним «Матеріяли до історії Музею Визвольної Боротьби України в Празі». Масштабне дослідження про історичне товариство Нестора-Літописця було опубліковане у 1975 — 1976 рр. у журналі «Український історик».

Помер Симон Наріжний 23 липня 1983 р. Похований у Сіднеї.

За матеріалами офіційного сайту УІНП та сайту «Літопис» підготував Олег ПУСТОВГАР, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області.

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

70

Полтавщина:

Запропонувати тему