86 років тому, 16 жовтня завдяки уродженцю Полтавщини світ дізнався про голодомор-геноцид в Україні
16 жовтня 1933 року Міністр закордонних справ УНР у вигнанні, уродженець Полтавщини (народився неподалік Хоролу) Олександр Шульгин у інтерв’ю французькій газеті Le Figaro повідомив про голод, організований російськими більшовиками.
«Нещодавно надійшло прохання про допомогу від українського уряду у вигнанні — допомогу від голоду, що його організували більшовики, які вивозять усе збіжжя з цієї багатої країни, щоб роздобути гроші для свого п’ятирічного плану».
— Від часу окупації життя в Україні втратило всю привабливість, — почав Шульгин. — Та все ж, попри одноманітність і грубість, його ще можна було терпіти. Тепер воно перетворилося на справжнісіньке пекло. Виснажив країну п’ятирічний план, згідно з яким було збудовано стільки химерних споруд, а серед них і широко відома гребля (Дніпрогес), що викликала захоплення в пана Ерріо (Едуар Ерріо — французький політик, 1932-го відвідав радянську Україну). Голоду не помітив, але був захоплений здобутками індустріалізації. Щоб якось перекрити такі шалені витрати, радянський уряд змушений був експортувати нафту і збіжжя. На зиму 1931-1932 років комуністи залишили селянам так мало зерна, що почався голод. Цей голод був жахливий, і він мав підкорити українців. Цього ж року з небаченою жорстокістю у селян забрали майже все зерно, не залишивши нічого для сівби. Червона армія оточила поля, щоб ніхто не взяв жодного колоска, а того, хто наважувався на таке, безжалісно розстрілювали. Голодні селяни мусили їсти листя, гризти кору. Спалахнули епідемії, й селяни помирали мільйонами. Ніколи ще наш народ не зазнавав таких страждань, навіть 1921 року.
Олександр Шульгин (1889 — 1960), голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Парижі з 1921-го, міністр закордонних справ УНР у вигнанні
— Як же міг так помилитися пан Ерріо, описуючи події в Україні?
— Ви знаєте про Потьомкіна, який, намагаючись показати Україну Катерині II з якнайкращого боку, поспіхом набудував декоративних сіл у безлюдних місцевостях? Ми не стверджуємо, що більшовики робили те саме. Просто під час реквізицій деяких сіл не чіпали, не грабували, і саме ці села слугували об’єктами для демонстрації добробуту перед зарубіжними гостями. Якби голод був спричинений поганим врожаєм, пан Ерріо, проїжджаючи Україною, не міг би не помітити загального зубожіння. Але голод є наслідком поганого управління, і влада то тут, то там уберегла від нього окремі оази. Цим і пояснюється, що французький державний діяч бачив чудові розкішні лани, які охороняли війська. Він просив, щоб йому показали «поля, які найбільше постраждали». Натомість йому цинічно демонстрували зразкові ділянки, призначені для туристів, і змусили захоплюватися побаченим.
— Невже російський уряд не міг ужити заходів проти голоду? Чому він не звернувся до міжнародної громадськості по допомогу?
— Щоб не злякати тих, у кого просив кредити. Він стверджував, що голод — то вигадка ворогів режиму. Така жорстокість схвилювала нас. Ми звернулися до Асамблеї (Ліги Націй — попередниці ООН) і передали наше звернення в пресу. Якби вона належно ставилася до своїх обов’язків і описала наше смертельне лихо, радянський уряд був би змушений відмовитися від винищення українців.
Далі Шульгин вийняв велику теку з листами в сірих конвертах із обгорткового паперу і простягнув кореспондентові Le Figaro.
«У тих листах — розпачливий крик людей, які перед смертю вирішили ризикнути останніми днями свого життя, зважившись описати терористичний режим, що знищує їх, і звернутися до українців за кордоном по допомогу, — пише журналіст. — Мій перекладач пояснює мені, що український народ дуже відрізняється від російського і мовою, і традиціями, і ментальністю. Протягом усієї своєї історії український селянин був значно цивілізованіший і розвинутіший, ніж російський мужик. Більшість земель в Україні належали дрібним власникам, які багато в чому схожі на жителів французьких сіл. Цим пояснюється тяжіння українських селян до незалежності, їхній страх перед колективізацією, прагнення України скинути радянське ярмо».
