Розмір тексту

86 років тому, 16 жовтня завдяки уродженцю Полтавщини світ дізнався про голодомор-геноцид в Україні

16 жовтня 1933 року Міністр закордонних справ УНР у вигнанні, уродженець Полтавщини (народився неподалік Хоролу) Олександр Шульгин у інтерв’ю французькій газеті Le Figaro повідомив про голод, організований російськими більшовиками.

«Нещодавно надійшло прохання про допомогу від українського уряду у вигнанні — допомогу від голоду, що його організували більшовики, які вивозять усе збіжжя з цієї багатої країни, щоб роздобути гроші для свого п’ятирічного плану».

— Від часу окупації життя в Україні втратило всю привабливість, — почав Шульгин. — Та все ж, попри одноманітність і грубість, його ще можна було терпіти. Тепер воно перетворилося на справжнісіньке пекло. Виснажив країну п’ятирічний план, згідно з яким було збудовано стільки химерних споруд, а серед них і широко відома гребля (Дніпрогес), що викликала захоплення в пана Ерріо (Едуар Ерріо — французький політик, 1932-го відвідав радянську Україну). Голоду не помітив, але був захоплений здобутками індустріалізації. Щоб якось перекрити такі шалені витрати, радянський уряд змушений був експортувати нафту і збіжжя. На зиму 1931-1932 років комуністи залишили селянам так мало зерна, що почався голод. Цей голод був жахливий, і він мав підкорити українців. Цього ж року з небаченою жорстокістю у селян забрали майже все зерно, не залишивши нічого для сівби. Червона армія оточила поля, щоб ніхто не взяв жодного колоска, а того, хто наважувався на таке, безжалісно розстрілювали. Голодні селяни мусили їсти листя, гризти кору. Спалахнули епідемії, й селяни помирали мільйонами. Ніколи ще наш народ не зазнавав таких страждань, навіть 1921 року.

Олександр Шульгин (1889 — 1960), голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Парижі з 1921-го, міністр закордонних справ УНР у вигнанні Олександр Шульгин (1889 — 1960), голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Парижі з 1921-го, міністр закордонних справ УНР у вигнанні

— Як же міг так помилитися пан Ерріо, описуючи події в Україні?

— Ви знаєте про Потьомкіна, який, намагаючись показати Україну Катерині II з якнайкращого боку, поспіхом набудував декоративних сіл у безлюдних місцевостях? Ми не стверджуємо, що більшовики робили те саме. Просто під час реквізицій деяких сіл не чіпали, не грабували, і саме ці села слугували об’єктами для демонстрації добробуту перед зарубіжними гостями. Якби голод був спричинений поганим врожаєм, пан Ерріо, проїжджаючи Україною, не міг би не помітити загального зубожіння. Але голод є наслідком поганого управління, і влада то тут, то там уберегла від нього окремі оази. Цим і пояснюється, що французький державний діяч бачив чудові розкішні лани, які охороняли війська. Він просив, щоб йому показали «поля, які найбільше постраждали». Натомість йому цинічно демонстрували зразкові ділянки, призначені для туристів, і змусили захоплюватися побаченим.

— Невже російський уряд не міг ужити заходів проти голоду? Чому він не звернувся до міжнародної громадськості по допомогу?

— Щоб не злякати тих, у кого просив кредити. Він стверджував, що голод — то вигадка ворогів режиму. Така жорстокість схвилювала нас. Ми звернулися до Асамблеї (Ліги Націй — попередниці ООН) і передали наше звернення в пресу. Якби вона належно ставилася до своїх обов’язків і описала наше смертельне лихо, радянський уряд був би змушений відмовитися від винищення українців.

Далі Шульгин вийняв велику теку з листами в сірих конвертах із обгорткового паперу і простягнув кореспондентові Le Figaro.

«У тих листах — розпачливий крик людей, які перед смертю вирішили ризикнути останніми днями свого життя, зважившись описати терористичний режим, що знищує їх, і звернутися до українців за кордоном по допомогу, — пише журналіст. — Мій перекладач пояснює мені, що український народ дуже відрізняється від російського і мовою, і традиціями, і ментальністю. Протягом усієї своєї історії український селянин був значно цивілізованіший і розвинутіший, ніж російський мужик. Більшість земель в Україні належали дрібним власникам, які багато в чому схожі на жителів французьких сіл. Цим пояснюється тяжіння українських селян до незалежності, їхній страх перед колективізацією, прагнення України скинути радянське ярмо».

За матеріалами офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті та журналу «Країна»

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

33

Полтавщина:

Запропонувати тему