Сергій, позивний «Лелека», родом з Полтавщини. Військовий досвід він мав задовго до цієї війни. Проходив строкову службу у 2008-2009 роках у пожежній роті, згодом став командиром відділення пожежного танку. З самого початку повномасштабного вторгнення став добровольцем та потрапив у піхоту.

Гвардієць Станіслав із позивним «Сеня» водить медичну машину, що вже кілька років працює у фронтовому режимі. Машина колись була цивільною, виконувала звичайні побутові функції. Тепер її завдання — доставляти евакуаційну групу й забирати поранених.

Іван із позивним «Полтава» — стрілець, який у 2022 році залишив мирну професію будівельника й добровольцем пішов до лав Національної гвардії. Каже, що не міг залишатися осторонь, коли почалася велика війна: «Я все життя будував — хати, дороги, школи. А тепер треба було будувати оборону».

Сергій, позивний «Інженер», технік роти безпілотних авіаційних комплексів мультироторного типу спеціального призначення батальйону безпілотних систем. Його історія — це шлях від стрільця до технічного командира, який поєднав досвід цивільної професії та служби в піхоті з сучасними технологіями війни.

У Полтаві відбувся забіг «Світло Героїв», який об’єднав людей у спільній подяці нашим захисникам. Ліхтарики в руках учасників стали знаком поваги тим хто боронить країну, хто повернувся додому і тим хто навічно залишився в нашій пам’яті.

21-23 листопада Полтава стала сенсовим центром розмов про культуру, яка народжується з досвіду фронту. Всеукраїнський форум мілітарної культури «Сталеве слово» зібрав військових, ветеранів, науковців, волонтерів, письменників, митців та представників державних інституцій, перетворивши місто на простір відкритих дискусій. Серед активних учасників форуму — 17 Полтавська бригада НГУ «Рейд».  Відвідувачі форуму мали можливість поспілкуватися з рекрутерами 17-ї Полтавської бригади на загальному стенді 2 корпусу «Хартія». Тут військовослужбовці ділилися досвідом служби, розповідали про специфіку підрозділів, а також консультували всіх охочих щодо вступу до лав Національної гвардії України. Живе спілкування, відверті запитання та реальні історії — стенд став одним із найвідвідуваніших на форумі.

Віталій, гвардієць із позивним «Лук’ян», родом з Ізюму. До війни хоч і мав військовий досвід, але працював у цивільній сфері, мав спокійне життя. Однак після початку повномасштабного вторгнення без вагань пішов до лав Національної гвардії.

Весь його день — суцільний рух вперед. Для механіка-водія з позивним «Чорний» немає стабільного графіка. Є лише завдання: когось доставити, щось привезти, завантажити, вивезти, провести — а потім допомогти іншим відремонтувати машини, бо робота техніки на війні не зупиняється ніколи. «Машин завжди багато, — каже він. — Якщо не їду, то ремонтуємо. Розбортовка, електрика — усе робимо своїми руками. Ми навіть КамАЗи під РЕБ переобладнали самі — кріплення, каркаси, підсилення. Бо треба, щоб усе працювало швидко і точно».

У мирному житті він був кухарем, який вмів перетворювати звичайні продукти на витвори смаку. У військовому — перетворює знання, зосередженість і холоднокровність на точність, що рятує життя. Віталій, позивний «Спартанець», — снайпер другої категорії. Народжений у Кременчуці, місті, де, за його словами, «з дитинства вчишся стояти за себе і за друзів кулаками, а не лише словами». Саме там формувався характер людини, яка знає ціну стійкості.

Він прийшов на службу свідомо — «Прийшов добровольцем. Я почав службу у піхоті, але мій підрозділ розформували, і я потрапив у мінометний розрахунок. Спочатку я був лафетчиком, тобто обслугою міномета. Згодом мене призначили командиром розрахунку». Це не просто шлях зміни ролі — це історія про те, як людина бере відповідальність за важливу ділянку бою і відточує навички день за днем.