21-23 листопада Полтава стала сенсовим центром розмов про культуру, яка народжується з досвіду фронту. Всеукраїнський форум мілітарної культури «Сталеве слово» зібрав військових, ветеранів, науковців, волонтерів, письменників, митців та представників державних інституцій, перетворивши місто на простір відкритих дискусій. Серед активних учасників форуму — 17 Полтавська бригада НГУ «Рейд».  Відвідувачі форуму мали можливість поспілкуватися з рекрутерами 17-ї Полтавської бригади на загальному стенді 2 корпусу «Хартія». Тут військовослужбовці ділилися досвідом служби, розповідали про специфіку підрозділів, а також консультували всіх охочих щодо вступу до лав Національної гвардії України. Живе спілкування, відверті запитання та реальні історії — стенд став одним із найвідвідуваніших на форумі.

Віталій, гвардієць із позивним «Лук’ян», родом з Ізюму. До війни хоч і мав військовий досвід, але працював у цивільній сфері, мав спокійне життя. Однак після початку повномасштабного вторгнення без вагань пішов до лав Національної гвардії.

Весь його день — суцільний рух вперед. Для механіка-водія з позивним «Чорний» немає стабільного графіка. Є лише завдання: когось доставити, щось привезти, завантажити, вивезти, провести — а потім допомогти іншим відремонтувати машини, бо робота техніки на війні не зупиняється ніколи. «Машин завжди багато, — каже він. — Якщо не їду, то ремонтуємо. Розбортовка, електрика — усе робимо своїми руками. Ми навіть КамАЗи під РЕБ переобладнали самі — кріплення, каркаси, підсилення. Бо треба, щоб усе працювало швидко і точно».

У мирному житті він був кухарем, який вмів перетворювати звичайні продукти на витвори смаку. У військовому — перетворює знання, зосередженість і холоднокровність на точність, що рятує життя. Віталій, позивний «Спартанець», — снайпер другої категорії. Народжений у Кременчуці, місті, де, за його словами, «з дитинства вчишся стояти за себе і за друзів кулаками, а не лише словами». Саме там формувався характер людини, яка знає ціну стійкості.

Він прийшов на службу свідомо — «Прийшов добровольцем. Я почав службу у піхоті, але мій підрозділ розформували, і я потрапив у мінометний розрахунок. Спочатку я був лафетчиком, тобто обслугою міномета. Згодом мене призначили командиром розрахунку». Це не просто шлях зміни ролі — це історія про те, як людина бере відповідальність за важливу ділянку бою і відточує навички день за днем.

«Найголовніше для мене — щоб машина була справна. Бо від цього залежить не лише артилерійський удар, а й життя екіпажу. Моя робота — заряджені акумулятори, підготовлена техніка, щоб у будь-який момент ми могли завестися й рушити».

Позивний «Куба» — ще зі шкільних часів. Справжнє ім’я Сергій. Об’їздив всю Європу, пожив у Ніцці, але війна в Україні повернула його добровольцем на фронт.

Кажуть, що війна змінює людину, але є ті, хто залишає в собі стійкість і ясність думки. Один із таких — піхотинець Олександр з позивним «Дід». Був комбайнером, потім мав власну пасіку. Звичайне життя. Але повномасштабне вторгнення змінило все — він став на захист країни.

Під час урочистостей Президент України Володимир Зеленський відзначив гвардійців державними нагородами — як символ вдячності за їхню відвагу, рішучість і непохитний дух у боротьбі за свободу України.

Максим, позивний «Жук», — піхотинець 17 Полтавської бригади НГУ «Рейд». Разом зі своїм підрозділом він тримає вогневу позицію та діє в обороні, аналізуючи обстановку. «Найважче — коли йде штурм передових позицій або з флангу, а ти не можеш допомогти навіть вогнем. Тому що ландшафт — десь висоти, десь низини. Як би ти не хотів — нічого не зробиш. Просто чекаєш у цій невідомості», — продовжує свою розповідь Жук.