Пустовгар: зроблено крок до впровадження проєкту «Полтавський період Симона Петлюри»

Очолив групу перший заступник міського голови Полтави Валерій Пархоменко, а увійшли до неї краєзнавці, депутати міської ради, керівники міських департаментів гуманітарного напряму та представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. Симон Петлюра прожив у Полтаві половину свого короткого життя — 23 роки з 47. Тож серед пріоритетів групи-виконання п.2.п1. розпорядження Кабінету Міністрів щодо ревіталізації (тобто оновлення) та розширення просвітницького, інформаційно туристичного маршруту «Полтавський період Симона Петлюри». Першим вагомим кроком з реаліазації цього масштабного проєкту стала тематична екскурсія, яку забезпечили наукові співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного за сприяння Департаменту культури та молоді Полтавської міської ради.

Серед учасників — депутатка Полтавської міської ради Маріанна Соліман, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар, заступник директора Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Лілія Федорченко, професор-краєзнавець, дослідник історичних районів Полтави Леонід Булава, науковці, учасники ініціативи «Місто Петлюри», культурні діячі, краєзнавці, історики. Екскурсія «Полтавський період Симона Петлюри» побудована у форматі туристичної прогулянки рідним містом Симона Петлюри, під час якої присутні ознайомилися з історичними місцями й об’єктами, пов’язаними з життям і діяльністю видатного полтавця.

Перше місце пам’яті — місце будинку родини Петлюр у Полтаві (вул. Загородня, 20; з 1944 р. Зигіна, нині територія житлового кварталу на розі вулиць Капітана Володимира Кісельова та Симона Петлюри). Хата пережила господарів, її останніми офіційними власницями були молодші сестри Симона Петлюри Марина і Феодосія. У будинку нікого не поселили, простояв пусткою всю Другу Світову, згодом зруйнували і звели на цьому місці «хрущовку». Але у дворі тривалий час лишалися господарські будівлі (стайні для візницького промислу Василя Петлюри), у часи мера-комуніста Анатолія Кукоби, вже на початку 21 ст. їх теж зруйнували. У 2016 році у межах декомунізації у Полтаві перейменували вулицю, у назві якої звеличувався червоний сепаратист Артем на пошану Симона Петлюри, а у 2018 році зусиллями Героя України Юліана Матвійчука меморіальну дошку відкрили вже на будинку по вулиці Петлюри 7/22. Учасники екскурсії поклали квіти до цієї дошки та проїхали повз площу біля ОЦЕВУМ, де Полтавська міська рада у 2020 році погодила місце встановлення пам’ятника: він має бути споруджений неподалік вулиці Симона Петлюри і місця, де стояла хата, в якій він народився і провів дитинство.

До речі, під екскурсії Олег Пустовгар сформулював ідею щодо створення нового місця пам’яті «Будинок дідуся Симона Петлюри, ієромонаха Аркадія» по вулиці Підмонастирській. Мати видатного державного діяча Ольга Петлюра (у дівоцтві Марченко) виросла у козацькій, священицькій родині Марченків, яка мешкала поблизу полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Батько Ольги, рідний дідусь Симона ПетлюриОлексій, овдовівши, пішов у чернецтво: постригся з іменем Аркадій, долучився до заснування Київського Іонівського скиту, помер у сані ієромонаха. У 1919 році Ольгу Олексіївну Петлюру (Марченко) російські більшовики заарештували, утримували у в’язниці, ймовірно катували, оскільки вже на третій день після звільнення померла. «Таке місце пам’яті також могло б увиразнити у публічному просторі релігійність родин Петлюр-Марченків-Скрипників, підкреслити, що священицьке коріння Симона Петлюри», — висловив думку Олег Пустовгар. Батько Петлюри Василь Павлович був прихожанином Хрестовоздвиженського монастиря, як власник візницького підприємства обслуговував єпископів Полтавської православної єпархії. Бабуся по батьковій лінії Ганна Петлюра (у дівоцтві Чоловська) походила із священицького роду, після смерті свого чоловіка постриглася в черниці, стала ігуменею Топловського жіночого монастиря у Криму. Усі рідні брати і сестри Симона-православні християни. Іван навчався у Київській та Полтавській духовних семінаріях. Федір і Олександр теж закінчили Полтавську духовну семінарію. Єфросинія — черниця Свято-Покровського монастиря в Криму, загинула у 1918 році під час його руйнування більшовиками. Черниці Згідно з дослідженнями Леоніда Булави, Марина закінчила Полтавське жіноче єпархіальне училище, тож мала середню освіту. Марина і Феодосія все життя мешкали в Полтаві, у 1937 році були розстріляні НКВД за звинуваченням у «поширенні петлюрівства» — прилюдно обурювалися Голодомором і хвалили брата. Ще одна сестра Маріанна (Маріамна) — мати Патріарха Мстислава (у миру Степана Скрипника), разом із чоловіком і донькою переховувалися в Дніпропетровську; остання інформація про неї — від 1937 року.

Леонід Булава розповів представництву УІНП в Полтаві про місця пам’яті Симона Петлюри у мікрорайоні Павленки. «На місці, де зараз будівля загальноосвітньої школи №9 розташовувалася Покровська дерев’яна православна церква 1864 року побудови, прихожанами та учасниками церковного хору якої могли бути Василь і Ольга Петлюри та їх діти — Симон, Іван, Федір, Олександр, Єфросинія, Тетяна, Марина, Феодосія, Маріамна. За спогадами племінника Петлюри, Патріарха Мстислава, що були опубліковані у журналі «Церква і нарід», Симон та його брати і сестри здобували початкову освіту в церковнопарафіяльній школі (ймовірно, мова йшла про Павленківське народне училище, згодом у часи Української революції та національного відродження-гімназія імені Івана Стешенка). При Сталіну в 1940-му році цю будівлю було знесено, на її місці спорудили турбомеханічний завод. Нині це територія поруч із ТРЦ «Київ».

Олег Пустовгар звернув увагу, що у перспективі одною із петлюрівських музейних і туристичних локацій міг би бути щойно виявлений об’єкт культурної спадщини в мікрорайоні Кобищани—хата небожа Симона Петлюри, Патріарха Мстислава (1888 рік) по вул. Патріарха Мстислава. У маршруті цього об’єкту не було, оскільки роботи з реставрації так і не проводилися, хата у занедбаному стані. А Леонід Булава поділився своїм краєзнавчим дослідженням про ще одну історичну будівлю на Кобищанах по вулиці Оксани Мешко — хату, де мешкав Прокіп Понятенко. Симон Петлюра та Прокіп Понятенко — давні друзі та соратники родом із Полтави. Їх пов’язувало спільне навчання, підпільна робота та політична діяльність на початку XX століття. Познайомилися під час навчання в Полтавській духовній семінарії, звідки обох виключили за участь в українському національному русі. Рятуючись від арешту російської імперської влади, разом виїхали на Кубань. Там вони заснували підпільну «Чорноморську вільну громаду» та розповсюджували прокламації Революційної української партії (РУП). Прокіп Понятенко став відомим публіцистом та дипломатом УНР.

Учасники маршруту поклали квіти до пам’ятника Борису Мартосу — уродженцю Полтавщини, соратнику Симона Петлюри, організатору українського кооперативного руху, видатному вченому-економісту, у першому уряді УНР — Генеральному секретарю земельних справ, а за Директорії — міністру продовольчих справ, фінансів, прем’єр-міністру УНР. Маріанна Соліман і Олег Пустовгар привернули увагу до потреби заміни анотаційної таблиці на пам’ятнику, адже на чинній відсутні відомості про Бориса Мартоса як петлюрівця і державного діяча.

Друге і третє місця пам’яті — будівлі Полтавських духовного училища та семінарії по вулиці Григорія Сковороди. На будівліПолтавського духовного училища (функціонувало з 1818 по 1918 рік, тепер приміщення-аграрно-економічного коледжу по вулиці Сковороди, 18), де у 1891-95 рр. навчався Симон Петлюра поки-що, на жаль, немає меморіальної дошки. А от на будівлі семінарії, де з 1893 по 1901 рік навчався майбутній лідер Української революції 1917-21 рр. (нині один із корпусів Полтавського державного аграрного університету) зусиллями Департаменту культури Полтавської міської ради та знаного скульптора Дмитра Коршунова було створено привабливий для туристів мистецький проєкт — бронзовий барельєф на честь Симона Петлюри. Присутні поклали квіти.

Також завітали до актової зали університету, де учасників екскурсії чекала мистецька імпреза — прослуховування кантати Миколи Лисенка «Б’ють пороги»

Екскурсоводи із музею Панаса Мирного розповіли, що у 1901 році майбутнього Головного отамана військ УНР виключили з Полтавської духовної семінарії за організацію акції духовного опору атмосфері «руского міра», яку культивував ректор академії Іван Пічета. Причиною виключення стало те, що Симон Петлюра та інші семінаристи розучили заборонену російською владою кантату «Б’ють пороги» Миколи Лисенка на слова Тараса Шевченка та запросили самого композитора до закладу. Керівництво розцінило це як «мазепинський дух, мазепинскую измену». Вже тоді Петлюру і петлюрівців називали мазепинцями. Тепер це ім’я звучить гордо, пам’ять про гетьмана Мазепу у Полтаві відродилася у пам’ятнику. Тож логічно, що однією із локацій маршруту став монумент Іванові Мазепі.

Оглянули й четверте місце пам’яті — будівлю Полтавської духовної констистаторії по вулиці Володимира Козака (колегіальна установа при єпархіальному архієреї Полтавської православної єпархії). Нині тут медичний заклад. «Консисторія мала винятково багату бібліотеку, яку часто відвідував Симон Петлюра. Готуючи семінарські завдання, Симон Петлюра днями просиджував в архіві архієрейського будинку», — розповіла молодша наукова співробітниця музею Панаса Мирного Альона Плахтій.

П’ята локація маршруту — будинок, де мешкало подружжя українофілів-інтелектуалів Олександра та Софії Русових по вулиці Воскресенський узвіз поруч із коледжем мистецтв імені Миколи Лисенка. Тут Симон Петлюра та його брат Олександр 3 березня 1900 року брали участь у «Шевченківській вечірці», на якій адвокат Микола Міхновський проголосив маніфест «Самостійна Україна». Це знакова подія української історії, адже у маніфесті було сформульовано ідею утворення самостійної соборної Української держави («Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі»). У 2015 році за ініціативи Юліана Матвійчука (учасник Революції Гідності і російсько-української Війни на фасаді хати родини Русових встановлено меморіальну дошку на честь Міхновського. Учасники екскурсії вшанували видатного самостійника покладанням квітів до дошки. Поки-що на цій будівлі Софія Русова, Симон і Олександр Петлюри ніяк не пошановані, тож є поле для праці.

«На частині згаданих локацій, безпосередньо пов’язаних з життям видатного полтавця, у 2019 році з нагоди 140-річчя від дня народження були розміщені відповідні QR-коди. Нині жоден з них „не працює“. Тож є сенс вирішити цю проблему», — зауважив Олег Пустовгар.

За задумом організаторів, оновлення чинних і започаткування нових місць пам’яті, їх меморіалізація, підготовка фахових екскурсій, напрацювання нового туристичного маршруту «Полтавський період Симона Петлюри» покликані популяризувати історичну спадщину Полтави, відновлювати національну пам’ять та вшановувати постать Симона Петлюри як одного з провідних діячів українського державотворення

Представництво УІНП в Полтаві