Старт деколонізації на Полтавщині: два роки тому демонтували пам’ятник Суворову

Пригадую, як автор цих рядків два роки тому в ефірі полтавських телеканалів «ІРТ» і «Місто+» оприлюднив лист голови Антона Дробовича до директора Національного військово-історичного музею України Андрія Ільєнка. У документі зазначено, що «пам’ятник не є пам`яткою історії, мистецтва, культури, архітектури, містобудівництва, науки та техніки тощо. Він був виготовлений у 1974 році скульптором-аматором, а відтак питання його художньої цінності є відкритим. Зазначений пам’ятник був одним з елементів радянської наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. Відтак, доцільність музеєфікації та експонування цього пам’ятника може розглядатись у контексті монументальної пропаганди доби СРСР».

«Встановлення у Полтаві на території філії НВІМУ пам’ятника О. Суворову співпало в часі з розглядом Російською православною церквою питання про канонізацію цього полководця. Ініціатива у зарахуванні О. Суворова до лику святих РПЦ належить російському бізнесмену Костянтину Малафєєву та його оточенню — громадським рухам „Царьград“ та „Двуглавий Орьол“. Саме цей російський бізнесмен вважається одним із головних організаторів збройної агресії Російської Федерації проти України. Його начальником охорони був російський терорист І. Стрєлков-Гіркін. Телеканал, який належить К. Малафєєву, „Царьград.ТВ“, не лише просуває О. Суворова у російські святі, а ще й є одним з головних російських рупорів антиукраїнської пропаганди», — стверджував Антон Дробович.

«Законом України „Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях“ Російська Федерація визнана державою-агресором. А відтак встановлення пам’ятника О. Суворову, який визнаний найбільш видатним полководцем сучасної Росії, фактично є актом звеличення одного з чільних героїв держави-агресора», — наголосив у офіційному листі очільник Інституту нацпам’яті Антон Дробович.

Під час обміну думками у телестудії з цього резонансного питання звучала позиція, що оскільки пам’ятник військовому діячу Російської імперії розташований у лічених метрах від Стіни пам’яті військовослужбовців, правоохоронців та добровольців, які загинули під час відсічі збройної агресії Російської Федерації — експонування такого монументу у Полтаві викликало значний суспільний резонанс.

А вже 21 лютого керівник держави-окупанта путін у своєму відеозверненні до російського народу висловився про демонтаж так: «Нещодавно в Полтаві знесли пам’ятник Олександру Суворову. Що тут скажеш? Відмовляєтеся від свого минулого, від так званого колоніального спадку Російської імперії? Ну, тоді будьте тут послідовними!», — заявив очільник Кремля. Про Суворова путін згадав у контексті того, що російський фельдмаршал нібито посприяв Україні в отриманні виходу до моря. Зрозуміло, що це була маніпуляція, чергова кремлівська побрехенька, очільник держави-терориста просто вкотре вихлюпнув чергову порцію псевдоісторичної пропаганди. А ще тоді, два роки тому, після засідання Радбезу РФ путін вкотре озвучив російські пропагандистські штампи, свій брехливий варіант «історії» України та Росії, а також повідомив, що підписав укази про визнання терористичних «ЛНР» і «ДНР» «республіками.

Той телевиступ кривавого диктатора путіна вкотре вияскравив масштаб ведення росіянами війни пам’ятей проти України, в тому числі й шляхом нав’язування ідеології імперіалізму, «руского міра» в інформаційно-культурному просторі. Чітко з’ясувалося наскільки важливим для ворога є пропаганда, ідеологічна складова, мета їхньої геноцидної війни — вбивства не лише фізичні, але перетворення українців на малоросів, нищення української ідентичності. Тодішня телепропаганда дала змогу тисячам полтавців усвідомити всю огидну сутність, брехливість російської історичної пропаганди. Зрештою, збагнути: сам факт присутності російських імперських діячів, таких, як Суворов та йому подібних — це не про їхні здобутки, а про ідеологічне поневолення українського народу з боку Москви, з боку російських імперіалістів.

Це важливо знати: у Полтаві пам’ятник Суворову було прибрано за 20 днів ДО широкомасштабного російського вторгнення, тож цю подію цілком можна вважати першим деколонізаційним заходом на Полтавщині, стартом процесів позбавлення публічного простору нашого краю від російської імперської символіки. А от по всій Україні почали позбуватись російських імперських символів ВЖЕ ПІСЛЯ повномасштабного нападу, зокрема у квітні 2022 року, коли демонтували пам’ятник Пушкіну в Мукачеві.

Верховна Рада і президент на запитання путлєра «Відмовляєтеся від колоніального спадку Російської імперії?» відповіли ствердно: прийнято і підписано Закон «Про засудження російської імперської політики та деколонізацію топонімії». Ним визнано злочинною та засуджено російську імперську політику. До речі, одним із підсумків виконання першого етапу цього закону на Полтавщині стало повне усунення імені Суворова з топонімії. Донедавна, у Полтавській області в назвах вулиць, площ, провулків, набережних пропагувалося ім’я російського полководця, нині ж всі ці 27 назв звеличення Суворова назавжди перейменовано.

Адже у сучасній російській ідеології постаті О. Суворова відведено одне з ключових місць, зокрема — у військово-історичному аспекті. У 2014 році цей воєначальник був визнаний найбільш видатним полководцем росії. Його ім’я на території Російської Федерації та Республіки Білорусь носять: десятки військових училищ та спеціальних шкіл з посиленою військовою підготовкою; сотні площ та вулиць у різних населених пунктах; низка військових об’єктів, військових частин у державі-окупанті росії. Поза цим, чимало військових частин збройних сил Російської Федерації нагороджені орденами Суворова, і зберегли їх у своїх назвах. Суворов має явну негативну репутацію в історії України, Польщі та національних меншин півдня нашої України. Як зазначається на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті, у 1768–1769 роках він був безпосереднім учасником жорстокого придушення Коліївщини — козацько-селянського повстання в Правобережній Україні. Під керівництвом Суворова 1778 року відбулася насильницька депортація з Криму до тодішньої Азовської губернії Російської імперії понад 30 тис. кримських християн (греків і вірмен), внаслідок якої загинуло близько половини переселенців. Суворов причетний до винищення частини ногайців — народу, який у XVIII ст. населяв землі Північного Причорномор’я — території південних областей сучасної України. У 1794 р. очолюваний Суворовим російський каральний корпус жорстоко придушив польське визвольне повстання на чолі з Тадеушем Костюшком.

Олег ПУСТОВГАР, представник УІНП в Полтавській області