Яка дата має бути Днем Полтави? Літописна згадка чи день надання Магдербурзького права? Або інша?

Чому 23 вересня не може бути днем міста та про ініціативу Ігоря Ізотова

Нагадаю, 20 квітня на сайті Полтавської міської ради була опублікована петиція засновника проєкту «Стара Полтава», знаного журналіста Ігоря Ізотова щодо святкування Дня міста 12-го липня. За 7 годин набрала необхідну кількість голосів. Автор петиції нагадував міським депутатам, що 12 липня — це перша датована літописна згадка про Полтаву й навіть після розпаду СРСР тривалий час саме в цей день відзначали День міста.

Варто зауважити, що при Анатолію Кукобі (колишній 2-й секретар міського комітету комуністичної партії, екс-мер, до речі, вулицю, яка його звеличує досі не перейменовано) махровим цвітом у Полтаві розквітав дрімучий совок, тож вирішили культивувати так зване «асвабаждєніє», тобто отруювати масову свідомість датою 23 вересня. Це день, коли у Полтаву зайшли «краснознамьонниє вайска» ката Сталіна. Тож, «дякуючи» Кукобі, 23 вересня стало днем міста, так наче ніякої історії до появи окупаційної Красной армії у Полтаві і не було…

Ціную ініціативу, поважаю автора петиції і тих, хто її підписав. Бо це небайдужі містяни, бо це люди, які не мислять, як совки. Бо петиція стимулювала подальшу дискусію. Бо дата заміни одного злочинного режиму на інший аж ніяк не може бути ні святом, ні днем міста. Наведене у петиції формулювання «визволення» є незаконним, його вже давно вивели з наукового і правового простору. Адже повернення злочинного російсько-комуністичного режиму апріорі не може бути визволенням. Декомунізаційне законодавство ввело у правовий обіг поняття «вигнання» — коректне і науково виважене.

Кращої дати, ніж День відновлення Магдебурзького права, годі й шукати

Цей день має неодмінно підкреслювати самоврядну складову. День міста — це день місцевого самоврядування. Тож кращої дати, ніж День відновлення у місті Магдебурзького права годі й шукати. Тут цілком згоден із фахівцями з кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету, пропозицію яких розглядали на засіданні виконкому.

Магдебурзьке право — це право місцевого самоврядування, традиція якого сягає у глибину століть. Воно закріпляло права міських станів — купців, міщан, ремісників. Виникло в 13 ст. у м. Магдебурзі (Німеччина), звідси й назва. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. У 15—17 ст. Магдебурзьке право дістала більшість міст України, у т. ч. Переяслав, Гадяч, Золотоноша, Лубни, Кременчук, Миргород, Прилуки, Пирятин, Ромни та ін.

У 1752 р. останній очільник Гетьманщини, гетьман Кирило Розумовський підписав універсал про відновлення магістрату у Полтаві та надав міщанам право обирати війта, бурмістрів та інших урядників шляхом вільного голосування, чинити суд та розправу за нормами саме Магдебурзького права.

У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники міської верхівки) — справами міщан. Положеннями Магдебурзького права керувалися й суди у містах, які були адміністративними центрами Гетьманщини. Тобто полкові суди. Норми Магдебурзького права використовувалися при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні у 18-19 ст.

Знищила місцеве самоврядування і відтак традицію застосовування Магдебурзького права Російська імперія. Зокрема, в Україні це право припинилося після запровадження у 1781 р. «Установлення про губернії» і створення нової судової системи. Указом 1831 р. російський імператор Микола І скасував Магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.

Тож, як бачимо, мова йде про, з одного боку, європейський досвід, а з іншого — про українську правову традицію, про історичні корені місцевого самоврядування.

До речі, у Полтаві в межах деколонізації та згідно з рішенням сесії Полтавської міської ради з’явився новий топонім — вулиця Магдебурзького права. Все почалося зі слушної поради нашій комісії. За неї щиро вдячний пану професору Юрію Волошину. Назву «вулиця Магдебурзького права» наша топонімічна комісія включила до анкети для голосування у громаді. І… ця назва перемогла! Дякую усім небайдужим полтавцям, які так проголосували. І це попри те, що я ініціював по цій вулиці замість льотчика-«красноармєйца» Леваневського увічнити пам’ять нашого українського льотчика — полковника Армії УНР, «батька» української аеророзвідки Павла Крицького. Ця ініціатива («Павла Крицького») посіла друге місце, тож підпорядковуюся волі полтавців.

Пам’ятні дати — «клей», який єднає громаду в один моноліт

Рішення міськвиконкому провести у громаді обговорення серед кількох варіантів науково обгрунтованих дат є важливим, коректним і виваженим. Бо, як бачимо, є над чим поміркувати.

До того ж проблема ширша, ніж визначення дати святкування Дня міста. Пора обговорити і офіційно затвердити не лише нову дату Дня міста. Пропонуватиму новій в.о. міського голови Катерині Ямщиковій використати європейський досвід. Скажімо, польські гміни мають вичерпні переліки «Пам’ятні дати громади» — не для галочки, не для фіксації у документі, офіціозі, а задля патріотичного виховання та гідного щорічного пошанування знакових подій та особистостей, життя яких пов’язане з Полтавською міською територіальною громадою. Такі дати — історичний «клей», який єднає громаду в один український моноліт. Для мене очевидно: усі дати, які розглянув Полтавський міськвиконком — розумні і гідні, вони мають бути у такому переліку. Так само, як і 23 вересня — день вигнання нацистів з Полтави, та 28 березня 1918 року — день визволення Полтави від російсько-більшовицьких загарбників Запорізькою дивізією Армії УНР, зокрема полком імені Костя Гордієнка на чолі із Всеволодом Петрівим. До такого переліку мають увійти й дні народження Симона Петлюри, Патріарха Мстислава, Панаса Мирного, Єлизавети Милорадович, Олександра Кониського та ін.

Втім, не претендую на «істину в останній інстанції». Потрібно провести «круглий стіл» за участю фахівців, громадські консультації, фахові обговорення, щоби опрацювати пул вагомих дат з історії Полтави.

Олег ПУСТОВГАР, представник УІНП в Полтавській області