Споруду звеличення московського царя Петра I по вулиці Пилипа Орлика демонтують. Що натомість?

«Тут досі стоїть російський пам’ятник»: громадськість Полтави каже «ні!» окупаційному символу

Петро перший (за Тарасом Шевченком: «це той перший, що розпинав нашу Україну») — один із ключових фундаторів огидного явища під назвою «російський імперіалізм». Полтава у російських історичних традиціях, літературі, науці тощо вважається «містом російської військової слави». Для України ж поразка воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського царя Петра була початком остаточного знищення Гетьманщини та козацьких вольностей. Водночас антимосковське повстання під проводом гетьмана Івана Мазепи за визволення з-під московського ярма стало світлом правди для наступних поколінь борців за волю України. Мазепа переміг! Українська держава є! Її ЗСУ нині знову, як і в часи Мазепи відстоюють незалежність цієї держави від тих самих окупантів. Протягом 314 років у Москві і Петербурзі мінялися царі, генсеки, президенти. Тепер у Кремлі сидить не цар Пьотр, а Путін, але ворог, його методи і наміри знищити Україну і українців незмінні.

Нещодавно з ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) виконком Новоселівської сільської ради Полтавського району перейменував гідрологічну пам’ятку природи «Криниця Петра I». Адже тривалий час культивувався ворожий міф: московити, нібито, вирили криницю під час підходу до місця переправи через Ворсклу напередодні Полтавської битви, бо, мовляв, солдатів армії Московського царства, які рухалися до Полтави, мучила спрага, і вони вирішили викопати криницю саме в цьому місці; невдовзі під’їхав Пьотр і, бачте, це вам не абищо— іспіл водіци. Цей маркер показує наскільки масштабно — всюди, у Полтаві, у маленьких селах чи лісових урочищах, навіть у назвах гідронімів, маркувалася Україна імперськими російськими символами.

Полтавський пам’ятник на місці «відпочинку Петра» — як то кажуть, «з тої ж опери». На цьому місці була хата українського козака. Дослідники стверджують, що мова йде про славетний український козацький православний рід Магденків. Це предки по материній лінії знакових постатей української культури: Івана Величковського, українського письменника, поета стилю «бароко», перекладача, священника; Івана Івановича Величковського — полтавського протопопа, та преподобного Паїсія Величковського — святого, аскета, уродженця Полтави. У будинку козака Магденка й поселився комендант полтавської фортеці московит Алєксєй Келін. «Поселився», — кажу іронічно, адже так само зараз захоплюють хати та квартири в українських містах і селах росіяни/московити на тимчасово окупованих територіях України. А потім, уже після Полтавської битви, певний час, нібито, «от трудов ратних атдихал» Петро І.

Тож зрозуміло, що ця споруда вже давно викликає нерозуміння і несприйняття у багатьох небайдужих полтавців. Скажімо, торік громадські активісти провели флешмоб біля пам’ятника московському царю Пєтру I у Полтаві, встановивши поруч унітаз з промовистими написами (на світлинах і на відео).

Ініціатор і організатор флешмобу, автор петиції «Дерусифікувати Полтаву», засновник ютуб-каналу «Українська Полтава» Олексій Логвінов розповів, що унітаз обрав як символ московського варварства й через популярність цього сантехнічного виробу серед російських путінських окупантів, які продовжують практики Петра першого із загарбання чужих земель. Латинська літера «Z» у слові «здесь» символізує нерозривний зв’язок між подіями 1709 року і сьогоднішньою агресією. Згадка про акт дефекації царя висміює всю нікчемність події, якій присвячений пам’ятник. Активіст назвав інсталяцію своїм найпершим твором у стилі сучасного брутально-актуального мистецтва та на ФБ-сторінці іронічно зазначив: «Унітаз козака Магденка. Найкоротша історія Полтави від 1709 до наших днів».

А цими днями волонтери з громадського проєкту «Містохаб» за допомогою автовишки зняли з «пам’ятника відпочинку Петра І» сітку, а натомість повісили важливий інформаційний покажчик: «Тут досі стоїть російський пам’ятник». «Волонтери зрозуміли неправильність накриття пам’ятника сіткою, бо тоді він наче зник з простору, але залишається стояти. Пам’ятник без сітки, але з табличкою, на думку волонтерів, нагадуватиме про необхідність демонтажу», -розтлумачила дії громадськості депутатка міської ради Юлія Городчаніна.

Позиція Міністерства культури й УІНП: переміщення до музейного простору

Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму на засіданні 7 вересня 2022 року розглянула питання щодо подальшого існування в публічному просторі м. Полтава пам’ятників, встановлених у часи Російської імперії та пов’язаних з перемогою Росії в Полтавській битві 8 липня 1709 року над союзними військами України та Швеції. Це серед іншого стосується й пам’ятника на місці відпочинку Петра, спорудженого росіянами у 1849 році.

«Вторгнення військ Російської Федерації на територію суверенної держави Україна актуалізувало суспільний запит на посилення здатності протистояти внутрішнім і зовнішнім безпековим загрозам шляхом утвердження національної ідентичності українського народу, подолання наслідків антиукраїнської спрямованості російських міфів про спільну історичну пам’ять. Сьогодні Україна захищає від російського вторгнення право на власну ідентичність. У цій війні особливого значення набуває подолання наслідків російської імперської та радянської тоталітарної політики в Україні, у тому числі — очищення публічного простору від символів російської імперськості. Встановлення пам’ятників та присвоєння найменувань, що здійснювалися Російською імперією в Україні, були покликані поширювати російські пропагандистські наративи та демонструвати вищість російської культури, водночас підкреслюючи другорядність української. В умовах російської військової та інформаційної агресії слід враховувати, що пам’ятники, встановлені за часів Російської імперії і дбайливо збережені в часи СРСР, ворог використовує, серед іншого, як „аргументи“ для заперечення існування української нації і держави, проштовхуючи тезу про „один народ“, та просування „русского мира“ як ідеології путінської Росії у війні проти України. З огляду на це, Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму рекомендувала Полтавській обласній військово-цивільній адміністрації та Полтавській міській раді демонтувати та прибрати з публічного простору російські імперські пам’ятники у Полтаві, оскільки вони є воєнними імперськими символами, які меморіалізують перемогу Росії над Україною та її союзником Швецією, були покликані підкреслювати колоніальний, залежний стан України, уславлювати російську армію, і продовжують закріплювати російське бачення української історії; розглянути питання подальшої музеєфікації виключно тих демонтованих пам’ятних об’єктів, що мають культурну цінність», — говориться у рішенні.

Ситуація остаточно прояснилася після того, як Верховна Рада схвалила, а Президент підписав Закон «Про засудження і заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Ним доручено уряду переглянути статус пам’ятників і пам’ятних знаків, які є об’єктами культурної спадщини й містять російську імперську символіку. Реальний механізм такого перегляду законодавці передбачили у окремому Законі «Про внесення змін до Закону України „Про охорону культурної спадщини“ щодо незанесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток України окремих об’єктів культурної спадщини». 16 липня його підписав Президент. У Законі містяться критерії, за якими Міністерство культури й інформаційної політики зможе вилучати пам’ятки з реєстру або спрощувати процедуру їх видалення з публічного простору з огляду на культурну цінність пам’ятника.

Тобто, пам’ятник на місці відпочинку є об’єктом культурної спадщини національного значення, і витвором мистецтва, яку не можна просто так зруйнувати. Водночас, ця споруда однозначно є символом російської імперської політики, якій не місце в у публічному просторі українського міста Полтава. Тож тут варто діяти виважено, згідно з процедурами. Нищити не треба, важливо музеїфікувати. Настав час переміщення із публічного простору у музейний. Пора створити на території Державного музею-заповідника «Поле Полтавської битви» кластер, присвячений російській монументальній пропаганді. Думаю, для туристів було б цікаво довідатися, як протягом століть мізки українців засмічувалися «рускім міром», в тому числі й через створення потужних монументів, які символізували окупацію України. Приміром, було б пізнавально почути від екскурсовода цитату з праці відомого історика, монографії якого збагатили славу Полтавського краєзнавчого музею, репресованого комуністичним режимом музейника, археолога, автора книги «Архітектурне обличчя Полтави» Михайла Рудинського: «по катастрофі 1709 року Полтава, якраз у силу своєї провінціальності — дуже скоро не тільки змирюється з російським режимом, а навіть пишається своєю славою. Славою міста перемоги росії і смерті української незалежності, що так досадно в’яжеться з нею в затасканій римі поетів».

Що натомість? Мазепинці, Конституція Орлика, Величковский, Магдебургзьке право?

На місці демонтованого об’єкта не повинна зяяти діра. Необхідні широкий обмін думками, дискусія. Також після цього провести конкурс на створення нового пам’ятника, який би відображав нашу українську інтерпретацію подій 17-18 століть.

Знайомився із думками, що лунають із різних експертних середовищ. Можливо, єпархія ПЦУ підтримуватиме ідею увічнення Паїсія Величковського. Логічною є думка про потребу пам’ятника Магдебургзькому праву як явищу. Поважаю ці позиції, та тут висловлюю свою точку зору.

Меморіал «Мазепинці. Конституція Орлика» (перша українська політична еміграція) з огляду на загальноприйняті світові правила побудови єдиних символьних просторів (поєднання назв вулиць, парків, набережних, меморіалів, пам’ятників, меморіальних дошок тощо) логічно було б створити якраз саме поруч із вулицею, що названа на честь мазепинця, гетьмана Пилипа Орлика, тобто замість ворожого маркера «Відпочинок московського царя Пєтра». Меморіал має увічнити пам’ять не лише Пилипа Орлика й кошового отамана Запорізького козацтва Костя Гордієнка та інших уродженців Полтавщини, які склали першу політичну еміграцію: це й Федір Нахимовський, і Клим Довгополий, і Дмитро Горленко, і Григір Орлик, і племінник Мазепи Андрій Войнаровський, і представники козацьких старшинських родів Полтавщини. Це родини Мировичів (зокрема й генеральний бунчужний Федір Мирович) та Горленків (зокрема Дмитро Горленко). Постійно з дипломатичною місією в Європі перебували Дмитро Горленко та брати Мировичі — Федір та Іван. Це й Генеральний осавул Григорій Герцик, Атанас, Іван і Ганна—діти полтавського полковника Павла Герцика. Ганна стала дружиною Пилипа Орлика, розділила з ним всі складнощі життя в еміграції, була надійним помічником у політичних справах. Її брати належали до уряду Пилипа Орлика, виконували дипломатичні доручення гетьмана. За свідченням Пилипа Орлика, всі вони допомагали у написанні Конституції 1710 року.

Важливо, щоб меморіал був потужною противагою російській псевдоісторичній огидній пропаганді, різноманітним міфам-побрехенькам росіян про Мазепу і мазепинців і пропонував містянам та туристам історичну правду на основі наукових джерел про антимосковський воєнно-політичний виступ гетьмана Івана Мазепи та першу політичну українську еміграцію. Переконаний, що в умови конкурсу має бути включено закарбування у камені (граніті, бронзі) відомого вислову письменника, історика, громадського діяча, жертви комуністичного терору Гната Хоткевича: «…мазепинці — се не убогі егоїсти, а рицарі смерті, що віддали за свою ідею, за світлий ідеал національної незалежності— віддали і вигідне своє життя, і спокій, і душу всю».

Олег ПУСТОВГАР, представник УІНП в Полтавській області