До 80-річчя УПА: уродженець Полтавщини, письменник, лікар, ідеолог українського націоналізму Юрій Липа

Доктор філософських наук, професор Олег Гринів слушно зауважив: «Життя Ю. Липи підтверджує соборність наших земель. Уродженець Полтавщини Георгій Геращенко з одинадцяти літ жив у Одесі, в роки національно-визвольних змагань боровся за волю України в Кам’янці-Подільському, а загинув як лікар УПА на галицькій землі».

Юрій Липа народився на Полтавщині. Тогочасні документи засвідчують, що він був хрещений в Успенській церкві села Старі Санжари. Таїнство хрещення здійснив його дід, отець Іоан (Булдовський). Дослідниця життєвого та творчого шляху Юрія Липи Світлана Кучаренко встановила, що його батьком був Іван Липа, який у 1898-1902 роках працював земським лікарем у містечку Мачухи на Полтавщині. Тут, у Мачухах проживала і мати Юрія Єлизавета Геращенко (в дівоцтві Булдовська). Дядько Ю. Липи по матері — Феофіл, митрополит всієї України, Української соборно-єпископської церкви (1929-1937), Української автокефальної православної церкви (1942-1943), архієпископ Харківський та Полтавський. Його розстріляли сталінські кати у 1944 році. Рідним братом Юрія по матері є Ігор Геращенко, який у 1918 році героїчно загинув під Крутами, стримуючи російсько-більшовицьку навалу на Київ.У лютому 1910 року, після смерті матері Іван Липа переїхав разом із сином зі Старих Санжар до Одеси.

Юрій Липа — діяч Української революції 1917-21 рр.: був активним учасником Перших визвольних змагань в Одесі в лавах Гайдамацької дивізії, а згодом — куреня Морської піхоти Збройних сил УНР. Наприкінці 1920 року змушений емігрувати до Польщі.

Уже в юнацькі роки Юрій проявив себе як видавець і журналіст. Він був редактором газети «Вісник Одеси» (Одеса, 1918), журналу «Нова думка» (Кам’янець, 1920), співзасновником видавництва «Народній стяг» (Одеса, 1917; Каліш, 1924-1925; Варшава, 1933-1935, Львів, 1935-1936) та ін. Поринув і в громадсько-політичну діяльність: активний учасник українських студентських корпорацій «Чорноморе» (1925-1933, Данциґ, Познань, Варшава); співробітник Українського Економічного Бюро (1933-1934, Варшава); очільник Українського Допомогового комітету (1940, Варшава); ініціатор створення і співробітник Українського Чорноморського інституту (1940-1944, Варшава).

Займався письменницькою діяльністю. Разом з Євгеном Маланюком стає фундатором літературної групи «Танк«(1929, Варшава). Його творча спадщина налічує понад 360 творів. Серед них три поетичні збірки: «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938); літературознавча збірка «Бій за українську літературу» (1935), тритомник новел «Нотатник» (1936-1937); історичний роман «Козаки в Московії» (1930-1931, 1934), публіцистичні праці «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940).

У 1941 році Юрій Липа написав працю «Розподіл Росії», яка нині є надзвичайно актуальною. У ній український мислитель точно визначив головну суперечність Росії як нації та держави: вона «розривається між Європою й Азією, між національною органічністю та імперською захланністю, між Заходом і Сходом як цивілізаціями. У цьому закорінені всі проблеми Росії: вічне скрите протиборство-ненависть між її класами, що знайшли своє яскраве вираження у диктатурі і наджорстокостях большевизму, вічна схильність до крайнощів, що часто призводять до руїн і злочинів масового характеру, вічна імперсько-геополітична ворожість до інших народів, які в неї завжди діляться тільки на „більших“ і „менших“ ворогів, а друзями бувають тільки як раби або засоби для міжнародних маніпуляцій». У монографії «Розподіл Росії» він переконує читача: з огляду на розміри, потенціал і геополітичні претензії Росії, вона становить стабільну загрозу для усієї планети.

«Створена різними деспотами Андрієм Боголюбським, Іваном ІІІ, Іваном ІV Грозним, Петром І, Ніколаєм І дуже химерно, Росія як імперія виросла на протиставленні себе світові. Так визріла ментальна схильність росіян до ненависті, до вишукування ворогів (Сталін лише довів цю схильність до маніакальності через свою жахливу натуру деспота з психологічним комплексом нікчеми», — зауважує публіцист.

Закінчив медичний факультет Познаньського університету і з 1929 по 1943 рік жив і працював у Варшаві. Опублікував також дослідницькі праці про лікувальні властивості рослин: «Фітотерапія» (1933), «Цілющі рослини в давній і сучасній медицині» (1937), «Ліки під ногами» (1943).

Влітку 1943 року Юрій Липа з сім’єю переїхав з Варшави на Львівщину, до Яворова. Лікував селян та рятував від смерті вояків Української повстанської армії, аби повернути їх до збройної боротьби проти коричневих і червоних окупантів, готував тексти листівок і відозв до населення і німецьких солдат. Від липня 1944 року — інструктор 1-ї старшинської школи УПА. З наближенням фронту категорично відмовився від еміграції на Захід. 19 серпня 1944 року його було заарештовано і після жорстоких катувань 20 серпня розстріляно енкаведистами в селі Шутова. Похований Юрій Іванович Липа в селі Бунів. Наказом головного штабу УПА від 10 жовтня 1945 року йому посмертно присвоєно звання полковника.

Історик Ігор Стамбол писав:

«Мабуть, ніхто так не прагнув вивести Україну на роль країни „першого світу“, як Юрій Липа. Його тексти — це не тужливі нариси про „все пропало“ і „ми такі нещасні“, а потужна і надихаюча стратегія для великого народу, якому судилося вершити долю регіону, а може, і світу». А тими, хто прочитали його праці «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії», на думку І. Стамбола, «питання всемогутності Росії, „єдино можливості“ шляху до ЄС, усвідомлення України між Сходом і Заходом — вже ніколи не сприйматимуться так, як раніше».

Для Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті підготував Анатолій ГЕЙКО, завідувач відділу палеогончарства Інституту кермамології відділення Інституту народознавства НАН України, краєзнавець, с. Мачухи Полтавського району.