До 80-річчя УПА: уродженка Полтавщини Катерина Мешко-учасниця Великого збору УГВР
Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою Верховної Ради на державному рівні відзначається 80-річчя з часу створення Української повстанської армії. Щоб вшанувати захисників і захисниць України та воїнів УПА Інститут нацпам’яті проводить просвітницьку кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!». З 1944 року координувала національно-визвольний рух і представляла патріотичні сили Українська головна визвольна рада (УГВР). Сьогодні розповімо про Катерину Мешко — діячку ОУН і членкиню УГВР.
Катерина Мешко (псевда «Озерська», «Верещак») народилася 1913 року в Старих Санжарах Полтавської губернії (нині це село належить до Новосанжарської селищної територіальної громади Полтавського району).
Члени її родини були нащадками козаків, свідомими патріотами України, тому й стали жертвами більшовицького режиму. Старший брат матері — політичний діяч Олександр Янко, депутат Центральної Ради УНР, розстріляний НКВД у 1938 році. Батьки відійшли від хліборобства та стали купцями і підприємцями в Старих Санжарах. Батько був діячем Української автокефальної церкви (УАПЦ). Розстріляний чекістами в рідному селі навесні 1921 року, а старший брат Євген невдовзі загинув у повстанських лавах місцевого отамана Івана Біленького. Сестра Оксана Мешко — дисидентка, багато разів арештована та етапована таборами за проукраїнську діяльність.
Після розгрому родини Катерині довелося виїхати до Харкова, жити й навчатися у дядька, де й закінчила п’ятирічку. Опісля переїхала до сестри Оксани в Дніпропетровськ (нині м. Дніпро), навчалася в середній школі. На Січеславщині (тимчасова, досі недекомунізована назва — на Дніпропетровщині) особисто бачила ліквідацію російськими більшовиками УАПЦ, колективізацію сіл та Голодомор-геноцид. Згодом працювала токаркою на металургійному заводі в Дніпропетровську, навчалася на робітфаку.
1937-го виїхала в Москву, де закінчила електромеханічний інститут МЕМІІТ, а коли в 1941 році повернулася до Дніпропетровська, була прикро вражена хаотичним відступом Червоної Армії з міста і масштабною переправою німців через Дніпро.
Опинившись у німецькій окупації, Катерина дивом уникнула перших арештів та розстрілів ОУНівців-мельниківців та інших свідомих українців німецькими гестапівцями. Згодом вона почала працювати в обласній управі, а потім вступила в бандерівську ОУН (б), яка діяла підпільно на строго конспіративних засадах. 1942 року очолила обласний провід ОУН у Ворошиловграді. Водночас допомагала референту пропаганди крайового проводу Південно-Східних земель Омеляну Лоґушу. З ним згодом одружилася. Опісля була провідницею ОУН Криму. У 1943 разом з Омеляном Лоґушем перебралася на Волинь, працювала в крайовому проводі. В листопаді 1943 року організувала Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині.
Омелян Логуш, Дмитро Грицай, Катерина Мешко Логуш, село Будераж на Волині Листопад 1943
Катерина Мешко була учасницею Великого Збору УГВР (11—15 липня 1944 р.). Того ж року на доручення Проводу УГВР перебралася з чоловіком за кордон в Європу. Із секретним завданням — налагодити зв’язки з союзами антигітлерівських західних держав — вони дістались до американської окупаційної зони Німеччини та влилися в українську діаспору.
1949-го подружжя переїхало до США, де брало участь у діяльності Закордонного Представництва УГВР (ЗДПУГВР), а Омелян Логуш очолив український відділ «Голосу Америки».
Померла в 1991 року в місті Сент-Луїс (штат Міссурі, США), де мешкала з молодшим сином Євгеном. Він від 2007-го є дияконом Української греко-католицької Церкви.
Старший син — Юрій Логуш — науковець-економіст, засновник низки соціальних проектів, став відомим меценатом. Разом із дружиною Тетяною заснував Міжнародний конкурс романів та кіносценаріїв «Коронація слова», який існує вже більше 20 років і є одним з найпрестижніших в Україні.
Полтавський офіс УІНП (за матеріалами книг «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України. Книга перша», автори-упорядники Коретчук Я.В., Каспрук С. Д., Тимків В.В., Гук В.Ю. і «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія — Лохвиця, Полтавщина, Україна, Европа, Австралія, Америка. Біографічні інформації, нариси, статті, рефлексії, есеї, довідки, листи» Олександра Панченка)
