У Лубенській громаді обговорюють нові назви вулиць

На Лубенщині перейменують 94 вулиці

«Відповідно до Законів України „Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки“, „Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну“ у громаді триває процес перейменування урбанонімів», — говориться на офіційному сайті Лубенської міської ради.

Розпорядженням Лубенського міського голови 14 червня було створено робочу групу щодо зміни назв урбанонімів Лубенської територіальної громади. Цей дорадчий орган очолила секретар Лубенської міської ради Маргарита Комарова. До неї також увійшли регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, депутатка міськради Аліна Савка, краєзнавець Сергій Швецов, редактор газети «Лубенщина» Олександр Міщенко, вчителі історії, співробітники відділу містобудування та архітектури, також управління освіти виконкому міськради, Лубенського краєзнавчого музею імені Гната Стеллецького й науково-дослідного центру охорони археологічної служби Інституту археології НАН України.

Протягом трьох місяців експерти-учасники групи обговорили і затвердили перелік урбанонімів, які звеличують або символізують СРСР, державу-окупанта Росію або їх діячів, історичні та культурні місця, події, державну тоталітарну політику та практику.

Також напрацювали варіанти нових назв. З ними кожен охочий може ознайомитися тут.

«35 вулиць у Лубнах та 59 вулиць у селах громади будуть перейменовані. Завершуємо процес дерусифікації, оскільки необхідно позбутись назв вулиць, які увіковічнюють представників та події країни, яка розпочала повномасштабну війну проти України та здійснює геноцид нашого народу. Сучасна Україна та наша громада має власних героїв, видатних особистостей та визначні події, якими ми можемо пишатися та зробити особливою частиною історії нашого славного міста. Це важливо зробити саме зараз, у час війни, задля зменшення впливу країни-агресора на свідомість мешканців громади, щоб унеможливити розповсюдження російської пропаганди та фальсифікацію української історії. Скільки ще повинно загинути українців, щоб ми нарешті усвідомили, що ми маємо власну історію? Я вдячна членам робочої групи за виважений підхід до кожної особистості, за розуміння та небайдужість. Сподіватися, що східний сусід в осяжному майбутньому від нас відчепиться, не випадає. А ось максимально зменшити вплив росії можна. І перейменування наших вулиць — це теж частина остаточної деколонізації України», - підкреслила Маргарита Комарова.

Їх життя пов’язане з Лубенським краєм: про низку ініціатив робочої групи

Об’єднали експертне середовище постаті Миколи Міхновського — ідеолога українського самостійництва; як адвокат захищав борців із російським самодержавством, у 1906-07 роках відстоював права діячів Лубенської республіки, за якою проходили його товариші-брати Володимир і Микола Шемети; з 1917 року мешкав у Лубнах, обирався Лубенським мировим суддею та Миколи Божка-Божинського — учасника бою під Крутами; з серпня 1907 до квітня 1915 року навчався у Лубенській гімназії.

Серед затверджених робочою групою пропозиції, що надійшли до Полтавського офісу Інституту нацпам’яті від краєзнавця, автора масштабної книги «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія — Лохвиця, Полтавщина, Україна, Европа, Австралія, Америка» Олександра Панченка.

Запропоновано пошанувати пам’ять: Андрія Жука — дипломата УНР, діяча кооперативного руху, публіциста, канцеляриста Лубенської повітової земської управи, одного із засновників і чільних членів Союзу Визволення України, співробітника посольства УНР у Відні, радника МЗС УНР, з 1930 року очільника бюро союзу українських кооперативів; Габелко Федора (псевдонім Ф.Лубенський) (1918-2017) — художника, громадського і театрального діяча, видавця. Мешкав на Лубенщині, учасник Другої світової війни, перебував у концтаборі, звідки втік. Емігрував до Австралії; там заснував видавництво «Дніпро», видавав церковно-громадський журнал «Наш голос». Був культурно — освітнім референтом Української Громади Австралії, керував вокально-музичною, драматичною і хореографічною студією. Вчителював у товаристві «Рідна школа» в Мельбурні, організував Театр імені Леся Курбаса, заснував Українське австралійське мистецьке товариство імені Миколи Лисенка, видавництва «Основа» та «Голос громади», голова Легіону Симона Петлюри. Засновник і видавець журналу «Прозріння». Автор портретів Тараса Шевченка і Симона Петлюри, пейзажів і акварелей. У 1993 році брав участь у відкритті Меморіалу жертв голодомору-геноциду на Кургані скорботи біля Лубен.

Ініційовано й появу назви вулиці на честь родини Мішалових. Бандурист, ботанік, меценат Мішалов Марко Васильович працював на Дослідній станції лікарських і ефіроолійних рослин, викладав у технікумі лікарських рослин (нині Лубенський лісотехнічний коледж).

Під час Другої світової війни виїхав до Німеччини. У 1944-48 разом із сином перебував у австрійському таборі поблизу Відня, був у складі Капели бандуристів імені Тараса Шевченка. Від 1949 року мешкав у Сіднеї, підтримував діяльність Капели бандуристів імені Тараса Шевченка в Детройті. З 1976-82 разом із онуком започаткував і видавав у Сіднеї журнал «Бандурист». Опублікував низку книг та статей про кобзарство й бандурне мистецтво, зокрема їх історію, думи. Співавтор довідника «Українські кобзарі-бандуристи». Мішалов Віктор Юрійович — бандурист, композитор, педагог. Онук Марка Мішалова. Кандидат мистецтвознавства (2009), Заслужений артист України (1999) має Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2009). Закінчив музичний факультет Сіднейського університету (1984).

Регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар запропонував увічнити видатних особистостей, життя яких теж пов’язане з Лубенським краєм. А саме:

Етнограф, письменник і педагог, перший директор Лубенської чоловічої гімназії, укладач і видавець одного із найавторитетніших зібрань — антології українського усного фольклору малих жанрів Матвій Номис.

Поет-шістдесятник, мислитель, літературознавець, правозахисник, політв’язень СРСР Василь Стус, який у 1959-60 рр. проходив строкову службу у військовій частині у Лубнах і згадував це місто у листуванні.

Зеленський Дмитро — полковник Лубенського полку Гетьманщини, який підтримував укладання союзу із королем Швеції Карлом ХІІ. Лубенський полк брав участь у обороні гетьманської столиці Батурина та у Полтавській битві проти військ московського царя Петра I. Поет Сергій Сурмач присвятив видатному мазепинцю поему «Полковник Дмитро Зеленський».

Адамцевич Євген — народний кобзар з села Солониця неподалік Лубен, творець «Запорозького маршу» — одного із музичних символів боротьби за Незалежність України. Він разом із гімном України звучав на мітингах у другій половині 1980-х. Після здобуття Незалежності саме під звуки «Запорозького маршу» збиралися депутати у Верховній Раді України. Він же став основним маршем репертуару оркестрів Збройних Сил України, замінивши імперське «Прощання слов’янки». Його прем’єра широкому загалу відбулася в Києві 1969 року під час концерту кобзаря в Київській опері. За кілька років комуністи заборонили виконання. Цю заборону зняли лише за двадцять років. За підсумками всенародного опитування «Запорозький марш» увійшов до 15 головних символів української державності-поруч із прапором, гімном, Конституцією Пилипа Орлика та духовним гімном «Молитва за Україну».

Лівицький Андрій — Президент УНР в екзилі. Працював у Лубенському окружному суді. У 1903-1906 роках очолював Лубенський осередок Революційної української партії. Під час подій Лубенської революції 1905 року був головою Коаліційного комітету Лубен та очолював Штаб Оборони, який керував загонами громадської самооборони міста. Із 1917 року член Української Центральної Ради. Протягом 1920-1921 років — виконувач обов’язків голови уряду УНР, в 1922-1926 роках — голова уряду УНР в екзилі. По загибелі Симона Петлюри очолив Директорію УНР та перейняв посаду Головного Отамана військ УНР.

Милорадович Василь — український фольклорист, етнограф, історик, поет і перекладач. Працював мировим суддею Лубенського повіту. Після виходу у відставку досліджував історію, фольклор, етнографію Лубенщини. Автор робіт «Лісова Лубенщина», «Степова Лубенщина», «Середня Лубенщина», «Снітинстька старовина», «Народі обряди і пісні Лубенського повіту».

Сергій Шелухін — Генеральний суддя та Генеральний прокурор у часи Центральної Ради, вчений, юрист, історик, дипломат, письменник, педагог, який навчався у Лубенській чоловічій гімназії.

Полтавський офіс УІНП