У Полтаві увічнять пам’ять ідеолога консерватизму, борця за незалежність, історика і публіциста В’ячеслава Липинського

Засіданню передував розгляд цього питання на Комісії з питань найменування та перейменування елементів міського середовища та інфраструктури, увічнення пам’яті осіб та подій. Учасники комісії підтримали меценатську ініціативу відомого у Полтаві громадського діяча і воїна ЗСУ Андрія Баранова. Він віднайшов кошти на виготовлення нового місця пам’яті та звернувся до міської влади з проханням погодити встановлення у межах визначених законодавством процедур. Консультації щодо місця майбутнього розташування меморіальної дошки, напису на ній тощо надали науковці-історики, Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті та Державний архів Полтавської області.

Згідно з дослідженнями професорки, завідувачки кафедри українознавства, культури та документознавства національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Ірини Передерій: «В’ячеслав Липинський мешкав фактично у самісінькому центрі Полтави — в будинку по вулиці Олександрівській, 44, напроти дворянсько-селянського банку, поряд із адміністративним центром — Круглою площею та Корпусним садом». Тож дошку встановлять на фасаді будівлі по вулиці Соборності, 44, де жив діяч під час 1-ої світової війни та подій Української революції.

«Це звернення до Полтавської міськради ми разом з соратниками зробили ще до повномасштабного російського вторгнення, у листопаді 2021 року. Тоді ми вели велику кампанію увіковічнення пам‘яті воїнів АТО/ООС, встановлюючи в Полтаві та області пам‘ятні дошки на їх честь, накопичили в цьому великий досвід. 14 квітня 2022 року в Україні мали б відзначати 140-річну ювілейну дату з дня народження В‘ячеслава Казимировича Липинського, привернути увагу до його ролі в творенні української державності на початку 20 століття. До цієї дати ми й планували встановити пам‘ятний барельєф на місці, де був розташований будинок, у якому мешкав в Полтаві. Але плани зруйнувала війна. Переважна більшість моїх друзів і соратників, в тому числі автори проекту (та й я так само) — сьогодні в ЗСУ, боронимо нашу землю від ворога. Шлях юридичного оформлення завершено, прийняття міськвиконком рішення щодо встановлення барельєфа певним теж означило ювілей державника. Встановимо ж меморіальну дошку після перемоги! Вчергове стверджуючи, що незалежній вільній та демократичній Україні бути!», — прокоментував рішення міськвиконкому Андрій Баранов.

«Ніхто не збудує нам держави, якщо ми її не збудуємо. Ніхто за нас не створить націю, якщо ми самі нею не станемо. Нам перш за все потрібні тверда віра, мораль і великий порив та велика активність…» Ці слова належать історику, історіософу, соціологу, публіцисту, теоретику українського консерватизму В’ячеславу Липинському. Вони були актуальні понад сто років тому, вони актуальні для українців і сьогодні, у час російсько-української війни за незалежність. Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті й згідно з Постановою Верховної Ради 140-річчя від дня народження видатного Українця відзначається на державному рівні. Важливо знати, що життя і діяльність Липинського нерозривно пов’язане з Полтавським краєм. Тож ще торік влітку спільно з науковцями і громадським діячем Андрієм Барановим опрацьовував план підготовки до ювілею. На жаль, повномасштабне вторгнення росіян поміняло пріоритети, але після Української Перемоги у Полтаві Липинського буде неодмінно пошановано», — наголосив регіональний представник УІНП в Полтавській області» Олег Пустовгар.

Він розповів, що навесні у межах відзначення 140-річчя з дня народження Липинського з ініціативи Полтавського офісу УІНП та редактора сайту «Історія Полтави» Бориса Тристанова на цьому ресурсі опубліковані дві праці докторки історичних наук Ірини Передерій: монографія «В’ячеслав Липинський: етнічний поляк, політичний українець» і стаття «В’ячеслав Липинський і Полтавщина».

Довідково: В’ячеслав Липиснький народився 5 квітня 1882 року на Волині в родині землевласника. Початкову освіту здобув у Луцьку, а середню — у Києві. Вирішальна подія у житті сталася на останньому році навчання в гімназії, коли запропонував польській студентській організації, до якої належав і сам, об’єднатися з українською студентською громадою. Коли його колеги відкинули цю ідею, покинув польську організацію і став членом української громади, оголосивши себе національно свідомим українцем. Склавши 1902 році іспит зрілості у Києві і відбувши однорічну службу, навесні 1903 року виїхав до Кракова. Тут написав знакові статті й монографії, тут визріла ідея створення «Союзу визволення України». У 1914 році був призваний до війська та брав участь у Першій світовій війні.

За даними з монографії полтавської професорки Ірини Передерій, скинення російського царату 1917 року 35-річний офіцер зустрів у резервному піхотному полку у Полтаві. Тут намагався сформувати український кавалерійський полк, передати його в розпорядження Центральній Раді.

«У Полтаві Липинський не стояв осторонь громадського-політичного та культурного життя. Одразу зав’язав знайомства з українськими діячами Полтавщини. Співпрацював з Українським клубом (зараз це будівля обласного центру археології по вул. Стрітенській, 37), що був заснований у листопаді 1913 р. після кількох марних спроб легалізувати полтавську „Просвіту“ і швидко став своєрідним об’єднавчим центром української інтелігенції міста. В Українському клубі кипіло національне життя, а з початком революції 1917 р. там із ранку до пізньої ночі відбувалися всілякі засідання, збори, наради, відчити тощо. В’ячеслав Липинський безпосередньо контактував із такими членами клубу, як Віктор Андрієвський, Павло Чижевський. Товаришував із відомим українським ученим Вадимом Щербаківським, що завідував тоді археологічним музеєм, часто бував у нього вдома. Із вибухом революції поринає і в активну політичну діяльність. Її виявом була участь В’ячеслава Липинського у роботі Української військової громад, що постала у Полтаві навесні 1917 р.».- говориться у монографії докторки історичних наук Ірини Передерій.

Липинський був делегатом І Всеукраїнського військового з’їзду. У червні 1917 року він був одним з організаторів З’їзду хліборобів, тобто заможних селян. За його ініціативою була створена політична організація «Український союз хліборобів-державників». Протягом наступних років редагував видання «Хліборобська Україна», на сторінках якої друкував свій фундаментальний трактат «Листи до братів хліборобів». Восени 1926 року переїхав до Берліна, де в Українському науковому інституті очолив кафедру української історії.

Основним пунктом українського державного будівництва вважав встановлення правової монархії у традиційній формі гетьманату. Вбачав необхідним відродження українського консерватизму, постійна відсутність якого спричинила поразку всіх українських державних творень і прагнень. Консерватизм за Липинським — це утвердження всередині українського громадянства організованих сил авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних стати в майбутньому носіями української державної влади.

Помер 14 червня 1931 року. Поховали в родинному склепі Липинських на Волині. За наказом російсько-комуністичної влади всі могили на польському кладовищі, в тому числі й склеп Липинських, були знищені. У перші роки Незалежності активісти Народного Руху України розчистили цвинтар і встановили пам’ятник над символічною могилою великого сина України.

Полтавський офіс УІНП