У Полтавському музеї Панаса Мирного презентували виставу про Марусю Чурай та Світлицю легендарної піснярки

У заході взяли участь музейники, ЗМІ, громадські діячі, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, актори обласного театру ім.Гоголя, заступниця голови Полтавської обласної організації спілки журналістів Олена Вахницька, музиканти, завідувачка відділу краєзнавства Полтавської обласної універсальної бібліотеки ім.Котляревського Марина Федрова, широке коло поціновувачів пісень Марусі Чурай.

Вистава пропонує глядачу іншу «оптику» на життя Марусі. За версією Юлії Корженко, Маруся Чурай навчалася у музичному колегіумі Лейпцига, не труїла свого коханого, а виправдав видатну українську співачку гетьман України Богдан Хмельницький. Виконавці — актори Полтавського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя Катерина Єгоричева, Людмила Тимофєєва та вокально-інструментальний дует «Родичі».

Громадська діячка і відома майстриня-вишивальниця, волонтерка російсько-українського фронту Зоя Коваленко подарувала з свого сімейного архіву для нової експозиції «Світлиця Марусі Чурай» кілька експонатів: чеканку з профілем співачки, документи про перші просвітницькі заходи, присвячені Марусі Чурай у Полтаві наприкінці 80-х і на початку 90-х рр. минулого століття. А ще вишитий оберіг із рядками з історичного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай»:

Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава, –
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.

Директорка музею Світлана Завалій розповіла, що юний волонтер, мешканець села на Одещині, де відбувалися кровопролитні бої ЗСУ проти російських окупантів, подарував для світлиці унікальну бандуру «Вона дуже цінна тим, що в середині зазначено 1936 рік. Ми досліджуватимемо її історію. Дарували нам і старовині рушники. Світлиця буде розширюватися», — сповістила Світлана Завалій.

Довідково: Маруся Чурай (1625–1653) — уродженка Полтави, українська співачка та поетеса часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. народилася в сім’ї козацького сотника Гордія, одного з соратників гетьмана Хмельницького. Їхній будинок стояв на березі Ворскли, неподалік Хрестовоздвиженського православного монастиря

В юності мала багато залицяльників, серед яких перший полковник Полтавського полку Гетьманщини Іван Іскра. Втім своє серце вона віддала Грицеві Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку Гетьманщини, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць.

Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її амністували Універсалом гетьмана Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра. Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави, померла. За іншими даними невдовзі після амністії стала монашкою одного з українських монастирів.

Маруся Чурай є авторкою понад 20 популярних українських пісень. Серед них «Засвистали козаченьки»,

«Віють вітри»; «Сидить голуб на березі», «Зелений барвіночку»», «Ой не ходи Грицю», «Ішов милий горонькою».

Український поет Іван Хоменко, збираючи матеріали для своєї драматичної поеми «Марина Чурай», знайшов у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть текст вироку, який доводить історичність особи Марусі Чурай. Зміст вироку, стиль і мовні особливості дають підставу вважати його справжнім історичним документом.

У Полтаві біля обласного театру (нині-вулиця Небесної сотні) споруджено пам’ятник Марусі Чурай.

Полтавський офіс УІНП