«І покажем, що ми, браття, козацького роду»: до 220-річчя видатного українського математика з Полтавщини Михайла Остроградського
24 вересня 1801 року славний козацький Полтавський край дав Україні і світу Михайла Васильовича Остроградського. Він народився у родині, яка належала до знатного козацько-старшинського роду Остроградських, що вже п’яте покоління, ще з XVII століття виходив від козака, бунчукового товариша Івана Остроградського. Тривалий час, у темну добу бездержавності російська і радянська історіографії «ліпили» з нашого земляка «вєлікого руского учоного». Досі у «всесвітній павутині», навіть на вітчизняних інтернет-сайтах, можна надибати повідомлення з пропагандистським кліше «видатний російський математик». Замовчувалося ставлення вченого до забороненої у Російській імперії української мови, а ще за комуністичних часів особливо наголошували на, начебто, атеїзмі математика. 220-річчя із дня народження механіка, фізика, академіка, уродженця хутора Пашенна (нині село Пашенівка, що належить до Хорішківського старостату Козельщинської громади Полтавської області) цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті й згідно з Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» відзначається на державному рівні. Тож, маємо нагоду, відмовившись від пропагандистських штампів минулого, привернути увагу читача до цієї непересічної особистості через призму історичної правди.
З роду гетьмана Данила Апостола
Михайло Остроградський є вихідцем зі старовинного роду, до якого також належали гетьман Війська Запорозького, голова Гетьманщини на Лівобережній Україні (1727-1734) Данило Апостол і військовий діяч, контрадмірал Військово-морського флоту Української Народної Республіки Михайло Михайлович Остроградський. Із самого малку мав пристрасть до різних вимірювань та обчислень, а всілякі механізми цікавили його більше, ніж ігри з однолітками. Навчався у пансіоні при Полтавській губернській гімназії, де наглядачем служив письменник, поет, драматург, громадський діяч, основоположник сучасної української літератури Іван Котляревський. 1809-го року вступив до гімназії, але інтересу до навчання не виявляв, оцінки були середніми. Батько вирішив відправити його до Петербурга й прилаштувати у гвардійський полк, оскільки Михайло мріяв про військову кар’єру і мав богатирську зовнішність та міцне здоров’я. Проте дядько Михайла наполягав, що хлопцеві потрібна освіта, і восени 1816 р. той став вільним слухачем, а згодом і студентом відділення фізичних та математичних наук Харківського університету. Інтерес до науки у нього пробудив професор Андрій Павловський, який помітив надзвичайні здібності юнака.
У 1820-му Остроградський як найкращий студент отримав ступінь кандидата наук. Проте реакційне російсько-імперське чиновництво постійно затягувало видачу кандидатського диплома, пропонуючи складати все нові й нові іспити. Обурений таким ставленням, юнак повертає одержаний раніше атестат і просить викреслити назавжди його ім’я зі списків студентів.
Слава науковця по обидва боки Атлантики
Після цього подався в Париж, що був одним із центрів наукових досліджень Старого Світу. 1822-1828 здобував освіту в одному з найпрестижніших наукових закладів тодішньої Франції — Королівському коледжі, відвідував лекції знаменитих математиків. У 1826 р. представив Паризькій академії наук свою першу наукову працю з поширення хвиль на поверхні рідини. За свідченням родичів ученого, він виконав цю роботу, перебуваючи у борговій в’язниці і спостерігаючи у вікно за рухом хвиль на річці Сена. Прочитавши її, видатний математик Огюст Коші сплатив його борг і знайшов Остроградському роботу в Колежі Генріха IV. Праця молодого вченого стала значним внеском в гідродинаміку.
1828-го року повертається до Петербурга вже відомим ученим. У грудні його обрали ад’юнктом Академії наук. Діапазон наукової творчості був надзвичайно широким — займався аналітичною механікою, теорією удару, балістикою, варіаційним численням, алгеброю, теорією чисел, теорією ймовірностей тощо. У 30 років, 1831 р. був обраний ординарним академіком Санкт-Петербурзької Академії наук, згодом — членом-кореспондентом Паризької Академії наук, дійсним членом Римської, Туринської, Американської академій, почесним членом Київського та Московського університетів, багатьох престижних наукових товариств по обидва боки Атлантики.
Його праці стали підґрунтям, на якому будувалася та розвивалася школа механіки. За життя вчений опублікував понад 100 наукових праць, а математики давно звикли до термінів: рівняння Остроградського, метод Остроградського, формула Остроградського-Ґаусса, принцип Остроградського-Гамільтона.
Пам’ятник-погруддя у Полтаві
Пам’ятник-погруддя у Козельщині
Патріот рідного краю
«Що упродовж цілого життя залишалося несхитним? Любов до свого краю, до рідної мови. Під час лекцій Михайло Остроградський часто-густо не просто ввертав якесь дотепне українське прислів’я, а, захопившись солов’їною, міг цілу годину викладати… забороненою українською», — зауважує дослідник і оглядач державної агенції «Укрінформ» Олександр Рудяченко. Справді, мешкаючи у столиці імперії Петербурзі, уродженець Полтавщини ніколи не забував рідної української мови. На своїх лекціях дуже часто вживав українські вислови, і взагалі, до 1828 року він погано володів російською, розмовляв або українською, або французькою. Товаришував із більшістю тогочасної української еліти, зокрема із Тарасом Шевченком, Семеном Гулаком-Артемовським, родинами Лисенків і Старицьких.
Полюбляв приїздити до рідного села, вакації проводив у своєму маєтку, де влаштовував місцевим селянам бенкети. Як сказав засновник теорії аеродинаміки Микола Жуковський: «Перебуваючи на вершині слави, вшанований за свої наукові праці в усій Європі, Остроградський поводив себе надзвичайно просто і про свої заслуги говорити не любив, але своє козацьке походження завжди високо цінував».
Ставлення до Творця
Замолоду Михайло наговорив категоричних фраз. Скажімо, в розмові з академіком Віктором Буняковським (1804-1889) заявив: «Я був повним матеріалістом та атеїстом, визнавав лише те, що міг відчувати, виміряти і зважити». Комуністичні ідеологи запевняли: Остроградський, мовляв, атеїст.Насправді ж із віком ставлення до Бога докорінним чином змінювалося. А поштовхом до духовного перетворення послужила смерть матері. У старшому віці він взагалі перетворився на богомільну людину, православної віри не приховував, регулярно відвідував церкву, вдома перед образами запалював лампади. Але у СРСР зазвичай замовчували, що Остроградський життя закінчив як християнин, причастившись. «Останні миті життя земного українського геометра була воістину християнськими. Як засвідчив священик Є.І. Ісаченко, смертельно хворий причастився і останнім рухом слабкої руки осяяв себе хресним знаменням», — розповідає дослідник Олександр Рудяченко.
Заповіт вченого: «У москалів не хочу помирати»
Влітку 1861 у Михайла виявили нарив, що виявився злоякісною пухлиною. Остроградський відійшов у засвіти в Полтаві, дорогою до Харкова, куди прямував на лікування. «Сталося це 20 грудня 1861 р. (1 січня 1862 р.) від паралічу легенів у будинку його товариша Петра Павловича Старицького, на вулиці Сковороди, 7, у Полтаві», — сповіщає оглядач «Укрінформу» Рудяченко. — «Перебуваючи в родинному маєтку та милуючись краєвидом містечка Говтви, що височіє над навколишніми хуторами, Остроградський уголос промовив: «Помру у себе, бо у москалів не хочу помирати… Поховайте мене там (у Говтві. — авт), щоб було видно і Пашенну, і Довге, і Глибоке». Тож, поховали у рідному селі, у фамільному дворянському склепі, бо пам’ятали заповіт.
Могила у Пашенівці
ЮНЕСКО в 2001 році внесла Остроградського до переліку видатних математиків світу. У Полтаві споруджено пам’ятник Михайлу Остроградському, його ім’ям названо вулиці у Полтаві і Козельщині, обласний інститут підвищення кваліфікації вчителів у Полтаві, Хорішківську загальноосвітню школу 1-3 ступенів та університет у Кременчуці.
Упорядкував , регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області
