Ікони з іменами загиблих захисників України
Знайомство полтавців із відомим у багатьох країнах світу волонтерським проєктом «Ікони на ящиках з-під набоїв» відбулося на початку літа в Свято-Успенському кафедральному соборі Православної Церки України. Тоді в храмі відкрили виставку святих образів роботи київського подружжя художників Олександра Клименка та Софії Атлантової. Полтавці дізналися, що мистецький проєкт спрямований на підтримку Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ), який допомагає українським військовим та цивільному населенню на буремному сході України. Власне, Полтава стала тоді 45-м містом на творчому шляху проєкту, і ніхто й гадки не мав, що саме тут він отримає особливе продовження. Минуло менше трьох місяців, і подружжя іконописців презентувало новий цикл сакральних творів із назвою «Полтавський Деісис (моління)». Подія відбулася цими днями в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. На захід завітали ветерани російсько-української війни, представники української греко-католицької церкви, військові капелани, директорка Департаменту культури і туризму облдержадміністрації Ірина Удовіченко, регіональний представник Інституту нацпамяті в Полтавській області Олег Пустовгар, громадські діячі, депутати місцевих рад, журналісти, віряни і священики ПЦУ, митці. Роботу над циклом художники завершували на очах усього зібрання — виписуючи на тлі ікон імена 206 загиблих на російсько-українській війні Героїв-полтавців. Процес відбувався у супроводі духовних піснеспівів у виконанні праправнука нашого видатного земляка Миколи Лисенка — відомого українського диригента, регента і протодиякона Миколи Лисенка-молодшого.
Деісис — моління, або прохання
Так багато істинно українського, щирого, щемного переплелося на презентації «Полтавського Деісису» в краєзнавчому музеї — спогади Олександра Клименка, як кілька років тому після виставки «Ікони на ящиках з-під набоїв» у США ішов на цвинтар Саут-Баунд-Брука вклонитися могилі творця цієї архітектурної перлини — Василю Кричевському; скромне уточнення Софії Атлантової, що вона — онука художниці Олени Яблонської, рідної сестри геніальної Тетяни Яблонської; духовна присутність «гетьмана української музики» Миколи Лисенка... І все це перед ликами святих. П’ятнадцять образів, роботу над якими художники продовжували і вночі перед презентацією, розмістили у фойє музею. Першими їх побачили рідні наших загиблих в російсько-українській війні Героїв, священство, небайдужі полтавці, які прийшли помолитися за полеглих захисників Вітчизни.
— Представлений цикл ікон у православній традиції називається «Деісис», що з давньогрецької перекладається як «моління, або прохання», — пояснив архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. — Центром циклу є ікона Спасителя — Господь Ісус Христос, Суддя, Який вдруге прийде судити живих і мертвих... Цикл нагадує також, що за людський рід молитовно заступається Пресвята Богородиця, бо ми доручені Їй, передані Самим Спасителем. Нагадує про найбільшого серед народжених жінками — Іоана Предтечу, Іоана Хрестителя. Інші ікони присвячені переважно християнським воїнам, які закінчили своє життя мученицькою смертю за віру Христову.
Цикл ікон створювався художниками з думками про подвиг наших захисників на Донбасі, які виконали Христову заповідь про найбільшу в світі любов: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе (тобто пожертвує життям своїм) за друзів своїх (ближніх своїх) (Ін 15, 13).
До молитви і перед «Полтавським Деісисом», і перед іконами в усіх храмах земляків закликав архієпископ Харківський і Ізюмський Афанасій. Спогадами про те, як у пекельному 2014 році в зоні АТО доводилося проводити богослужіння в прямому сенсі на ящиках з-під боєприпасів, поділився військовий капелан (УГКЦ), протоієрей Максим Кролевський: «Нічого іншого під руками не було, але ми молилися разом із бійцями за збереження їхніх життів. Матеріал, на якому писалися презентовані сьогодні ікони, — особливий. Він багато пройшов і побачив. Можливо, якби ці дошки з ящиків з-під набоїв могли говорити, ми багато б іще почули».
«Служу народу України!»
— Сьогодні згадуємо всіх, хто віддав своє життя за Батьківщину, всіх, кого, на жаль, не змогли врятувати наші лікарі-добровольці, — розповів один із засновників проєкту «Ікони на ящиках з-під набоїв», керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова Геннадій Друзенко. — Серце болить за кожним. Імена загиблих будуть вписані на іконах, як у «Книзі Життя». Тож всі ми сьогодні тут разом — і мертві, і живі, як писав Тарас Шевченко... У цій прекрасній будівлі під прекрасну музику відчувається і зв’язок поколінь, і той зв’язок, який єднає людей у народ...
Геннадій Друзенко вручив відзнаки від РНБО України, командування 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького та Добровольчого шпиталю імені Миколи Пирогова фельдшеру евакуаційної бригади шпиталю полтавці Світлані Скляр. «Ця молода, чарівна, тендітна дівчина багато місяців була на фронті, справлялася з грізними викликами, рятувала кремезних бійців, — зазначив він. — Ці нагороди, грамоти від 2018 року нарешті знайшли її, адже так воно і буває: справжній герой не бігає за нагородами, нагороди його шукають».
«Служу народу України!» — лаконічно й містко привіталася нагороджена Світлана Скляр з усіма, хто дякував їй у музеї тривалими оплесками.
«Є тільки один шлях — зберегти образ Божий у собі»
— Ікони на дошках із ящиків з-під набоїв — це символічне перетворення смерті на життя, — розповів Олександр Клименко. — Символом смерті є ящики з-під озброєнь, символ життя у нашій традиції — ікона. Водночас цей мистецько-волонтерський проєкт має і реальне, практичне значення — досі підтримує медиків, які лікують поранених, хворих бійців.
За задумом авторів, Спаситель у «Полтавському Деісисі» — не просто Суддя, Він не на троні, не в оточенні ангельських сил — Господь максимально наближений і до тих, хто поліг на полі бою, і до кожного з нас. У циклі представлений також небесний покровитель землі полтавської преподобний Паїсій як втілення боротьби з тим невидимим ворогом, якого людина не бачить, тобто з гріхом у собі.
«Ми впишемо на іконах імена загиблих на фронті полтавців. Це буде своєрідне графіті в стилі тих написів, які робили благочестиві київські князі у Софії Київській», — відзначив Олександр Клименко.
Із цікавістю учасники зібрання чекали на спілкування із праправнуком нашого видатного земляка Миколою Лисенком-молодшим. І він у перших словах наголосив, що Полтава є містом, у якому вирішувалася доля не лише України, а й усієї Європи.
— Ікона — це образ Божий. Як можливо вижити, коли ти загинув? Як можна не збожеволіти, коли бачиш смерть своїх побратимів? Коли матір ховає свого сина? Напевно, є тільки один шлях — це зберегти образ Божий у собі. І «Полтаський Деісис» у цьому нам допоможе. Допоможе пам’ятати, що, ідучи поряд із Христом і втілюючи в життя Його головну заповідь любити ближнього, як самого себе, ми зможемо пройти через це пекло і наслідувати рай. Сьогодні ми доповнимо цей чудовий іконописний ряд духовною музикою, яка теж писатиметься на ящиках з-під набоїв.
Небесне воїнство, яке продовжує захищати Україну
Врешті настав і хвилюючий момент, коли Олександр Клименко, Софія Атлантова та Геннадій Друзенко вийшли до ікон, щоб завершити роботу над циклом «Полтавський Деісис». Написи виконувала пані Софія — на кожному святому образі по черзі, з однаковим горішнім рядком — молінням. Упокій, Господи, душі рабів Твоїх... Богдана, Романа, Володимира... Олега, Дмитра, Миколи... Геннадія, Максима, Олексія...
Імена полеглих бійців-полтавців урочисто зачитували священики. 206 відданих за Україну душ. Процес вписування вимагав багато часу, й Микола Лисенко-молодший заповнював його духовними піснеспівами. Та найперше пролунав гімн і реквієм Небесної Сотні «Гей плине кача».
Тривале стояння і стеження за рухами художників сприяло зануренню у пісенні величання новонародженого Спасителя світу й найчистішої Преблагословенної Богородиці, вело і на Святий Афон, де моляться за наш світ ченці, і в крихітну сільську церковцю, де не менш велично лунає «Отче наш». У музеї пахло ладаном...
Від сімей загиблих Героїв художникам подякувала мама полеглого бійця Олександра Горячевського Тетяна Миколаївна Горячевська: «Ідея перетворити те, що було символом смерті, на символ вічного життя не може не торкнутися людської душі. Коли на нашу землю прийшла біда, навіть ті, хто до цього не надто переймався питаннями віри, звернулися до сил небесних. Здавна в нашому народі кажуть: „Як до горя — так і до Бога“. І понеслися до неба молитви-жалі, молитви-прохання, молитви-сльози. Але я маю надію, що ми дочекаємося того часу, коли прозвучить молитва щирої вдячності за перемогу. Ці імена, які сьогодні вписані на тло ікон, належать небесному воїнству, яке продовжує захищати нашу матір Україну».
Не стримав сліз, дякуючи матерям загиблих Героїв, Олександр Клименко. Про мрію художника звести в Полтаві бароковий козацький храм «із ящиків з-під набоїв», де, можливо, «Полтавський Деісис» постав би як іконостас, учасникам зібрання розповів архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір. Завершилося дійство спільним виконанням духовного гімну України, музичної перлини Миколи Лисенка «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».
