Розмір тексту

Пам’ятник українським загиблим козакам у Полтаві — крок повернення пам’яті про своїх

У межах культурно-освітнього марафону «Наша незалежність» триває публікація циклу історичних матеріалів (фото, відео, документів, інформацій із газет, історій очевидців), що є знаковими для становлення незалежності та визначними для Полтавщини. На сайті Полтавської ОДА опублікували матеріал про відкритий 9 вересня 1994 року пам’ятник козакам. З того часу полтавці незмінно вшановують пам’ять загиблих українських козаків у День незалежності України та у День українського козацтва, сприймаючи пам’ятник і урочистості побіля нього як непорушну даність.

Проте, так було не завжди. Колись, на світанку Незалежності, Полтава була, тоді ще здавалося, що навічно, спаяна з імперською історією як місто «слави російської зброї». Полтавці, у масі своїй, не замислювалися про те, що Північна війна 1700–1721 років і зокрема облога Полтавської фортеці та Полтавська битва 1709 року забрали життя сотень українських козаків, потім забутих і зганьблених російською імперською історією на майже 300 років. Їх, полеглих українських козаків, завжди згадували побіжно і зневажливо, як найманців, що воювали з обох боків — російської армії Петра І та шведської армії Карла ХІІ. До російської армії зарахували усіх, без винятку та розбору за станом і національністю, прирівнявши до героїв. Натомість козаків гетьмана Івана Мазепи і Костя Гордієнка, що воювали за волю України разом зі шведами, охрестили зрадниками і маргіналізували, знищивши ціннісні україноцентричні орієнтири для українського суспільства і полтавської громади зокрема.

На пам’ятнику викарбуваний лаконічний і досить нейтральний напис «Українським загиблим козакам», хоча на початках проєктування він був іншим — «Українським загиблим козакам, полеглим у Полтавській битві за волю України», а це вже, погодьтеся, абсолютно інші зміст і сенс, що конкретизують важливість події, згадуваної на пам’ятнику, і спрямовують глядача саме до трагічних для України подій 1709 року.

Початок 1990-х років у країні був політично бурхливим, не оминули державотворчі події і Полтаву. Зростала політизованість та активність національно орієнтованих полтавців, з’являлись перші демократичні громадські об’єднання. Поступово зміни у світогляді містян ставали відчутними — відбувались мітинги протидії комуністичним силам, громадські акції вшанування пам’яті українських героїв, дискусії науковців та краєзнавців щодо визначення місця Полтави у переломний історичний час. Певним чином лібералізувалися відносини між владою і громадою, але про абсолютне сприйняття, відмінної від імперсько-радянської офіційної, національної історії та українських героїв було надто далеко. Через те і архітектурна меморіалізація у Полтаві була суворо регламентована і обмежувалася вшануванням більш-менш несуперечливих постатей та неподразнювальних подій. Про перегляд значущості Північної війни та впливу її на долю України не йшлося, а про злам стереотипу «Полтава — місто слави російської зброї» і поготів.

Перший крок у напрямку повернення пам’яті про своїх вдалося зробити головному художнику Полтави 1992–1993 років Віктору Михайловичу Батуріну, який продумав і проголосив ідею увічнення усіх визначних місць Полтави матеріальними знаками. Його масштабний проєкт мав стати довготривалим, розрахованим на прийдешні покоління архітекторів і художників, здатних реалізувати цей задум. Самому Віктору Батуріну не довго довелося втілювати у життя ним же окреслені перспективи — він рано і зненацька відійшов у засвіти 11 листопада 1993 року. Митець не дожив до дня відкриття пам’ятника загиблим українським козакам, автором і натхненником якого він був.

Разом з художником Віктором Батуріним над пам’ятником працювали полтавські митці: скульптор Володимир Іванович Білоус (22.01.1948 — 28.12.2003), архітектори Віктор Сергійович Шевченко (нар. 29.05.1959) і Юрій Павлович Олійник (нар. 25.07.1952 р.).

Місце для розташування гранітного козацького хреста, а саме він є провідним елементом художнього образу пам’ятника, обрано теж не випадкове. Окрім того, що плацик на початку Панянського бульвару має яскраву містобудівну значущість — бо тут починається променад до оглядового майданчику з видом на Монастирську гору з архітектурним ансамблем Хрестоздвиженського монастиря, чималою є його історична цінність і глибока символічність. На цьому місці, побіля Панянківського узвозу, стояла Спаська башта з брамою в’їзду до козацької Полтавської фортеці.

1994 рік. Урочистості з нагоди відкриття памятника

Данину козацькій славі віддано деталями у підніжжі пам’ятника — в основі хреста покладена пара бунчуків, символів гетьманської влади, та щит з давнім гербом Полтави. Тут немає нічого випадкового, кожна риса, кожна подробиця на своєму місці і має усім зрозумілий сенс. Монумент є мистецьким маніфестом утвердження національної ідентичності.

Оксана БЄЛЯВСЬКА, кандидат архітектури, науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

354
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему