«Persona grata»: архітектор Георгій Негай

[Відео було видалено]

ВЕД.: Вітаю вас! Я, ведуча Інна Якобенко, рада бачити в нашій студії гостя сьогоднішньої передачі «Персона грата», проекта, в який ми запрошуємо відомих, медійних людей або людей, які нас ситуативно чимось подивували і ми хочемо їх про це достеменно розпитати. Власне, сьогодні поруч зі мною кандидат архітектури, доцент кафедри основ архітектури Полтавського Національного технічного університету ім.Ю.Кондратюка, член-кореспондент Української Академії архітектури, член Національної спілки архітекторів Георгій Андрійович Негай. Доброго ранку Вам!

НЕГАЙ: Доброго ранку!

ВЕД.: Георгію Андрійовичу, мене, як людину, як журналіста, завжди цікавлять люди, які вміють жити повнокровно. Я вас саме до таких відношу. Нещодавно одна моя знайома, у якої татові 1 вересня буде 80 р., зателефонувала і сказала: «Ти знаєш, тато вчора повідомив мені, що записався на танці, в поетичний гурток і в хор! Тільки з танцями довелося за два тижні розпрощатися, бо суглоби не дають дуже танцювати, а от віршування і хор дуже йому подобаються, особливо хор. Він каже: розумієш, в мене ще ж і легені тренуються!» Ви також людина, яка завжди намагалася жити «на 100%». А для цього займалися профілактикою, займатися ще з молодості лікувальним голодуванням, у 75 років ви водите авто, подорожуєте і виглядаєте суперово.

НЕГАЙ: Дякую, дякую.

ВЕД.: Хто у вашому житті був прикладом такого життєлюбства?

НЕГАЙ: Я можу зразу відповісти — це моя матуся, царство їй небесне. Вона 3 роки тому померла, але вона була великим життєлюбом, багато працювала і завжди у своїй діяльності, чи то на землі, чи то на кухні, чи де, вона завжди творчо ставилась до цієї роботи, знаходила у цьому велику цікавість. Це для неї була не тяжка рабська праця, а це була натхненна праця, натхненна. Але я хочу сказати, в дитинстві я був великим мрійником, фантазером. Я мріяв про далекі світи, я мріяв написати якісь романи. У мене в голові складалися сюжети різноманітні. Мені снилися цікаві сни і я навіть записував ці сюжети, потім їх знищував, через те, що вважав, що соромно показувати людям такі недосконалі речі. На жаль, не збереглися, а тепер я шкодую. І з дитинства я зацікавився астрономією, через те, що, дивлячись у небо, я уявляв собі ці далекі світи, які там інші планети, інші зірки і т.д. І захопився астрономією ще до того, як у нас у школі почали вивчати астрономію. І я у нашій сільській бібліотеці, а я вчився в школі в невеличкому містечку Новоукраїнка Кіровоградської області. Невеличкий такий будиночок, там була дитяча бібліотека, і я там все, що стосувалося мандрівок, фантастики, астрономії, небесних світил, я все це перечитав. І хочу сказати, що оце захоплення , оці мрії, які кликали мене вперед, вони спонукали мене ніколи не зациклюватися на якихось негараздах життєвих, на якихось неприємностях. Я їх легко долав або легко забував, швидше всього. А тільки прагнув до чогось нового. Оце мене якось спонукало до праці, пошукової праці. Спочатку це була наукова фантастика, книжки всілякі цікаві, потім , коли я вже вчився на 5 курсі інституту Київського інженерно-будівельного, на архітектурному факультеті, у мене знову почали з’являтися мрії, яким же чином подолати суб’єктивізм в оцій гармонійності архітектурного середовища. Сталося це якраз після практичної поїздки у Прибалтику, де я дивився литовську забудову. Там вони значно краще будували, ніж на Україні. І я написав свій перший науковий твір як підсумок отих спостережень у Прибалтиці. І з тих пір почалося: я почав вивчати ці питання, теоретичні питання щодо об’єктивної оцінки естетичних характеристик архітектури.

ВЕД.: Я знаю, що свого часу у школі Вас просто приголомшила теорія відносності Ейнштейна. Ви захотіли створити свою «теорію відносності» — оцінки архітектурних об’єктів.

НЕГАЙ: Ви знаєте, в ті часи у нас єдиним джерелом інформації була чорна тарілка на стіні, репродуктор, і я весь час його слухав. І дуже багато було передач про московські новобудови висотні — і університет, і будівля на Смоленській площі, там, де зараз Міністерство закордонних справ і т.д. І увесь час повторювалося слово «ансамбль». Архітектурний ансамбль. Я не знав, що воно таке, ви знаєте, хлопчина... Воно мене полонило. І я поставив своєю метою якось оцінити, так як це суб’єктивно, думаю, ансамбль, а треба якось кількісно його визначити, щоб всі люди розуміли.

ВЕД.: Тобто, ви поставили собі амбітне завдання розробити кількісну оцінку гармонії в архітектурі ?

НЕГАЙ: Так.

ВЕД.: Коли я прочитала назву вашої кандидатської, то чомусь згадала рядки із «Моцарт і Сальєрі». «Гармонию он алгеброй поверил»...

НЕГАЙ: Так, до певної міри це точно так, що гармонію можна повірити алгеброю і треба до цього прагнути через те, що суб’єктивізму не місце в архітектурі, це надто вартісне мистецтво. Дуже багато вкладено в нього ресурсів! Якщо композитор, наприклад, написав поганий музичний твір, його можна просто не виконувати, якщо художник написав погану картину, її можна просто сховати і не показувати людям, а якщо архітектор збудує поганий будинок, поганий ансамбль, то його нікуди не дінеш. Він буде мозолити очі десятки і сотні років.

ВЕД.: І прикладів цьому — безліч...

НЕГАЙ: І вони, на жаль, дуже негативно, руйнівно впливають на нашу психіку. Як казав Вінстон Черчилль, видатний політичний діяч минулого століття, спочатку ми робимо архітектуру, а потім архітектура робить нас.

ВЕД.: Тобто, на етапі створення макету можна прорахувати, наскільки гармонійною буде майбутня споруда?

НЕГАЙ: Не тільки на етапі створення макету. Макет — це вже, так би мовити, підсумковий продукт творчої діяльності. А спочатку роблять фасадні розгортки, роблять начерки олівцем, потім начерки конкретизують, уточнюють, підраховують співвідношення, вишуковують і т.д. От на цьому етапі можна уникнути фатальних помилок. Коли проаналізуєш уже сучасними методами естетичні якості або співрозмірність будівель, які створювалися, так м’яко кажучи, не зовсім здібними або талановитими архітекторами, то видно, що вони недосконалі, що там інформаційно або стилістично вони мають слабку єдність, вони не створюють ансамблю. Так от я намагався створити таку теорію, інформаційну теорію співрозмірності, яка б дозволила досягати єдності архітектурної забудови, тобто, стилістичної єдності ансамблю, і оцінювати її естетичні характеристики.

ВЕД. Власне, Ви вивели формулу кількості зорової інформації , в основі якої був логарифм співвідношення двох елементів архітектурної форми. Я, чесно кажучи, абсолютно не розумію, як це, а просто цитую. І в результаті одиницею зорової інформації, за вашою теорією, став «елер» — елементарна різниця.

НЕГАЙ: Так. Я можу просто пояснити радіослухачам, що таке «елементарна різниця». Візьмемо два якихось елементи. Ну дві палички, можна сказати, довжиною 100 мм. І поруч їх поставимо на відстані, наприклад, тих же 100 мм одна від одної. Вони однакові. І, з точки зору теорії інформації, одна паличка відносно іншої не несе ніякої інформації. Тобто, в їх співвідношенні інформація зорова — це нуль. Добавимо до однієї палички одну десяту міліметра і знову подивимося: відрізняються вони, чи ні? Є між ними різниця якась? Ні. Око не помітить цієї добавки. І так по півміліметра коли ми будемо добавлять, нарешті різниця між цими паличками досягне такої величини, що вона буде помітна окові. От якраз у цей момент наступає елементарна різниця, одиниця зорової інформації. Це — не сама добавка, а це відношення оцих двох елементів розмірної структури, двох паличок оцих. Оце в оцьому відношенні і міститься один «елер» інформації.

ВЕД: Ви винайшли те, чого до вас не зробив ніхто інший. Тому ваша біографія в числі 5 тисяч людей, які заслуговують на вдячну відзнаку їхнього внеску в розбудову країни. Ви серед тих, чиїх імена і біографії занесено до всеукраїнського альманаху «Хто є хто в Україні» в 2000-ому році. Але на той час, коли ви захищали дисертацію «Метод пропорціювання архітектурної форми», все було непросто. Тогочасні теоретичні архітектурні школи в науці мали кардинально протилежне бачення оцього вашого наукового контексту...

НЕГАЙ: Так, це — цілком вірно. Справа в тому... Ну, між іншим, в школах було і єдине — вони не відрізнялися в тому, що до теоретичних проблем масштабності, пропорційності, взагалі гармонії вони ставилися з позиції описової і мистецтвознавчої. Тобто, панував суб’єктивізм. Панувало таке захоплення: ах, як прекрасно! Ах, як чудово! Як красиво! І все це були декларації, які не підкріплювались якимись розрахунками. Ну розрахунки були в тому, наприклад, що брали за основу аналізу пропорцій або співрозмірності квадрата. Тобто, співвідношення сторони квадрата до його діагоналі, або «золотого перерізу». Ну це важко описати, співвідношення, знов таки, одної сторони прямокутника до іншої, яке дорівнює 1,618 тисячних. Це співвідношення «золотого перерізу» було відкрито ще Леонардо да Вінчі.

Але Леонардо да Вінчі назвав цю пропорцію «божественною пропорцією». І, дійсно, її боготворили. Хоча нічого там божественного немає. Це — одне із співвідношень, яке забезпечує цілісність і єдність архітектурної композиції, яка сприймається очима. Є й інші. Наприклад, співвідношення висоти рівнобічного трикутника до половини основи. Є й інші співвідношення, які дають чудові результати. Тобто, досягається співрозмірність. Не будемо в це глибоко вдаватись. Слухачу це нічого не скаже. Але просто хочу сказати, що це фетишизувало той переріз, зробили з нього божество якесь, хоча воно таким не є, а є одним із пропорційних відношень, яких багато в архітектурі і які, якщо тільки його застосовувати, це обмежуватиме творчі можливості архітектора. Тому не треба зациклюватись на одному співвідношенні.

ВЕД: Георгію Андрійовичу, ви великий шмат життя присвятили не лише науковій і викладацькій роботі. Власне, після того, як переїхали до Полтави в статусі асистента факультету архітектури новоствореного на той час інженерно-будівельного інституту, у вас це — один запис в трудовій книжці? Скільки років ви на викладацькій роботі?

НЕГАЙ: На викладацькій роботі я з 1966 року.

ВЕД: Приблизно 2000 студентів-архітекторів ви навчали за цей час...

НЕГАЙ: Так, більше 2 тисяч.

ВЕД: 50 наукових праць, публікацій, методичних розробок і разом з тим кандидатська — не межа, тому що ви маєте амбітні плани, працюєте над докторською дисертацію. Як вона називатиметься?

НЕГАЙ: Вона буде називатися «Співрозмірність в архітектурі: інформаційна теорія».

ВЕД: З огляду на ваші наукові надбання, сучасний будівельний ансамбль нашого міста, те, що було створено за останні 20 років, скажімо, милує ваше око як архітектора-науковця?

НЕГАЙ: Я хочу сказати, що в роки незалежності був кардинально змінений підхід до проектування. Коли за радянських часів основним видом проектування була прив’язка типових проектів в натуру ( і ці будівлі були однакові: однакові вікна, однакові простінки, однакові балкони і т.д.)

ВЕД: 3-я улица Строителей...

НЕГАЙ: Так, намагалися тільки якось урізноманітнити їх просторове положення. Проте, це мало що давало. І коли настала ера індивідуального проектування, уже дозволено було індивідуально проектувати, — архітектор уже до того часу розучився творчо проектувати, створювати архітектурні форми. Він звик до прив’язки, звик до типових рішень, а типові проекти — вони сприяли створенню типових людей. Так, як свого часу Черчилль говорив. Олов’яні солдатики з’явилися. Я одного разу проводив бесіду із школярами 28-ої школи, це була профорієнтаційна бесіда, і я запитав школярів 5-го класу: «Ви бували в Краєзнавчому музеї?» Ну всі хором відповіли: «Так!!!» А вам подобається будівля Краєзнавчого музею? Так! А от ваша школа, де ви навчаєтеся, вам подобається? Так! А от скажіть, будь ласка, що вам більше подобається, — будівля вашої школи, чи Краєзнавчий музей? Всі сказали — школа! Всі разом, між іншим. От вам — плоди виховання. Тобто, вони виросли в такому одноманітному середовищі — неінформативному, негармонійному. І оце середовище у них виховало такі естетичні смаки, які абсолютно спотворені, які не відповідають нормам естетичним. Так що з цієї точки зору дуже важливо — створювати гармонійне середовище для того, щоб не тільки виховувати естетичні смаки, а формувати повноцінні особистості майбутнього. Архітектурне середовище повинно бути гідним сучасної людини, повинно доставляти їм задоволення не тільки в функціональному плані, але й в естетичному.

ВЕД: Із полтавських новобудов які вважаєте гідними сучасної людини?

НЕГАЙ: Дуже важке запитання Ви мені задаєте: гідне сучасної людини... Я зараз не можу вам сказать через те, що я дуже прискіпливо ставлюсь до будь-якої будівлі. От, скажімо, будівля, яка з’явилася — з вулиці Жовтневої якщо дивиться на наш театр, то праворуч з’явилася будівля якогось готельного комплексу (чи що воно таке — я й не знаю). Начебто це —новаторська будівля...

ВЕД: ...на місці колишнього майданчика, де продавали квіти?Будівля заявлена як готель з рестораном.

НЕГАЙ: Так. Але все-таки воно, з моєї точки зору, не спасає отої невідповідності висотної забудови, невідповідності масштабності, пропорційності по відношенню до оточуючого середовища. Там, на цій площі, є і модерн, і радянський класицизм (це — в образі самого театру). Це так просто по радіо неможливо передати. Я мрію всі ці аналізи теоретичні викласти на сторінках наших газет для того, щоб архітектори все-таки звернули увагу, що треба підвищувати свій професійний рівень, треба звертати увагу на співрозмірність, на масштабність, на ті якості, які підвищують духовність людини, а не принижують її. Треба, щоб архітектори не зациклювались на тих от журнальчиках, які вони переглядають і просто так «злизують» звідти уже майже готові рішення. Це — неправильно. Треба, щоб працювала, діяла школа підвищення кваліфікації: і для проектуючих архітекторів, і для викладачів вищої школи. А бажано, щоб теоретики-вчені якраз проводили такі семінари наукові в проектних фірмах, в проектних інститутах і тоді, можливо, і треба обов’язково, щоб ці вимоги були нормативно закріплені у державних будівельних нормах. Тільки тоді можна сподіватись на позитивний результат.

ВЕД: Ви говорите про гармонізацію навколишнього простору. Вашу теорію архітектурну можна застосовувати не лише в архітектурі. Свого часу, коли я працювала в газеті, ви нам пропонували застосування і в поліграфії елементів цієї теорії, що підвищувало б естетичний вигляд видання.

НЕГАЙ: Ви знаєте, коли я працював над кандидатською дисертацією, то я був зациклений на співрозмірності. Я навіть думав, що якість моєї дисертації значно поліпшиться, коли я весь текст, значить, буду співрозмірювати на основі своєї оцієї математичної теорії. І я так регулював ємкість тексту, щоб кількість рядків, кількість сторінок окремих розділів були у співвідношенні «золотого перерізу». І навіть показові матеріали, ілюстративні матеріали я теж гармонізував і розміщував: усі членування були взяті із ряду «золотого перерізу». Справа в тому, що текст легше читати тоді, коли окремі частини якось співрозмірні одна з одною. А то буває так, що один розділ коротенький, 5 сторінок, а другий — 25 і вони якось втрачають зв’язок між собою, нема логічного переходу. Те ж саме, коли текст брати газетний. Можна також досягати там співрозмірності на основі якогось співвідношення і тоді легше буде сприйматися ця сторінка очима і легше її буде читати.

ВЕД: Георгію Андрійовичу, мені здається, що ви — людина, яка, якщо починає щось робити, настільки цим переймається, що стає просто одержима цією ідеєю. Свого часу так було, коли ви працювали над кандидатською. Ви настільки зациклилися на цьому, що з’явилися навіть були проблеми зі здоров’ям. Ви тоді не зважали на здоров’я, думали, мабуть, що воно завжди буде, ви завжди будете молодим. І довелося уже потім працювати самотужки над його відновленням. Крок за кроком ви прийшли до розуміння корисності для організму лікувального голодування. В тому числі — і сухого. Наскільки це складно взагалі?

НЕГАЙ: Що привело мене до моїх хвороб, які виникли уже в аспірантурі? Справа в тому, що ідея-то в мене була, що в основі оцінки естетичних якостей і гармонізації архітектурної форми повинна бути зорова інформація. Я вивчив 12 теорій, які на той момент існували в світі, і намагався їх застосовувати. Але жодна з цих теорій не підходила. І, зокрема, теорія Клода Шеннона, яку використовував і архітектор московський Володимир Тальковський, і французькі архітектори, німецькі архітектори. Вони намагалися застосувати цю теорію, яка була розроблена для оцінки інформаційних одномірних каналів. Що таке одномірний інформаційний канал? Це — такий канал, у якому кожен наступний звук, чи знак у часі слідує на одній лінії. Наприклад, це — музичний твір або телеграфне повідомлення. Або людська мова і т.д. А архітектура — вона 4-вимірний простір. Тому що є висота, є ширина, є глибина і ще й людина рухається, іще в часі вона змінює ракурси, змінюються форми, положення. Тому жодна теорія не підходила. І я так тяжко переживав, тому, що я розумів, що потрібна нова теорія, якої немає. І я дійшов до такого стану, до нервового виснаження, що я вже не міг працювати, я не міг більше 10 сторінок у день прочитати. Тоді я вирішив полетіти до сестри в Тернопіль, там відпочити пару тижнів чи, може, й місяць. Аспіранти мало контрольовані — вони раз у місяць приходять до керівників і звітують про свою роботу. І от я поїхав у Жуляни, взяв квиток і до вильоту літака залишалося 2 години. А що робить інтелігентна людина, коли вона має дві години в запасі?

ВЕД: Читає.

НЕГАЙ: Вона читає. Я пішов у кіоск газетний, подивився і вибрав журнал «Наука и жизнь». І знайшов там статтю Ніколаєва і Нілова під назвою «Когда голод целебен?». Я там прочитав, знайшов там усі свої болячки і вирішив, що оце я лечу до сестри, прилітаю і це — єдине, що мене врятує. І дійсно, це мене поставило на ноги. Я там замість місяця пробув 5 днів. Прилетів і з аеропорту я зразу ж — в бібліотеку Академії наук зайшов, замовив собі літературу, на яку там були посилання в оцій статті і наступного дня я поїхав, законспектував оце все, прочитав, зняв на «Еру» — тоді не було ще ксерокса. Зняв на «Еру» і намітив собі, коли я буду місяць голодувати. Ну я, значить, місяць не голодував для свого відновлення здоров’я: злякався смерті, тому що почало все болить: і вгорі, і внизу, і справа, і зліва, і т.д. Я тоді не розумів цього. Але це були нормальні явища. І я проголодував тільки 6 днів. І почав відновлювальний період — тобто, відновлення на основі... тоді ще «сухого» голодування не було, а я почав пити соки і от на 4-ий день, коли я поснідав, я поїв вінегрет, я випив кефіру трошки, яблучко з’їв, і приліг відпочити. І от уві сні мені прийшла ця думка. Я зрозумів, ЩО повинно бути одиницею зорової інформації! Через те, що у класичній теорії це — біт, це — двоїна, це — реалізація однієї з двох альтернатив. А що в зоровій інформації? Я зрозумів, що це — елементарна різниця між двома стимулами. І тоді мене аж підкинуло на ліжку, я скочив, одягся і поїхав у бібліотеку, почав читати літературу з психофізики і я знайшов відповідь! І оці пороги зорового розрізнювання, які потім лягли в основу оцієї формули кількості зорової інформації, я знайшов в літературі. Це було таке піднесення! Я працював, не відриваючись, два тижні. Я за два тижні написав робочу програму дисертації, вийшло 40 сторінок. Поніс до керівника...

ВЕД: Яблонського?

НЕГАЙ: Так, Дмитро Нилович Яблонський — це рідний брат художниці Тетяни Нилівни Яблонської. Він сказав: «Це дуже багато — 40 сторінок. Скоротити!» Я її скоротив. Прийшов до нього через тиждень, але це були сторінки вдвічі довші, я їх перекроїв, перекомпонував. Він засміявся, каже: «Ну добре, друкуй. Будеш захищатись!» І таким чином уже робоча програма була через 2 тижні захищена на науково-технічній раді і я приступив до написання 1-ої редакції дисертації. Таким чином, бачте, голодування очистило. Між іншим, це дуже виявилось корисним. Через те, що пам’ять у мене різко покращилася. Я почав прочитувати в день по дві монографії, не записуючи, не конспектуючи, запам’ятовуючи всі прізвища, дати і т.д., тобто, дуже сильно покращилась пам’ять і це значно активізувало мою наукову роботу, ви знаєте, продуктивність різко зросла.

ВЕД: Тому до цього часу ви практикуєте голодування. Я знаю, що зовсім нещодавно, якраз перед 75-річчям, ви знову практикували сухе голодування.

НЕГАЙ: Так, я вже кілька днів як харчуюсь, уже не тільки соки п’ю, я їм уже вінегрет, салати. Безумовно, солоного не їм, м’яса не їм, яєць не їм, рибу купив, але ще не готував, через те, що рибу тільки через 2 дні мені можна буде у вареному вигляді. Сухе голодування — дуже ефективна річ.

ВЕД: Ви — людина активна з юності. Кавказ, Далекий Схід, Курили , Карелія — все це було у вашому «туристичному активі». Потім було захоплення марафонським бігом, ви були учасником Московського міжнародного марафону миру, до цього часу ведете активний спосіб життя: 70-річчя, знаю, зустріли на вершині гори Демерджі в Криму. 75-річчя означили тільки сухим голодуванням, чи теж кудись виїздили?

НЕГАЙ: Ну, я виїздив, трошки на морі побував, покупався, недовго, бо ніколи мені було. Я повернувся, бо треба було готувати статтю в міжнародний збірник, готувати нові публікації, бо для докторської дисертації потрібно не менше 20 наукових публікацій , половина з них — у закордонних виданнях. Через те втрачати час зараз я не можу, і я повернувся в Полтаву, тиждень проголодував, із них насухо 2 дні тільки, завершив і це виявилося просто чудово. Зараз я себе чудово почуваю і готовий до нових наукових звитяг, як кажуть високопарно.

ВЕД: Георгію Андрійовичу, наостанок я хочу зробити на Вашій візитівці штрих, що характеризує вас ще й як громадського діяча. І означу моє запитання словосполученням: Кадетський корпус?

НЕГАЙ: Ой, Кадетський корпус — це болюча рана і для мене, і для нашого міста, для всіх архітекторів. Розумієте, він один із величніших об’єктів ансамблю Круглої площі. Ансамбль Круглої площі — це пам’ятка містобудівного мистецтва всеукраїнського значення. Втрата Кадетського корпусу означала б руйнацію цього чудового класичного ансамблю. Він здалеку ще виглядає непогано, але коли зайти всередину, то він в жахливому стані знаходиться, він руйнується. Там спалений дах , там ідуть дощі, сніги падають, стіни зверху розморожуються, руйнуються. І це видно неозброєним оком: вода стікає по стінах, верхні ряди руйнуються, і треба, щоб місцева влада прийняла термінові конкретні дієві строки для того, щоб законсервувати його, щоб припинити руйнацію, а потім уже думати, як його відтворювати. А відтворювати його необхідно, через те, що це видатна пам’ятка архітектури пізнього класицизму. Це один із тих рідкісних об’єктів пізнього класицизму, який зберігся на теренах України, і треба докласти всіх зусиль. Зараз ставиться питання у Верховній Раді України про те, щоб внести поправки в Державний бюджет для того, щоб виділити якісь кошти на його консервацію і відтворення. Проте, все це якось не рухається, все це стоїть і от після закінчення відпустки ми плануємо знову взятися за цю боротьбу, за стимулювання місцевої влади, щоб почати все-таки щось робити для того, щоб врятувати його від подальшої руйнації.

ВЕД: Дякую вам за таку нестримну енергію, за активну громадянську позицію. Є такий бородатий анекдот про те, що хірурги ховають свої помилки під землею, домогосподарки — під майонезом, а архітектори — під плющем. З огляду на те, що незабаром 1 вересня, зичу вам виховати плеяду молодих архітекторів, яким ніколи не доведеться ховати свої помилки під плющем. Нагадую, що сьогодні гостем нашої студії був кандидат архітектури, доцент кафедри основ архітектури ПНТУ ім. Ю.Кондратюка, член-кореспондент Української академії архітектури і член Національної спілки архітекторів Георгій Андрійович Негай. Ще раз дякую!

НЕГАЙ: Прошу!

ВЕД: Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами і передаю віртуальне кермо ефіру моїм колегам. Почуємося за тиждень, на все добре!