Розмір тексту

67 років тому народилася співачка Квітка Цісик, іменем якої названо вулицю у Полтаві

4 квітня 1953 року народилася Квітка Цісик — американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна і блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень.

Вкрадений «Оскар»

Квітка Цісик для багатьох своїх співвітчизників була втіленням американської мрії. Донька повоєнного емігранта зі Львова, професійного скрипаля, в минулому — концертмейстера Львівської опери, Володимира Цісика, вона змалечку виростала в атмосфері музики й мистецтва. З чотирьох років батько почав учити своїх доньок Квітку та Марію грі на скрипці та фортепіано. Марія пізніше таки стала відомою піаністкою і свого часу була навіть директором консерваторії у Сан-Франциско, вела майстер-класи у Карнегі-Холі. Квітка ж, крім гри на скрипці, серйозно захоплювалася балетом, співала в хорі.

Зрештою, пісня взяла гору. Квітка закінчує Нью-Йоркську консерваторію, в якій опановує вокальну техніку й майстерно відшліфовує свій голос, колоратурне сопрано. Цей голос одразу ж вираховують американські ділки від шоу-бізнесу, які починають запрошувати Квітку Цісик (чи Кейсі, як називали її американці, — традиційна за океаном абревіатура з її ініціалів К. С.) бек-вокалісткою до зірок першої величини.

Справжня американська слава чекала Квітку Цісик на теренах рекламного бізнесу. З початку 80-х вона стає однією з найдорожчих виконавиць джинглів — рекламних мотивів для радіо й телебачення. За допомогою її витонченого співу створювали собі акустичний імідж корпорації Coca-Cola, American Airlines та авіакомпанія «Дельта», Sears, Safeway, Starburst, ABC, NBC, CBS, «Макдональдз» тощо. З 1982-го й до своєї смерті Кейсі Цісик залишалася єдиним голосом компанії Ford Motors. Американці вирахували, що їхню Кейсі прослухало більше людей, ніж може коли-небудь населити нашу планету, — понад 22 мільярди!

Попри непублічність Квітки Цісик, пісні у її виконанні отримали чимало престижних музичних нагород, серед яких — і «Оскар». Правда, з останнім вийшла не дуже приємна історія. У 1977 році її запросили виконати кілька пісень до фільму «Ти світло мого життя» і навіть зіграти невеличку роль у фільмі — подружки нареченої. Головна пісня фільму у виконанні Квітки Цісик настільки припадає слухачам до душі, що отримує «Оскара». Але напередодні церемонії нагородження один зі спритних продюсерів, що мав нюх на потенційні хіти, тихцем викупив права на виконання пісні й, записавши свою дочку Дебі Бун, яка старанно скопіювала манеру й інтонації Кейсі, випустив диск, який одразу ж очолив національний хіт-парад. Квітка проігнорувала церемонію нагородження, і пісню на церемонії виконувала саме Дебі Бун.

Подарунок Україні

У Квітки Цісик було все: слава, достаток, улюблена робота, кохані чоловіки (вона двічі була одружена: першим її чоловіком був композитор-аранжувальник Джек Кортнер, другим — інженер звукозапису Ед Ракович, якому Квітка подарувала сина Еда).

Однак була в неї іще одна, зовсім не американська, заповітна мрія — віддати данину поваги народові, який виплекав її родовід, землі, де вона ніколи не була, але чий голос змалечку бринів у її серці. І вона вкладає всі свої заощадження — більше 200 тисяч американських доларів, запрошує найкращих американських студійних музикантів (на фортепіано їй акомпанує сестра Марія, на гітарах грав фантастичний Стюарт Шарф), завдяки феноменальному музичному чуттю їй вдається зібрати такі бездоганні ансамблі, які нечасто могли собі дозволити більшість тодішніх поп—зірок США.

Із різницею в дев’ять років співачка записує два альбоми українських пісень — «Квітка» (1980) та «Два кольори» (1989). Записує просто для себе, для родинного архіву, адже розуміє, що у прагматичній Америці її українські альбоми не матимуть жодного комерційного зиску. Але інакше вона не може — ці альбоми потрібні їй, як повітря, щоб виспіватися, виговоритися, відмолитися піснями за Україну.

Українською вона, корінна американка, володіє не досконало, але кожне українське слово в пісні, інтонацію, звук їй виставляє її мама Іванна. А решта їй підказує серце. І ця мова виявляється зрозумілою без перекладу — диски Квітки Цісик зібрали купу нагород у Канаді, а в 1990 році були номіновані на «Ґреммі» в категорії Contemporary Folk. Сама співачка пояснювала свій альтруїзм просто: «Ці збірки пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу».

Сама Квітка Цісик побувала в Україні з мамою лише раз — у 1983-му, коли про неї як про співачку тут іще ніхто не знав. Її дуже хотіли запросити у 1989 році для участі в концерті діаспори в рамках фестивалю «Червона рута», але у співачки тоді не склалося. Вдруге її запрошували у 1992 році виступити в концерті до другої річниці Незалежності, але теж якісь нагальні справи завадили. Пізніше були перемовини про серію концертів Квітки Цісик на Батьківщині. Та, на жаль, цій її мрії не судилося здійснитися — 29 березня 1998 року, не доживши п’ять днів до свого сорокап’ятиріччя, вона відійшла в інші світи через рак молочної залози — хворобу, яка забрала її маму, а пізніше і її сестру. Як і не судилося записати третій альбом — з колисковими. Коли прощалися з Квіткою, над кладовищем линули її «Журавлі».

Вона таки повернулася в Україну — у спогадах, записах. З’явилися вони в Україні наприкінці 80-х — їх підпільно привозили українські емігранти, яким спростили процедуру відвідування історичної батьківщини, та українські музиканти, які почали їздити за океан на гастролі. «Коли я вперше привіз її диск 1990 року з Канади до себе у Карпати, то сусіди, як почули «Ніч така, Господи (!), місячна, зоряна», просили мене переписати їм платiвку, — розповідав в одному з інтерв’ю відомий поет і видавець Іван Малкович. — Ми ж не знали, що там має бути це «Господи»... Один чоловік, який жив на найвищій горі, мав гучномовця і в неділю після церкви пускав голос Квітки на всі найближчі гори. Коли вона співала «Я піду в далекі гори», то це було наче якесь очищення людей». Невдовзі пісні Квітки зазвучали на радіо. «Вперше про Квітку Цісик мені розповіла журналістка Катерина Кіндрась, яка мала два її альбоми на вінілі і дала мені їх переписати для радіо. — згадує відома радіоведуча Галина Бабій. — Це було у 1991 році. У 1992 році Кирило Стеценко побував у Нью-Йорку і зустрівся з Квіткою Цісик. Записав інтерв’ю і привіз касету мені. Тоді я й зробила першу програму для Українського радіо. Про Квітку тоді ніхто у нас і не чув. Пам’ятаю, що Квітка упродовж інтерв’ю заспокоювала маленького сина, який трохи вередував і не давав їй говорити. На жаль, пожежа 1995 року на Хрещатику, 26 багато плівок знищила. У тім числі й цю програму».

У тому ж 1992-му Олександр Горностай, який презентував у Ванкувері знятий для телебачення Канади фільм «Україна: земля і люди» — до сторіччя еміграції, заїхав до Нью-Йорка і записав єдине відеоінтерв’ю Квітки Цісик українською мовою. Фрагменти цього інтерв’ю увійшли до документального фільму «Квітка. Голос у єдиному екземплярі», знятого телеканалом «Інтер» до 60-річчя співачки.

У Львові на будинку, де жили її батьки, відкрито меморіальну дошку, є музей співачки. Вулиці Квітки Цісик з’явилися у Полтаві та Києві , Львові, Хмельницькому, Вінниці.

Наталка ПОЗНЯК, співробітниця Українського інституту національної пам’яті

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

128

Полтавщина:

Запропонувати тему