Розмір тексту

«А серце і думка — у рідних степах...»

Поети з’являються не звідкись
з-за моря, а виходять зі свого народу.
М. Гоголь

І сьогодні є чимало маловідомих широкому загалу постатей в українській літературі і культурі.

До них можна віднести нашого земляка — людину широких літературних, наукових, громадських інтересів — Кесаря Білиловського, поета-лірика, перекладача, видавця, культурного діяча, доктора медицини і хірургії, дійсного статського радника.

«Кубельцем» свого «веселого, щебетливого та ясного» дитинства він вважав полтавське село Стополівку Золотоніського повіту Полтавської губернії, де народився 4 березня 1859 року у родині сільського фельдшера. Барви рідної природи, «пісень і мови дивні звуки» запали в серце і душу вразливого хлопчика, пізніше у нього з’являться рядки:

Чи є ще де така країна,
Така співоча, гожа й шатна,
Така розкішна, благодатна,
Як ти, моя свята родино!

З дев’яти років він разом з братом навчався у Полтавській гімназії. Захоплюючись красою Полтави, Кесар написав: «Хто дав землі розкошів стільки?..»:

Дрижать на Ворсклі срібні смуги,
Верба схилила віти з туги,
Мов жде світанкової миті.
Чи казка це, чи не в уяві?..
Бо, маю гадку, ці картини
Побачить можна лиш в Полтаві,
У щирім серці України.

Улюбленим предметом юного гімназиста була словесність, легко давалося вивчення іноземних мов, особливо, німецької. Диво шевченкового «Кобзаря» справило на Кесаря незабутнє враження: «І пірнув я в розкоші, як каченя у воду погожу, — писав він у листі до М. Плевако (1890–1941) — Дні і ночі читав. Ходив по саду з «Кобзарем» у руках, мов заворожений». Наслідуючи Тараса Шевченка, пробував писати вірші сам.

Упорядкувавши зшиток своїх поезій, юнак відправив його до київської цензури, надіючись, що його опублікують. Але не так сталось, як гадалось. «Для принятия мер» щодо писання Білиловським віршів «забороненою мовою», зшиток було передано директорові Полтавської гімназії. Щоб не бути виключеним з навчального закладу, після п’ятого класу Кесар виїхав до Дерпта (нині — Тарту, Естонія), де 1875 року закінчив гімназійний курс.

Кесар вступив на медичний факультет Дерптського університету, але не маючи батьківської матеріальної підтримки, змушений був виїхати до Німеччини, де став студентом Лейпцігського університету. Заробляв репетиторством, журналістикою, перекладами. За порадою німецького поета Ф. Боденштедта переклав німецькою мовою вірш Тараса Шевченка «Нащо мені чорні брови», який опублікувала 1876 року лейпцігська газета.

Молодий полтавець подорожував Європою, пізнавав світ, врешті-решт опинився у Відні, ставши студентом тамтешнього університету. Тут зійшовся зі студентами-галичанами, академічним студентським товариством «Січ».

Склалося так, що на Білиловського заводиться справа в поліції, як на людину, яка мала стосунки з політичними емігрантами. Рятуючись від переслідування, юнак виїхав у Флоренцію з рекомендаційним листом професора Віденського університету, українця Івана Пулюя, якому була до вподоби літературно-громадська діяльність нашого земляка.

Тут Кесар познайомився з видатним ученим-славістом Анджело де Губернатісом (1840–1913), якому передав багатий фактичний матеріал про розвиток української літератури для його вісімнадцятитомної «Історії всесвітньої літератури».

Італійський учений наголошував: «...першим автором українських драм був І. Котляревський, якого вважають за справжнього батька українського письменства. Дві його п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник»... і досі являють собою найкращу оздобу української сцени...».

За матеріальної підтримки В. Білозерського (1825–1899) Кесар повернувся до Відня: продовжив навчання, писав вірші, займався перекладами творів німецьких письменників.

1881 року Білиловський в особистій справі приїхав у Полтаву (тут жили його батьки), а в місті в цей час перебував М. Кропивницький (1840–1910), з яким вони раніше переписувались. Тепер випала нагода познайомитись особисто.

Основоположник українського професійного театру запросив Кесаря зіграти з ним у виставі «Наталка Полтавка». Їх творча дружба тривала багато років, Кропивницький всіляко підтримував молодого поета, надсилав критичні зауваження на його вірші: «Вертаю тобі стихи друковані, річ гарна, тільки, здається мені, мало простоти, трошки коле язик... Я, бач, усе до серця добираюсь та за душу чіпляюсь...» ( лист від 28.10.1881 р.).

Після восьмирічного навчання за кордоном через «політичну неблагонадійність» для К. Білиловського не знайшлося роботи в Україні. Пропрацювавши більше року в Полтавській земській лікарні безкоштовно, молодий доктор медицини приймає призначення — головним лікарем міста Петропавловська.

Але цей рік у Полтаві не пропав для нього марно: Кесар Олександрович потоваришував з поетом і перекладачем В. Александровим (1825–1894), який служив тут дивізійним лікарем, письменниками

П. Мирним, В. Самійленком, надрукував свої твори, в започаткованому В. Александровим, альманасі «Складка».

Осіннім днем 1885 року довелося Білиловському прощатися з Полтавою, Україною, як виявилося, назавжди. Влада свідомо відіслала його з рідних місць у далекі казахські степи. За шість років роботи в Петропавловську він показав себе знаючим лікарем, здібним організатором, активним культурним діячем, журналістом.

Декілька місяців Кесар завідував холерним лазаретом в Омську, де у нього відбулося знакове знайомство. Добираючи виконавців до вистави «Наталка Полтавка», він натрапив на вродливу дівчину, співачку і піаністку Ольгу. Зберігся примірник альманаху «Складка» (1887) з таким написом: «Шановній панночці Ользі Губар —

На спомин про ті дні,
Коли ми там одні
В кутку собі стояли
І Котляревського читали».

В цьому номері альманаху була опублікована найпопулярніша поезія Білиловського «Дайте-бо жить! («В чарах кохання»), яка входить майже до всіх українських збірників і антологій. Покладена на музику М. Леонтовичем (1877–1921), стала народною піснею:

Хочу я вільно, як пташка, прожить,
В чарах кохання моє дівування
Вільне обрання і вільне кохання,
Серденьку воля, як хоче любить!...

Ольга і Кесар згодом одружилися, дружині він присвятив цикл поезій «Ольга», поділений на дві частини — «Дні радощів» і «Дні жалібні». Писався він протягом багатьох років — від радісних днів першого знайомства до скорботних днів, коли поет оплакував свою втрату, рано померлу дружину.

Поезії дуже ніжні, ліричні і пісенні, в них багато автобіографічного. Взірець інтимної лірики створив Білиловський, коли був уже в зрілому віці..

У 1892–1899 рр. К. Білиловський жив у Санкт-Петербурзі, працював у медичному відділенні губернського правління, в медичному департаменті. Ці роки були дуже плідними у його творчій, культурно-просвітницькій діяльності. Активне листування з І. Франком, полтавцями М. Лисенком,

М. Старицьким, В. Самійленком, дружба з В. Короленком, О. Сластьоном морально підтримували і наснажували Кесара Олександровича.

Він розвинув плідну наукову діяльність: узагальнив підготовлені раніше етнографічні та соціологічні спостереження в статтях, захистив другу дисертацію на звання доктора медицини, зібрав, упорядкував і видав два випуски альманаху «Складка» (1896, 1897). Влада не могла не помітити активної культурницької діяльності Білиловського, його ледве не лишили державної посади.

На початку 1899 року він був висланий на службу в Курляндську губернію (нині — Латвія). Відірваний від звичного середовища, окрім служби, знаходив віддушину у мистецтві, його обрали режисером аматорського театру ». Кесар Олександрович згадував пізніше: «А як поставив «Наталку Полтавку», то її треба було тричі підряд давати... Також і «Ревізора»...».

Не оминули Курляндію революційні події 1905 року. Білиловський, заступившись за учнівську молодь, яка брала участь у маніфестаціях, був заарештований і висланий за межі губернії. Працював у Карелії, боровся з епідеміями у Криму.

У Феодосії Кесар Олександрович показав себе як справжній громадянин, талановитий поет. Він разом з колегами зайнявся розкопками стародавнього водопроводу, який колись забезпечував водою місто. «Скільки було радості, — розповідав один з учасників подій, — коли з глибини дев’ять метрів ударив фонтан. З’ясувалося, що відкрите джерело — цілюще».

І сьогодні на місці розкопок є пам’ятник, де можна прочитати такі слова: «В память открытого главным врачом К. Белиловским источника, сооруженной им галереи и водопровода...». Енергії Білиловського вистачало і на творчу працю: у видавництві «Всесвітня бібліотека» 1914 року вийшли два випуски «Поезій» Шіллера — перше українське видання перекладів німецького поета, третина яких була зроблена нашим земляком.

Як професіонал-окуліст Кесар Олександрович у 1925–1932 рр. працював у Персії, обслуговуючи персонал радянського посольства. Але і там був оборонцем рідного слова, гордо несучи його світами, виступаючи з літературознавчими доповідями про Т. Шевченка, М. Гоголя, І. Франка, готуючи до друку поетичні твори. Повернувшись на батьківщину, жив у Сімферополі, де і помер 28 травня 1938 року на вісімдесятому році життя.

Так склалося життя, що Кесар Білиловський багато років прожив за межами України, будучи відірваним від рідної землі, але він до останніх днів дорожив українською мовою, співав осанну Україні, Полтавщині. Згадаймо ранню поезію «З Альпів», віднесену академіком М. Сумцовим (1854–1922) до оригінальних.

У Полтавському Державному архіві зберігається копія одного з його листів до П. Мирного, де говориться: «Я чоловік, маленька душа котрого радіє радощами України, горює її горем...»

Відверті, щирі патріотичні почуття висловлені поетом у вірші «У батьківському краї»:

Вкраїно мила, рідний краю,
Я твій пашний чебрець — на рози,
На пальми — твої верби, лози,
На рай — тебе не проміняю!

У поезії звучить гордість за рідну, багату талантами Полтавщину, яка дала українській культурі і світові сузір’я видатних діячів:

Тут, як у колисці,
Зросла велична горда слава
Письменства нашого яскрава.
Тут зріли літописці...

Надія ТРЕБІНА, провідний бібліограф-краєзнавець (Полтавська обласна бібліотека для юнацтва імені Олеся Гончара)

Національна пам’ять

Редактор проекту: Північно-східний відділ Українського інституту національної пам’яті

185

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему