Як працював полтавський архітектор Лев Вайнгорт та яким мріяв побачити місто
Книга «Провінційний архітектор» — це нотатки полтавського архітектора Лева Вайнгорта, а також інші матеріали про його роботу. Її упорядкував та видав історик та член правління ГО «Save Poltava» Борис Тристанов. А цього року керівництво Полтавської ОДА планує встановити скульптуру Вайнгорту біля Департаменту будівництва. Над реалізацією проекту вже працює скульптор.
Лев Вайнгорт більше 30 років був головним архітектором Полтави. Він працював над відбудовою міста після Другої світової війни та над збереженням його історичного образу. У попередній статті ми розповіли яким Лев Семенович був батьком та яким його пам’ятають рідні. У цій розкажемо про створення книги «Провінційний архітектор» та сприйняття Вайнгорта сучасниками.
Льова із Кобищанів, який відстоював ідеї міста
Цієї осені полтавському архітектору Леву Вайнгорту виповнилося б 107 років. У 25-ть він став головним архітектором Полтави, а пізніше керував відбудовою міста після Другої світової війни. Полтава, до якої ми звикли — це реалізовані ідеї Лева Вайнгорта. Хоч зараз місто сучасно розвивається, але ті незабудовані площі, реставровані будинки збереглися завдяки його команді.
— Взагалі не зрозуміло звідки у Лева Семеновича така любов до Полтави, бо він народився у Варшаві. Це вже потім, у 1914-1915 роках, коли Варшаву здавали німцям, родину майбутнього архітектора евакували до нашого міста. Ось так Вайнгорт опинився у Полтаві. Родина Вайнгортів жила у Кобищанах. Його часто називали «Льова із Кобищанів».
Лев Вайнгорт у шкільні роки
І дуже дивно, як отак виникло, що людина не корінний житель, а настільки полюбив місто. Взагалі цікава ситуація вийшла із тим, як він став головним архітектором. Хлопець тільки закінчив Харківський інститут, працював у Москві в «Метрострої». Потім його викликали до Полтави і назначили на цю посаду. Але у всій цій ситуації потрібно враховувати історію. Напевно, всіх головних архітекторів Полтави у 30-х роках репресували. Тому потрібна була така людина, яку не шкода. Мені інколи здається, що тоді думали: «вот єво нє жалко». Але виявилося, майже одразу, що він на своєму місці, — розповідає історик, член правління ГО «Save Poltava» Борис Тристанов.
Полтавський маневровий тепловоз
Борис Тристанов називає Лева Вайнгорта маневровим тепловозом. Він асоціює полтавського архітектора з локомотивом, який постійно рухає справу вперед. За словами історика, не зважаючи на різні перепони, які виникали у роботі, Вайнгорт завжди працював на результат.
Борис Тристанов
— Лев Семенович — це маленький тепловоз, який перетягує величезний склад. Він розгойдується вперед-назад і у якийсь момент рухається разом із цим багажем вперед. Усе, що ви побачите у Полтаві — збережено завдяки Леву Вайнгорту та його команді. І це величезна робота.
Відбудова Полтави: відстоювання історичних об’єктів
Мало хто бачив Круглу площу у її «первозданному» вигляді, тобто до Другої світової війни. Тому у 1946-му виникла ідея відбудувати площу в її історичному вигляді.
Проект забудови Круглої Площі
— Це були отакі зустрічі-зустрічі-зустрічі як штовхання. Вони проводилися для того, щоб залучити однодумців на свій бік. І не тільки в Полтаві, а у Києві, Москві, Ленінграді, де були найбільші архітектурні сили. І в кінці-кінців Лев Семенович переміг, і ми бачимо Круглу площу такою як зараз.
Те саме стосується і відродження музею-садиби Гоголя. Сьогодні взагалі не зрозуміло як це можна було зробити. Вайнгорт на той момент був викладачем архітектурного факультету будівельного інституту. Спочатку він запропонував студентам виконати роботи на тему відбудови. Потім їх почали усюди презентувати, підключали спеціалістів, збирали матеріали і доводили, що відбудова можлива.
Уже у 80-х роках цією ідеєю прониклися усі. Вийшла постанова Ради міністрів України про відбудову музею. Тоді ж створили комісію і виділили кошти. Лев Семенович якраз і був тим локомотивом, який тягнув масу людей, переконував у своїх ідеях.
Те ж сталося і з Полем полтавської битви. Завдяки Вайнгорту його не забудували. Хоча були пропозиції розширити Полтаву у бік Поля. І врешті-решт воно залишилося майже у тому ж вигляді: історичне Поле полтавської битви. Це напевно єдине, в Європі так точно, поле, на якому відбувалися історичні події, і яке залишилося незабудованим.
Архітектурний подвиг
Кожному архітектору врешті-решт хочеться бути відомим та збудувати щось визначне. Тут одразу ж приходить популярність. Але не всі архітектори користуються такими можливостями.
— Кожен архітектор хоче побудувати щось нове і визначне, щоб його потім пам’ятали. Але післявоєнні архітектори відмовилися від цього, і відновлювали будинки інших архітекторів.
Наприклад, Лев Вайнгорт після війни відбудував багато історичних споруд. Так, деякі будівлі змінені, деякі перебудовані, але їх вигляд залишався таким самим. Важливо, що добудовували не так як комусь хотілося, а так як це робив попередній архітектор. По суті, Лев Семенович і його команда, та й взагалі післявоєнні архітектори, відмовилися від свого «я». Для того, щоб Полтава була такою, до якої вони звикли. Для них це було важко.
— Ось Комерційний технікум: я багато років вважав, що він таким і був. А насправді половину будинку добудували після війни. Якщо ви цього, напевно, не знаєте, то не зможете сказати, де архітектор дореволюційний, а де 40-х років. І я б сказав, що це архітектурний подвиг.
Продовження читайте у наступній частині інтерв’ю.
