Розмір тексту

Полтава як туристична Мекка, боротьба та програш архітектора Лева Вайнгорта

Лев Вайнгорт (1957 рік) Лев Вайнгорт (1957 рік)

У першій частині нашого інтерв’ю з істориком та членом правління ГО «Save Poltava» Борисом Тристановим, він розповів про юність Лева Вайнгорта та початок післявоєнної відбудови Полтави. У цій частині історик переповідає спогади учнів Вайнгорта, говорить про можливий вигляд міста, боротьбу та програш полтавського архітектора.

Козак Левко, три улюблені жінки та прогулянки у вишиванці

Борис Тристанов, коли упорядковував та формував книгу «Провінційний архітектор» спілкувався з учнями Лева Вайнгорта. Одними з них були Георгій Негай та Валерій Трегубов. Їхні спогади та розповіді є у книзі.

Наприклад, Георгій Негай працював з Вайнгортом в Управлінні архітектури, потім був одним із улюблених викладачів багатьох студентів архітектурного факультету Технічного університету. У своїх спогадах Негай розповідає про один із випадків на святкуванні 80-річчя Лева Вайнгорта.

— Коли Леву Семеновичу виповнилося 80 років, то під час застілля він сказав, що у його житті було три улюблені жінки: дружина, архітектура та Полтава. І Валерій Трегубов, завзятий послідовник Вайнгорта та його учень, завжди говорив про любов до Полтави.

Лев Вайнгорт з дружиною Оленою Лев Вайнгорт з дружиною Оленою

Борис Тристанов інколи називає Лева Вайнгорта «Левко». Йому часто говорять, що це ім’я не можна використовувати, але якщо неофіційно — то добре.

— Ця історія мене тішить. Особливо, коли я пригадую спогади Георгія Негая про поїздку на Хортицю разом із Левом Семеновичем. Якраз у той час там починали відбудовувати козацькі традиції. Тому місцеві посвятили його у козака з ім’ям Левко. 

Так само Борис Тристанов переповідає спогади Негая про вишиванку і Лева Семеновича. Для початку 50-х українська вишиванка не була настільки популярною як сьогодні. Тоді вона була чимось дивним для повсякденного життя. Але не для Вайнгорта. Він увесь час ходив у вишиванці вулицями Полтави.

Туристична Мекка та промисловий осередок у центрі міста

За словами Бориса Тристанова, Вайнгорт вкладав багато сил та ідей, працюючи над проектами. Головна мета архітектора, особливо після війни, була у тому, щоб зберегти саме ту Полтаву, у якій він ріс та жив. Відновити історичний дух міста.

— Коли він щось планував, бачив наперед, що можна зробити, щоб Полтава перетворилася у туристичну Мекку. І це можна прослідкувати будь-де і будь-коли у його ідеях. Він не давав забудовувати вулицю Дворянську, яка згодом стала Паризької Комуни, а сьогодні — це вулиця Пилипа Орлика. Вона зберігалася такою, якою була до війни. 

Якби Лев Вайнгорт не став головним архітектором, Полтава б могла перетворитися на промисловий центр прямо посеред Круглої площі. Вона мала б вигляд типової соціалістичної забудови. Адже всі міста, які будувалися за часів Радянської влади — суцільні заводи. А навколо — житлові забудови.

У центрі розташовували головне виробництво, а навколо будинки, де жили робітники. Це було дуже зручно і комфортно для останніх, та й для директорів таких підприємств. Адже одним не потрібно їздити з одного кінця міста в інший на роботу, а іншим — сплачувати за «довіз» працівників.

— У той час директори підприємств виступали «за» прийняття цього рішення. Це ж дуже гарно, коли усе поруч: вийшов з дому, перейшов дорогу і вже на роботі. Я думаю, що після війни сьогоднішні відбудовані будівлі позносили б. Ніхто б не працював так як Вайнгорт.

На той момент вирішувалися дуже складні задачі, адже житла не було. З евакуації поверталися люди, а їх потрібно десь розселяти. Такі питання потрібно було вирішувати дуже швидко. І в цьому Лев Семенович як головний архітектор знову виступив професійним менеджером та адміністратором робочого процесу.

— Тоді Лев Семенович разом з іншими знайшли тонку межу між необхідністю і ідеями, які закладені у місто.

Тим не менш, Лев Вайнгорт зміг переконати керівників міста та «переніс» промислове «містечко» за межі центру у бік Браїлків.

Боротьба та програш Полтаві

Коли Борис Тристанов почав працювати над книгою, спочатку не знав, якою вона буде. Її потрібно було підготувати до 100-річчя з дня народження Вайнгорта. Але інформації та архівних фото виявилося настільки багато, що часу не вистачало.

Усе почалося із знайомства з Валерієм Трегубовим, який і показав історику «Записки» Вайнгорта. Перший упорядник та видавець — син відомого полтавського архітектора Володимир Вайнгорт.

Спочатку книга «висіла» на сайті Бориса Тристанова, але згодом Валерій Трегубов вирішив її видати. Так і народилася ідея перевитися на неї з нової точки зору. 

Борис Тристанов спілкувався і з донькою Лева Вайнгорта Тетяною, і з керівництвом музею-садиби Гоголево, які розповіли свої спогади про відбудову. Він також списався з сином Володимиром.

Відкриття музею-заповідника Миколи Гоголя Відкриття музею-заповідника Миколи Гоголя

Лев Вайнгорт у Гоголевому Лев Вайнгорт у Гоголевому

До 100-річчя залишалося 2,5 місяці, і за цей час потрібно було підготувати книгу, упорядкувати її з архівними фотографіями. Частину надали у музеї. А частину — Оксана Бєлявська (дружина Валерія Трегубова) і учениця Вайнгорта Наталія Кондель-Пермінова про відбудову Дворянського зібрання (зараз кінотеатр Котляревського).

— Із тої величезної кількості архівних фотографій Лева Вайнгорта, виникла ідея обрати такі серії які демонструють довоєнні об’єкти, після війни і етапи будівництва.

За видавництво книги взялася директор видання «Дивосвіт» Ганна Грибан. Із ідеєю видати книгу про Лева Вайнгорта Борис Тристанов прийшов за 2,5 місяці до дати її виходу. 

— Вона сказала, що це неможливо. Але якщо потрібно, то потрібно. Вони працювали ввечері, на вихідних. Була лише одна проблема — самої книги ще не було. Ми склали план, що я буду давати її частинами: написав розділ, добрав ілюстрації — відправив на вичитку та друк. І так всі наступні. 29 листопада ми отримали книгу з Білої Церкви, а вже 30 листопада вона була представлена. Це була дуже цікава робота. І тут Лев Вайнгорт відкрився з іншого боку. Я зрозумів яким він був, як працював.

Звичайно він і в своїх записах говорить, що були помилки. Але головну ідею він відстоював усе життя. Сьогодні Полтаві дуже не вистачає такої людини: розумної, авторитетної, до якої прислухаються, і думку якої врахують. 

Зараз ми бачимо, що та історична Полтава зникає. Тому син Вайнгорта говорить, що батько програв Полтаві. Лев Семенович був ідеалістом, і врешті решт програв, бо ідеї, які він закладав, коли був головним архітектором...та історична Полтава зникає. Його зрадили й учні. Не всі, але більшість. У 90-х, на початку 2000-х, коли, напевно, гроші стали головніші за місто. Сьогодні вже важко реалізувати ідеї Лева Семеновича, бо втрачені навіть не стільки будинки, скільки аура міста.

Лада МИХАЙЛИК та Денис СТАРОСТІН

Партнерський проект
Твоя влада

Редактори проекту:
Вікторія Тимошенко та Денис Старостін

2010

Полтавщина:

Запропонувати тему