Колишній головний інженер «Полтававодоканалу»: «Свердловин для видобутку не вистачало. Тому бракувало й самої води»
В історії «Полтававодоканалу» було багато людей, які доклалися до його розвитку. Один з таких — колишній головний інженер підприємства Анатолій Сердюк, який пропрацював там 38 років. У цій частині інтерв’ю фахівець згадує про основні етапи роботи на посаді: боротьбу з завищенням задокументованих показників подачі води, ноу-хау колег щодо врізки у водогони та інші цікаві моменти роботи.
Друга частина інтерв’ю. Початок — у першій частині.
Анатолій Сердюк на робочому місці
— Розкажіть, які питання, здебільшого, вирішували на посаді, працюючи в 1970-80-х роках?
— Тоді Полтава все ще активно розбудовувалась. З’являлися нові мікрорайони, які необхідно було забезпечувати водопостачанням. Проте, з цим були проблеми. Адже свердловин для видобутку не вистачало. Тому бракувало й самої води. Хоча, за документами, на Полтаву йшло більш ніж достатньо. Так як приладів для точного вимірювання тоді не було, то й перевірити вказану у звітах інформацію не могли.
Хоча, аби розуміти реальну ситуацію, ми вдалися до замірів за допомогою звичайної 200-літрової бочки. Дивилися, за скільки секунд вона наповнюється, проводили розрахунки, визначали добовий рівень водопостачання.
— І яким же він був?
— За нашими розрахунками, фактично щодоби на потреби Полтави йшло лише 90 тисяч кубічних метрів. З таким рівнем забезпечити цілодобове водопостачання ми не могли фізично. Не допомагали й наявні на той час резервуари.
— І як же полтавці тоді споживали воду?
— Найкраща ситуація була з новозбудованим мікрорайоном Алмазний, та як в 1973 році був введений в експлуатацію четвертий водозабір в Абазівці. Туди воду постачали весь день, припиняючи подачу лише на нічні години. Іншим же мешканцям доводилося гірше: вода йшла з 6 до 9 та з 18 до 21 години.
— Яким чином ви намагалися вирішити ситуацію?
— Я неодноразово звертався до керівництва області з проханням виділити кошти на модернізацію існуючих та головне — будівництво нових водозаборів. Мав тривалі суперечки, але, зрештою, ми домоглися свого. За часів моєї роботи була проведена реконструкція існуючих водозаборів шляхом буріння свердловин більшої продуктивності та встановлення потужних насосів, побудований п’ятий водозабір неподалік Петрівки (1980).
— Це вирішило питання цілодобового водопостачання?
— Так, завдяки цим заходам у 90-х роках Полтава мала практично цілодобову подачу води. До того ж, фахівці водоканалу почали масово встановлювати лічильники. Що дало змогу економити воду, не вдаючись до її відключення впродовж доби.
До речі, в 1995 році я знову обійняв посаду головного інженера, де і пропрацював до 2011 року. Пам’ятаю, що в 2011-ому на потреби полтавців щодоби подавали 73 тисячі кубометрів. І це була реальна цифра.
