Колишній головний інженер «Полтававодоканалу»: «Роботи вистачало. Проте, 38 років пролетіли як один день»
В історії «Полтававодоканалу» було багато людей, які доклалися до його розвитку. Один з таких — колишній головний інженер підприємства Анатолій Сердюк, який пропрацював там 38 років. Про те, які основні задачі стояли тоді перед підприємством, чим може похвалитись, а про що жалкує, Анатолій Іванович розповів нам в інтерв’ю.
Головним інженером — у 28 років
Анатолію Івановичу, як починався ваш трудовий шлях? Одразу з водоканалу?
— Ні, після закінчення Полтавського енергобудівельного технікуму, наприкінці 60-х років минулого сторіччя, мене призвали до армії. Демобілізувавшись 1969-го, пішов працювати інженером-геодезистом до Управління капбудівництва Полтавського міськвиконкому. Адже саме цю спеціалізацію освоїв під час служби. Того ж року вступив до інженерно-будівельного інституту (нині ПНТУ ім. Кондратюка — Авт.)
Побачивши, що маю хист до роботи, в 1970 році мені запропонувати посаду інженера з технагляду за будівництвом. Від пропозиції я не відмовився. В посадові обов’язки входив контроль забудовою міста. Зокрема, й споруд комунального господарства. Серед яких, звісно ж, і місцеві водогони та інші об’єкти мережі водопостачання.
У ті роки на будівництво комунальних об’єктів місто виділяло до 3 мільйонів рублів. Для порівняння: на зведення житла спрямовували в десять разів менше.
Довго ви там працювали?
— На цій посаді я пропрацював до 1974 року. При цьому, по роботі дуже часто спілкувався з працівниками та керівництвом водоканалу. Одного разу мене запросили перейти працювати на це підприємство. І я погодився.
Коли це сталось?
— Дату приходу на Полтавський водоканал пам’ятаю добре. Це було 4 лютого 1974 року. Мене взяли інженером виробничо-технічного відділу. Та вже за місяць, на прохання тодішнього начальника установи Станіслава Гончаренка, перевели на посаду головного інженера підприємства.
Що входило до ваших посадових обов’язків?
— Підтримання водопровідної мережі в робочому стані та її розбудова мікрорайонами міста. Тоді, пригадую, ми щороку замінювали по 10 кілометрів водогонів. Зараз ця цифра — в рази менша. На роки моєї роботи на посаді припало і будівництво очисних споруд у Затуриному, і зведення четвертого та п’ятого водозаборів міста Полтави.
Під час ремонту мережі
Хибні звинувачення в поширенні епідемії
Що вам запам’яталося у тогочасній роботі?
— Було кілька подій, які добре пам’ятаю й до сьогодні. Одна з таких — епідемія шлунково-кишкових захворювань, що трапилась у Полтаві 1980 року. Тоді у поширенні інфекції поспішили звинуватити водоканал. Мовляв, все розповсюдилось через міський водогін.
До Полтави приїжджали члени спеціальної комісії з профільного Міністерства, а через спричинений розголос з посади змушений був піти тодішній керівник підприємства.
Відтак, кілька місяців довелося, перебуваючи на своїй посаді, ще й фактично виконувати обов’язки очільника водоканалу. Працювати в такому режимі довго не зміг: пішов до житлово-комунального управління з проханням таки призначити нового начальника.
Посаду пропонували мені. Проте, в мене вистачало роботи й головним інженером, тож відмовився. Порадив двох начальників наших очисних споруд.
Невдовзі керувати водоканалом призначили одного з них: Володимира Григу. Проте, вже за вісім місяців його звільнили. Тоді посаду начальника обійняв Микола П’ятак.
Продовження — у другій частині.
