Що таке гуманізм?

Що люди зазвичай розуміють під гуманізмом? У культовій колись комедії було дано геніальне, на мій погляд, визначення: «Зараз із людями треба м'якше, а на питання дивитися ширше». В точку! Тому що якщо перекласти його на більш інтелектуальну мову, то під гуманізмом зазвичай розуміють емпатію і безмежну віру в людський розум. Та й то, так далеко йдуть лише найпросунутіші. Більшість же задовольняється переважно першою частиною визначення і розуміють під гуманізмом виключно гуманне ставлення до людей. Тобто гуманіст це той, хто по-людськи ставиться до людини! Ви розумієте що це означає? Я ні. 

Можна, звичайно, пограти в сноба і запитати «як це по-людськи» або ще далі «а що таке людина», але не буду. Насамперед тому, що все це має до гуманізму лише опосередковане відношення. Більше того, потрібно розуміти, що результатом розвитку гуманістичних ідей стали світові катастрофи, вбивство сотень мільйонів людей, концтабори та інші малоприємні речі. Але про це нижче.

А перед тим як почати більш серйозну розмову, хочу ще раз повернутися до цього жартівливого, але такого тонкого визначення. Воно майже ідеально описує дві основні ідеї, синтез яких призвів до виникнення гуманізму: античне схиляння перед людським розумом і християнська любов до ближнього. Про те, як це все починалося, і до чого, зрештою, призвело, поговоримо детальніше.

Почнемо з того, що в середньовічній Європі головним інтелектуальним рухом була схоластика. Вона ставила собі за мету логічно обґрунтувати і систематизувати християнське віровчення за допомогою логіки. Схоласти не ставили завдання пошуку істини. Навіщо шукати те, що вже дано тобі Богом. Питання стояло в тому, щоб зробити істину логічно несуперечливою і зрозумілою для людського розуму. Тому їхня формула отримання знання була такою: Знання дорівнює Святе Письмо помножене на Логіку.

У формулі стоїть знак «помножити» а не «плюс». Це важливо. Тому що без логіки Біблію не зрозуміти. Якщо у вас у голові нуль логіки, то, скільки б ви Біблію не читали, сума ваших знань дорівнюватиме нулю. І навпаки, якщо у вас у голові нуль Письма, ніяка логіка вам не допоможе. Але в 1453 році впав Константинополь. Рятуючись від турків, візантійські вчені втекли в Італію. З собою вони привезли величезний масив давньогрецьких текстів. У тому числі, що важливо, Платона і неоплатоніків. І це був розрив шаблону.

Чому? Що такого європейські інтелектуали прочитали в цих книжках? Насамперед те, що може існувати величезна кількість знань ніяк не пов'язана зі Святим Письмом. По-друге, переконання греків, що істину можна осягнути тільки чистим розумом, а не органами чуття, які нас постійно обманюють. А ще, що людина, це дещо більше, ніж до цього уявляли. Що її можна вивчати, привіт Сократу, Що її можна поставити суддею над усім, привіт Протагору, Що її тілом можна милуватися, як робили це античні скульптори і глядачі на Олімпійських іграх. 

А ще впевненість, що людина здатна осягати закони природи, створювати прекрасне мистецтво і управляти державою за допомогою інтелекту і логіки, а не тільки через божественні одкровення. Античність подарувала європейцям ідею земної величі, краси і прагнення до досконалості. А найбільш разючим виявилося те, що центром Всесвіту багато стародавніх філософів вважали людину, а зовсім не Бога. Її думки, почуття, бажання, виявляється, були важливими великим предкам!

Тут хочу зупинитися, щоб іще раз здивуватися. Скажіть, як могла людина, від якої до нас дійшло всього кілька фраз мати такий величезний вплив на долю людства. Йдеться про Протагора. Його максима «Людина є мірою всіх речей», яку до слова сказати, ще Платон затаврував як невірну, стала головним постулатом гуманізму. Саме звідси виходять твердження, що краса – в очах того, хто дивиться, що виборцю видніше, і що клієнт завжди правий. І тут я цілком згоден з Платоном, нехай навіть моя аргументація кардинально відрізняється від його. Дурниця.

Але повернемося в середньовіччя. Начитавшись античних авторів і направивши фокус своєї уваги на людину, перед родоначальниками гуманізму постало питання, а де ж у цій схемі Бог? У ті часи обійтися без нього було неможливо. По-перше, тому, що всі люди в середні віки були тією чи іншою мірою віруючими. А по-друге тому, що не те щоб за заперечення його існування, але навіть за сумнів у його величі можна було потрапити на багаття. Потрібні були нові правила співіснування людини і Бога. І вони їх знайшли. 

Бог, відтепер, проголошувався великим архітектором, який створив світ. Однак, він залишив людину незавершеною. Бог дав людині вільну волю і право прагнути до досконалості. Тварина не може перестати бути твариною, ангел приречений бути святим. І тільки людина має свободу волі стати ким завгодно. За своїм бажанням вона може впасти до рівня худоби, а може піднестися до богоподібного творця. Відтепер людина не раб божий, а співтворець, якому делеговано право добудовувати цей світ за допомогою мистецтва, науки і політики. А отже, прагнення до досконалості, науки і пізнання — це не гріх, а виконання божественного задуму. 

І друге. Як уже говорилося вище, піонери гуманізму були християнами. Вони, звичайно, могли критикувати церковні практики або знущатися зі схоластів, але при цьому ніколи не ставили під сумнів основні постулати віри — безумовну цінність кожної особистості, важливість християнської любові і співчуття, пріоритет особистості над державою. Тобто  ті речі, розуміння яких стародавнім грекам було в принципі недоступне. Ідеалом для гуманістів була ранньохристиянська етика, Христос-людина, Діва Марія, простота Євангелія, християнські святі.

Таким чином, ранній гуманізм це мікс ранньохристиянської етики, що включає в себе співчуття, рівність душ, любов до ближнього і античної естетики та віри в розум, любові до науки, мистецтва, освіти і земного життя. Звичайно, це був тільки початок. Гуманізм розвивався і трансформувався. Але перш ніж поговорити про це, є сенс обговорити ще один важливий нюанс. 

Думаю, нікого не здивую, якщо скажу, що людей, здатних роздумувати над подібними питаннями, і тим більше присвячувати цим роздумам життя, навіть у наші часи не дуже багато. Не кажучи вже про середньовіччя. Йдеться всього про кілька сотень, може тисяч, людей. Для переважної ж більшості, сусідська курка, що залізла в мій город завжди значила більше, ніж міркування Еразма Роттердамського. Хто були ці люди? Це були найрозумніші, найбільш освічені, найвихованіші і моральні люди своєї епохи, які щиро вірили в прогрес і щастя людства. 

І другий момент. Як можна вивчати людину, якщо мова не йде про анатомію? Виключно копаючись у собі. Так з'явилася нова формула: Знання дорівнює Досвід переживань помножений на Чуйність. Якщо ми хочемо отримати відповідь на якесь етичне питання, то повинні звернутися до досвіду своїх внутрішніх переживань і прислухатися до них з граничною чуйністю. І ось тут постає дуже неприємне питання: наскільки досвід переживання і рефлексія інтелектуальної еліти суспільства може бути перенесений на пересічну людину. І чи можемо ми з переживань еліти робити висновок про ЛЮДИНУ взагалі? 

Більше того, я сильно сумніваюся, що створюючи образ людини гуманісти спиралися виключно на власні переживання. Досить тільки подивитися на життя Руссо, щоб зрозуміти, наскільки Руссо-людина відрізнявся від описуваного Руссо-філософом образу людини. І, напевно, немає жодного злочину, крім знищення античних рукописів, у яких не були б винні генії Відродження. Думаю, основою для рефлексії часто служили не переживання, а бажання, ідеї, прагнення до абсолюту. Але так чи інакше, образ людини рано чи пізно з'явився. 

Яким бачать гуманісти людину? Це вільний, розумний творець, наділений невід'ємною гідністю, який сам несе відповідальність за сенс свого життя і устрій суспільства. По суті своїй він добрий, справедливий, доброчесний і благородний. Здатний до раціональної поведінки і до усвідомленого вибору. Прагне до прогресу і до загального блага. Він любить ближнього не менше ніж себе, здатний на співчуття і самопожертву. Він наділений талантами, прагне до освіти і здатний стати господарем свого життя. Людина — головне джерело сенсу, а її вільна воля є вищим авторитетом.

Подивишся в дзеркало — як з тебе писано. А додаси краплю критичності, подивишся навкруги, погортаєш підручник історії і прийдеш до висновку, що описана гуманістами людина це не людина, а її Образ. Ідеал. А насправді, людина інша. Яка? А хто це знає? Може вона набагато ближче до «підпільної людини» Достоєвського а бо до надлюдини Ніцше, або до людини Макіавеллі? Можливо. А може й ні. Хто знає? 

Але повернемося до гуманістів. Думаю, неважко здогадатися, що наявність людини, як ідеалу робить наявність у схемі Бога зайвим. І як тільки свята інквізиція здулася, його і прибрали. І ось вам найкоротше і найточніше визначення гуманізму: гуманізм це релігія з якої вилучили Бога а на його місце поставили Людину. Відтепер стало трендом людиною захоплюватися, на неї молитися, їй співпереживати і вимагати для неї всіх прав, включаючи головне гасло гуманізму - «Подобається — роби». І права людині дали. Зауважте, реальній, недосконалій людині дали всі права, які гуманісти вимагали для людини ідеальної! І як вона ними розпорядилася? 

І ось прийшов час розповісти, як гуманізм призвів до світових катастроф. Ви думаєте, що гуманісти не бачили невідповідності між людиною реальною і людиною ідеальною? Звичайно бачили. Люди були розумні. І як вони вирішили цю суперечність? А дуже просто. Людина по суті своїй, насправді така, як ми описали. А реальна людина не стала поки такою, тому що виною всьому прокляте середовище. Саме бідність, відсутність доступу до освіти і медицини не дає людині наблизитися до ідеалу. А якщо так, потрібно змінювати середовище.

Для того, щоб зрозуміти основні напрямки розвитку гуманістичних ідей, хочу запропонувати вам згадати ще одне загальновідоме гасло — головне гасло Французької революції, яке, без сумніву, було вінцем розвитку ідей гуманізму і Просвітництва — «Свобода, Рівність, Братерство». Не потрібно бути генієм, щоб побачити, що ці вимоги несумісні. Свобода виключає рівність. Братерство це відсилання до сім'ї. А сім'я, ніщо інше як набір зобов'язань. Звідки тоді свобода. А ще братерство передбачає старшого, а отже заперечує рівність. 

І ось виходячи з цього гуманізм розділився на три основні течії. Ті, для кого найважливішою була свобода, винайшли лібералізм. Ті, хто топив за рівність, стали соціалістами або комуністами. А ті, для кого найважливішим було братерство, тобто ідентичність по крові, з часом прийшли до нацизму. Я, звичайно, спрощую, але думаю, так легше буде зрозуміти. 

Не сумніваюся, що багато з тих, які вперше побачили знак рівності між гуманізмом і нацизмом, обуряться. Тим більше, що ми звикли вважати нацистські ідеї людиноненависницькими. Але це не так. Як і всі гуманісти нацисти схилялися перед людиною, захоплювалися людиною. Згадайте, наприклад, їхні паради. Проблема в тому, що вони не всіх вважали людьми. І це теж результат розвитку ідей гуманізму. Гуманіст любить людину абстрактну, ідеальну, і не дуже цікавиться людиною конкретною. 

Знаю, що нікого не переконав. Можливо колись поговоримо про це докладніше. Розповім як з гуманізму, еволюційної теорії Дарвіна і романтизму виник нацизм.

Лайки, коменти, підписки щиро вітаються!