Британська колонізація Південної Африки

Якщо ви запитаєте в пересічного мешканця нашої країни, що він знає про історію Південної Африки, то, швидше за все, почуєте набір сталих стереотипів. Наприклад, про те, що злі білі відібрали у чорних африканців їхні землі, а самих їх перетворили на рабів, а потім ще й влаштували для них жахливий апартеїд. Або про те, що під час англо-бурських воєн бури билися зі злими колонізаторами-англійцями за свободу.

Я не ставлю собі за мету руйнувати всі стереотипи й спростовувати всі міфи. Наша тема значно вужча — британська колонізація. Але копнути глибше все одно доведеться. Тому що без цього зрозуміти процеси, що відбувалися в Африці, неможливо. Але тим цікавіше.

Почнемо з того, що першим європейцем, який висадився на узбережжі сучасної Південної Африки, був Бартоломеу Діаш під час своєї знаменитої експедиції 1487–1488 років. Тоді ж відбувся і перший контакт європейців із місцевим населенням, який закінчився сутичкою. Але ще драматичнішими стали події 1510 року.

Перший віцекороль португальської Індії Франсішку де Алмейда повертався додому в Португалію. Його флот зупинився в бухті Столової гори, щоб поповнити запаси води. Сталася дрібна сварка з місцевими через крадіжку худоби. Алмейда вирішив дати «дикунам» урок і висадив на берег 150 елітних солдатів. У підсумку португальців заманили в піщані дюни. Віцекороля і 64 його офіцерів було вбито. І знаєте, якою зброєю? Ніколи не повірите! Бойовими биками! Після цього в Португалії вийшов негласний наказ: «Пропливати повз, не висаджуватися». А для поповнення запасів використовувати португальські форти в Анголі та Мозамбіку.

Ну і тепер настав час поговорити про те, ким були ці самі «місцеві», які впоралися з португальським віцекоролем. Це були не чорні, а «коричневі» або «мідні» африканці. Койсани — група народів, що об’єднує мисливців-збирачів сан (європейці називали їх бушменами — «тими, хто живе в кущах») і скотарів кой-коїн (вони ж готтентоти, тобто «заїки»). Це найдавніша людська раса серед тих, що нині проживають на планеті. Приблизно 100-150 тисяч років тому вони відокремилися від основної популяції Homo sapiens, дісталися Південної Африки й залишалися там в ізоляції протягом десятків тисяч років. Це дозволило їм зберегти унікальні генетичні маркери, яких немає більше ні в кого на Землі. Усі інші люди (європейці, азіати, банту, австралійці) — це нащадки іншої гілки.

Підтвердженням давнини койсанів слугують їхні мови. Вони використовують клацаючі приголосні, які не зустрічаються в жодній іншій мовній сім’ї світу. Судячи з усього, ці звуки є частиною «протомови» перших людей. Імітуючи природні шуми природи, вони дозволяють ефективно спілкуватися на полюванні, не лякаючи тварин.

Відбившись від португальців, койсани ще 150 років проживали на своїх землях, не тривожені європейцями. Але 6 квітня 1652 року в Столовій бухті висадилися голландці під керівництвом капітана Яна ван Рібека. Його завданням було створення умов для стоянки та поповнення запасів для кораблів Голландської Ост-Індської компанії, які курсували між Нідерландами та Індонезією. 80 осіб, які прибули з ним, були службовцями компанії. Вони працювали за зарплату і повинні були побудувати форт, розбити городи й організувати обмін худоби з місцевим населенням. Так виник Кейптаун, або «Місто на мисі».

Ван Рібеку вдалося домовитися з місцевими. Невелика кількість людей і невелика ділянка землі, необхідна першим переселенцям, не заважали їм пасти свою худобу. Через п’ять років компанія зрозуміла, що її співробітники — погані фермери. Щоб здешевити виробництво їжі, наважилися на експеримент — групі співробітників дозволили звільнитися і стати приватними фермерами. 9 людей отримали ділянки вздовж річки Лісбек. Вони й стали першими вільними «бургерами», або «вільними громадянами».

Голландська Ост-Індська компанія всіляко стримувала міграцію в Південну Африку. Її цікавила виключно корабельна стоянка. Будівництво фортів та іншої інфраструктури, захист колоністів від місцевих племен вважалися зайвими витратами. У 1795 році біле населення налічувало всього близько 20 тисяч осіб. Це були переважно відставні службовці компанії, асимільовані нащадки французьких гугенотів і німецьких найманців. Нація бурів сформувалася не за рахунок приїзду мільйонів колоністів, а за рахунок величезної народжуваності тих небагатьох сімей, що там опинилися. Сім’ї з 10–12 дітей були нормою, і саме цей природний приріст, а не міграція, створив народ африканерів.

Ці люди отримали прізвисько «бури». У перекладі — «селянин» або «фермер», а на сленгу — «селюки». Відмовившись від благ капіталізму, що розвивався, фанатичні протестанти, вони вважали своїм призначенням обробіток землі. Вони сідали у вози і на свій страх і ризик ішли вглиб континенту. Будували там укріплені поселення, воювали з місцевими племенами й організовували скотарські та землеробські ферми.

Чому койсани не змогли знищити нечисленні білі поселення, розкидані на величезній території, які не мали постійної підтримки армії? Причини дві. По-перше, вони не вміли штурмувати укріплені форти. Бойові бики, як ви розумієте, у цій справі погані помічники. А по-друге, прийшла біда, звідки не чекали. Поки білі тіснили їх із півдня, з півночі вони зазнали тиску з боку чорних африканців. У підсумку місцеве населення було витіснене в пустелю Калахарі, на землі, які не були потрібні ні чорним, ні білим.

А звідки взялися чорні? Відповідь відома — «велика міграція банту». Приблизно за півтори тисячі років до нашої ери з території сучасного Камеруну та Нігерії почався рух племен. Племена ці стояли на вищому, ніж їхні сусіди, рівні технологічного розвитку. Вони вже перейшли до осілих форм землеробства і скотарства та вміли плавити залізо. Ці переваги дозволили їм заселити майже всю Африку на південь від Сахари. Сьогодні мовами групи банту говорять понад 300 мільйонів людей. І ось, до часу описуваних нами подій, ця міграція дісталася Півдня Африки. Білі та чорні в ПАР досі сперечаються, хто з них прийшов на ці землі раніше.

Але чому тоді значно розвиненіші й численніші, порівняно з койсанами, племена банту не змогли знищити нечисленних білих поселенців, з якими вони вже при перших контактах вступили в зіткнення? Відповідь проста. Вони розбиралися між собою. Адже міграції не закінчуються за свистком. Вони йдуть хвилями. І ті, хто йде другим, приходить на землі, що вже зайняті. При цьому перші намагаються пояснити, що «Південна Африка не гумова», а другі стверджують, що «вас тут не стояло». Починається період мфекане.

У перекладі з мови зулу — «перемелювання». Це період тотальних воєн, хаосу та масштабних міграцій серед народів банту в Південній Африці. Усі різали всіх. Тисячі людей гинули не тільки в боях, а й від голоду, оскільки посіви спалювалися, а худоба викрадалася. За деякими оцінками, за кілька десятиліть загинуло близько 2 мільйонів людей. Одним із найбільш відомих і яскравих явищ періоду мфекане була історія зулуської імперії під керівництвом Чаки.

Ще одне важливе питання: як таке невелике біле населення змогло колонізувати такі величезні території? Відповідь на поверхні — рабство. Але є нюанс. Африканери не перетворювали на рабів ані чорних, ані мідних африканців. Практично відразу керівництво Голландської Ост-Індської компанії ухвалило стратегічне рішення: не перетворювати місцеве населення на рабів. Койсани офіційно вважалися «вільними туземцями». З ними укладали угоди, їх наймали на роботу, їхній юридичний статус забороняв продавати їх на аукціонах. Чому не перетворювали на рабів чорних? Очевидно, що на це просто не було сили.

У підсумку південь Африки став єдиним місцем на континенті на південь від Сахари, де рабів не експортували, а навпаки — імпортували. Насамперед із Малайзії, Індії, Цейлону та Мадагаскару. З часом індійські раби становили значну частину населення Кейптауна.

Ну і ось тільки зараз у нашій історії з’являться англійці. У 1795 році вони вперше анексували Капську колонію. Чому її називали Капська? Так голландською звучить слово «мис». Навіщо англійці це зробили? Адже з часів Славної революції це були дружні держави. А тут анексія. Як так? Тут немає ніякої суперечності. По-перше, колонія належала не державі Нідерланди, а приватній компанії. А по-друге, у ці роки і самої голландської держави не існувало. Наполеонівська Франція захопила Нідерланди, перетворивши їх на маріонеткову Батавську республіку.

А тепер уявіть, у який жах вганяла британців сама думка про те, що завтра на мисі Доброї Надії з’явиться французька військово-морська база. У цьому випадку доведеться назавжди забудь про Індію. Адже іншого шляху туди на той момент просто не існувало. При цьому англійці все-таки дотрималися деякого рівня легітимності. Вони прибули до Кейптауна з листом від вигнаного французами принца Оранського, у якому той «просив» британців тимчасово взяти колонію під захист. Щоправда, керівництво компанії відмовилося здатися. Але після короткої сутички британці зайняли Кейптаун.

Трохи пізніше, у 1802 році, Наполеон і Британія уклали Ам’єнський мир. За умовами договору Британія повинна була повернути Капську колонію «законним власникам». До цього часу Ост-Індська компанія збанкрутувала, і колонія вперше стала управлятися безпосередньо державою. Але мир тривав недовго. У 1805 році британці спорядили величезну експедицію — 63 кораблі й майже 7 000 солдатів. 8 січня 1806 року відбулося вирішальне зіткнення. Голландці капітулювали.

Остаточний перехід Капської колонії у власність Британської корони був оформлений у 1814 році на Лондонській конвенції, а потім підтверджений на Віденському конгресі у 1815 році. Для того, щоб легітимність володіння ні в кого не викликала сумнівів, Британія виплатила уряду Нідерландів 6 мільйонів фунтів стерлінгів. Як на мене дивно платити за те, що за фактом і так твоє. Але довгострокову дружбу з Нідерландами британці, очевидно, цінували більше за гроші.

Далі буде…

Коменти, лайки, підписки щиро вітаються!